Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
А тоді, ніби не в змозі втриматися від запитання, ніби воно вирвалося само собою, поцікавився: — А мій батько теж був чарівник? Мені казали, що його теж звали Том Редл.
— На жаль, я цього не знаю, — лагідно відповів Дамблдор.
— Мати не могла бути чарівницею, бо інакше вона б не померла, — сказав Редл скоріше собі, ніж Дамблдорові. — Мабуть, це батько. А... після того, як я все придбаю... коли мені вирушати в той Гоґвортс?
— Усі деталі виписані на другому аркуші пергаменту в твоєму конверті, — пояснив Дамблдор. — Виїзд першого вересня з вокзалу "Кінґс Крос". У конверті лежить і квиток на поїзд.
Редл кивнув. Дамблдор устав і знову подав йому руку. Редл її потиснув і сказав:
— Я вмію розмовляти зі зміями. Я це збагнув, коли ми були за містом... вони самі мене знайшли і шепотіли до мене. Чи це нормально для чарівника?
Гаррі був упевнений, що Редл спеціально досі не згадував про це своє дивне вміння, бажаючи справити сильніше враження.
— Це незвично, — відповів Дамблдор, хвильку повагавшись, — але таке буває.
Він це сказав буденним тоном, але очі його з цікавістю оглядали Редлове лице. Так вони стояли якусь мить, чоловік і хлопець, дивлячись один на одного. Потім Дамблдор відпустив його руку і пішов до виходу.
— До побачення, Томе. Зустрінемося в Гоґвортсі.
— Думаю, цього досить, — сказав сивочолий Дамблдор поруч з Гаррі. Наступної миті вони знову невагомо линули крізь темряву, і за кілька секунд приземлилися прямісінько в його теперішньому кабінеті.
— Сідай, — звелів Дамблдор Гаррі.
Гаррі послухався, пригадуючи все щойно побачене.
— Він повірив у це значно швидше, ніж я... тобто, коли ви сказали, що він чарівник, — замислився Гаррі. — Коли мені це казав Геґрід, то я йому спочатку не повірив.
— Так, Редл був абсолютно готовий повірити в те, що він... як він сам це сказав... "особливий", — погодився Дамблдор.
— Чи знали ви... тоді?.. — поцікавився Гаррі.
— Чи знав я, що зустрівся з найнебезпечнішим темним чаклуном усіх часів? — перепитав Дамблдор. — Ні, я собі й уявити не міг, що він виросте і стане тим, ким є. Проте він мене справді тоді заінтригував. Я повернувся в Гоґвортс, маючи намір пильнувати за ним, і не тільки тому, що він був самотній і не мав друзів, а й тому, що я відчував обов'язок робити це заради інших, а не лише заради нього самого.
Його приховані сили, як ти вже чув, були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника, і... що було найцікавіше й найзловісніше... він уже з'ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, і почав застосовувати їх осмислено. Як ти бачив, то не були випадкові експерименти, типові для юних чаклунів. Він використовував магію на шкоду іншим — щоб лякати, карати, підкоряти. Ці всі дрібні випадки з задушеним кроленям або з маленькими хлопчиком і дівчинкою, яких він заманив у печеру, багато про що свідчать... "Можу зробити їм боляче, якщо забажаю"...
— А ще він виявився парселмовцем, — додав Гаррі.
— Це правда, рідкісний хист, до того ж такий, що нібито пов'язаний з темними мистецтвами, хоч, як ми знаємо, парселмовці трапляються й серед шляхетних і добрих чаклунів. Чесно кажучи, його вміння розмовляти зі зміями мене стурбувало значно менше, ніж його відверта схильність до жорстокості, потайливості й панування.
Ми знову не помітили, як пролетів час, — сказав Дамблдор, показуючи на почорніле небо за вікнами. — Та перш ніж попрощатися, я хотів би звернути твою увагу на деякі особливості побаченого нами, бо ці деталі значною мірою визначатимуть ті ситуації, які ми обговоримо під час наших наступних зустрічей.
По-перше, я сподіваюся, ти помітив, як відреагував Том, коли я згадав, що хтось має однакове з ним ім'я — Том?
Гаррі кивнув.
— Цим він виявив свою зневагу до всього, що пов'язувало його з іншими людьми, до всього, що робило його посередністю. Навіть тоді він уже прагнув бути іншим, незалежним, знаменитим. Він позбувся цього імені, як ти вже знаєш, усього через кілька років після тієї розмови й надовго заховався під вигаданою ним личиною "Лорда Волдеморта".
Гадаю, ти також помітив, що Том Редл уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній? Він відмовився від допомоги чи супроводу для поїздки на алею Діаґон. Він волів діяти самостійно. Дорослий Волдеморт нічим не відрізняється. Ти ще почуєш багатьох смертежерів, які запевняють, що тільки вони користуються його довірою, що наближені до нього і навіть, що лише вони його розуміють. Це величезна омана. Лорд Волдеморт ніколи не мав друзів, і я не думаю, що коли-небудь бажав їх мати.
І останнє... сподіваюся, Гаррі, ти ще не сонний, і можеш звернути увагу на отаке... юному Томові Редлу подобалося колекціонувати трофеї. Ти бачив ту коробку з краденими речами, яку він ховав у своїй кімнаті. Це були, так би мовити, пам'ятки про тих, хто став жертвою його розбишацьких витівок, дрібні сувеніри на згадку про найприкріші його чари. Не забувай про цю його манію збирати все, наче якась сорока, бо згодом це матиме велике значення.
А тепер і справді час уже спати.
Гаррі підвівся. Коли він ішов до дверей, то погляд його впав на столик, де минулого разу лежав перстень Ярволода Ґонта, та зараз персня вже не було.
— Що, Гаррі? — запитав Дамблдор, бо Гаррі раптом зупинився.
— Перстень пропав, — сказав Гаррі, роззираючись довкола. — Але я подумав, що десь тут мала б лежати губна гармошка, наприклад.
Дамблдор усміхнувся, дивлячись на нього поверх окулярів, схожих на два півмісяці.
— Дуже проникливо, Гаррі, але губна гармошка була тільки губною гармошкою.
І з цими загадковими словами він помахав Гаррі рукою, даючи зрозуміти, що розмову закінчено.
— РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ —
Фелікс-феліціс
Наступний ранок починався для Гаррі з уроку гербалогії. Він не міг за сніданком розповісти Ронові й Герміоні про чергову зустріч з Дамблдором, побоюючись, що їх підслухають, однак переповів їм усе, коли вони йшли повз овочеві грядки до оранжерей. Лютий вітер, що віяв у вихідні, нарешті вщух; зате все довкола знову оповила мряка, тому друзі шукали потрібну оранжерею трохи довше, ніж завжди.
— Ого, страшно й подумати, юний Відомо-Хто, — тихо сказав Рон, коли вони зайняли місця довкола одного з вузлуватих снарґалуфових пеньків, що були темою цього семестру, й почали натягувати захисні рукавиці. — Але я й досі не врубаюся, навіщо тобі Дамблдор усе це показує. Тобто це дуже цікаво, але який у цьому сенс?
— Не знаю, — стенув плечима Гаррі, прилаштовуючи гумовий щит. — Але він каже, що це важливо і що воно допоможе мені вижити.
— Я вважаю, що це правильно, — щиро сказала Герміона. — Абсолютно необхідно якомога більше знати про Волдеморта. Бо ж як інакше намацати його слабкі місця?
— А як пройшла остання зустріч у Слизорога? — глухо запитав її Гаррі з-за гумового щита.
— Ой, досить добре, справді, — відповіла Герміона, нап'ялюючи захисні окуляри. — Тобто він трохи зануджує всіх розмовами про своїх колишніх учнів, що поставали знаменитостями, і просто липне до Маклаґена, бо в того, бач, добрі зв'язки, але їжа була дуже смачна, а ще він познайомив нас з Ґвеноґою Джонс.
— З Ґвеноґою Джонс? — витріщив за окулярами очі Рон. — Отією Ґвеноґою Джонс? Капітанкою "Гарпій з Голігеду"?
— Ага, — підтвердила Герміона. — Особисто мені здається, що вона про себе надто високої думки, але...
— Годі вже там розмовляти! — суворо урвала її професорка Спраут, йдучи до них. — Ви й так відстаєте, усі вже давно працюють, а Невіл уже добув перший кокон!
Друзі озирнулися; і справді, Невіл хоч і мав закривавлену губу та глибокі подряпини на щоці, але тримав на долоні неприємно пульсуючу зелену штуку завбільшки з грейпфрут.
— Добре, пані професорко, починаємо! — вигукнув Рон, а коли Спраут відвернулася, тихенько додав: — Треба було б, Гаррі, використати "Глушилято".
— Ні, не можна! — відразу заперечила Герміона, котру, як завжди, страшенно дратувала будь-яка згадка про Напівкровного Принца та його закляття. — Ворушіться, час уже починати...
Вона стурбовано глянула на хлопців; вони удвох набрали повні груди повітря й накинулися на вузлуватий пеньок, довкола якого стояли.
Той моментально ожив; з його верхньої частини випорснули довгі колючі, мов у ожини, прутики-лози й почали батожити повітря. Один вчепився Герміоні у волосся, і Рон ледве відбив його напад садовим секатором; Гаррі зумів схопити кілька лозин і зв'язати їх докупи; поміж гілочками, що звивалися, мов щупальця, з'явився отвір; Герміона відважно запхнула туди руку, і отвір заклацнувся, наче пастка, навколо її ліктя; Гаррі з Роном щосили сіпали й шарпали лози, примушуючи отвір розкритися. Герміона висмикнула руку, стискаючи між пальцями такий самий, як і в Невіла, кокон. Колючі лози миттю втяглися назад, і вузлуватий пеньок знову почав нагадувати звичайну мертву дровиняку.
— Навряд чи я посаджу таке паскудство у своєму садочку, коли матиму власний дім, — сказав Рон, зсовуючи на лоба захисні окуляри й витираючи з обличчя піт.
— Подай миску, — попросила Герміона, відвівши в бік руку з пульсуючим коконом; Гаррі підсунув їй миску, Герміона гидливо кинула кокон туди.
— Не треба так кривитися, добре їх почавіть, поки свіженькі! — гукнула професорка Спраут.
— Отож, — продовжила Герміона перервану розмову, наче на неї щойно й не нападав пеньок, — Слизоріг збирається святкувати Різдвяний вечір, і тепер тобі, Гаррі, ніяк не вдасться вислизнути, бо він попросив, щоб я з'ясувала, коли ти будеш вільний, і запланує святкування на той вечір, коли ти точно зможеш прийти.
Гаррі застогнав. Рон, який тим часом намагався розчавити кокон, накрив його просто в мисці руками, випростався й щосили натис, а тоді сердито запитав:
— І що, це знову буде свято для Слизорогових улюбленців?
— Так, лише для членів Слизоклубу, — підтвердила Герміона.
Кокон вислизнув з-під Ронових пальців і вдарився об скло оранжереї, звідти відскочив прямісінько в потилицю професорки Спраут і збив їй з голови старого латаного капелюха. Гаррі кинувся по кокон. Коли він повернувся, Герміона говорила:
— Та це ж не я вигадала назву "Слизоклуб"...
— "Слизоклуб", — повторив Рон зі зневажливою посмішкою, гідною Мелфоя. — Жалюгідно. Сподіваюся, тобі там буде весело. Знюхаєшся з Маклаґеном, а Слизоріг зробить вас Слизокоролем і Слизокоролевою...
— Нам можна приводити з собою гостей, — Герміона хтозна-чого залилася рум'янцем, — і я збиралася тебе запросити, але якщо ти вважаєш, що це дурість, то як собі хочеш!
Гаррі раптом пошкодував, що кокон не відлетів ще далі, щоб йому не треба було сидіти з цією парочкою.
