Гаррі Поттер і Напівкровний Принц - Роулінг Джоан
— Вони вважають тебе справжнім героєм... і так воно, Гаррі, і є. Немає значення, обраний ти чи ні! Скільки ти вже разів стикався віч-на-віч з Тим-Кого-Не-Можна-Називати? Та в будь-якому разі, — вів далі міністр, не чекаючи відповіді, — головне, Гаррі, в тому, що для багатьох ти став символом надії. Думка, що існує хтось такий, хто має змогу, кому навіть судилося знищити Того-Кого-Не-Можна-Називати... зрозуміло, це людей підбадьорює. І я не можу не сподіватися, що коли ти це збагнеш, то вирішиш, що це, ну... майже твій обов'язок стати пліч-о-пліч з міністерством і морально всіх підтримати.
Гномик саме впіймав черв'яка і щосили тяг його з замерзлої землі. Гаррі так довго мовчав, що Скрімджер теж зиркнув на гномика і сказав:
— Кумедні хлоп'ята, правда? То що скажеш, Гаррі?
— Мені трохи не зрозуміло, чого ви хочете, — поволі проказав Гаррі. — "Стати пліч-о-пліч з міністерством"... що це означає?
— Ой, та нічого обтяжливого, запевняю, — пояснив Скрімджер. — Якби тебе бачили, що ти вряди-годи забігаєш до міністерства, то це б створило непогане враження. А в міністерстві ти міг би частенько спілкуватися з Ґавейном Робардзом, моїм наступником на посаді керівника служби аврорів. Долорес Амбридж казала мені, що ти мрієш стати аврором. Це було б дуже легко влаштувати...
Гаррі відчув, як у грудях закипає злість: то Долорес Амбридж і досі працює в міністерстві?
— Отже, по суті, — сказав Гаррі, мовби бажаючи з'ясувати деякі моменти, — ви хотіли б створити враження, що я працюю в міністерстві?
— Гаррі, усім було б значно легше, якби вони вважали, що ти міністерству активно помагаєш, — полегшено зітхнув Скрімджер, радий, що Гаррі так швидко усе збагнув. — Так званий "Обранець", розумієш... це дасть людям надію, відчуття, що діється щось важливе й небуденне...
— Але ж якщо я вряди-годи заскакуватиму в міністерство, — Гаррі й далі намагався говорити доброзичливим тоном, — то чи не здаватиметься, ніби я підтримую дії міністерства?
— Ну, — трохи насупився Скрімджер, — ну, так, частково, саме тому ми й хотіли б...
— Навряд чи з цього щось вийде, — ввічливо заперечив Гаррі. — Розумієте, мені не подобаються деякі міністерські дії. Скажімо, арешт Стена Шанпайка.
Скрімджер відповів не зразу, але його лице миттєво закам'яніло.
— Я й не сподівався, що ти зрозумієш, — заявив він, не спромігшись так вдало приховати злість, як це досі робив Гаррі. — Зараз небезпечні часи, і необхідно вживати певних заходів. Тобі шістнадцять років...
— Дамблдорові давно вже не шістнадцять, але він теж вважає, що Стена не треба тримати в Азкабані, — урвав його Гаррі. — Ви робите зі Стена цапа-відбувайла так само, як з мене хотіли б зробити собі талісман на щастя.
Вони обмінялися довгими важкими поглядами. Врешті Скрімджер сказав, цього разу без тепла в голосі:
— Зрозуміло. Ти волів би... як і твій кумир Дамблдор... взагалі відмежуватися від міністерства?
— Я не хочу, щоб мене використовували, — відповів Гаррі.
— Дехто вважає, що це твій обов'язок — служити міністерству!
— А інші вважають, що ваш обов'язок перевіряти, чи той, кого ви кидаєте за ґрати, — справжній смертежер, — Гаррі вже не міг стримуватися. — Ви робите те саме, що перед вами робив Барті Кравч. Невже ви всі там так нічого й не навчилися? То ми мали Фаджа, який удавав, що все чудово, тоді як людей убивали прямісінько в нього під носом, а тепер оце маємо вас, і ви ув'язнюєте невинних людей і хочете створити враження, ніби залучили до співпраці "Обранця"!
— То ти не "Обранець"? — запитав Скрімджер.
— Ви ж начебто казали, що це не має ніякого значення? — гірко всміхнувся Гаррі. — Принаймні для вас не має.
— Не треба було мені такого казати, — почав виправдовуватися Скрімджер. — Це було нетактовно...
— Ні, це було чесно, — заперечив Гаррі. — Єдині чесні слова з усього, що ви сказали. Вам усе одно, житиму я чи вмру, головне — аби я вам допоміг переконати громаду, що ви перемагаєте у війні з Волдемортом. Я не забув, пане міністре...
Він підняв праву руку. З тильного боку долоні відсвічували білим літери, що їх його примусила вкарбувати у власне тіло Долорес Амбридж: "Я не повинен брехати".
— Я щось не пригадую, щоб ви примчали мені на поміч, коли я намагався відкрити всім очі на те, що повернувся Волдеморт. Чомусь торік у міністерстві ніхто не прагнув зі мною приятелювати.
Вони стояли мовчки, і ця мовчанка була не менш крижана, ніж ґрунт у них під ногами. Гномик нарешті таки видер черв'яка з землі й тепер радісно його обсмоктував, спершись на нижні гілочки рододендронового куща.
— Що там замислив Дамблдор? — безцеремонно запитав Скрімджер. — Де він буває, коли зникає з Гоґвортсу?
— Поняття не маю, — знизав плечима Гаррі.
— Та ти б і так не сказав, — припустив Скрімджер, — якби щось і знав.
— Не сказав би, — погодився Гаррі.
— Що ж, тоді доведеться вдаватися до інших засобів.
— Спробуйте, — байдуже зронив Гаррі. — Хоч ви, здається, розумніші за Фаджа і мали б учитися на його помилках. Він уже намагався втручатися у справи Гоґвортсу. Ви, мабуть, звернули увагу, що він уже не працює міністром, а Дамблдор і досі директор. Я б на вашому місці Дамблдора не зачіпав.
Запала довга тиша.
— Ну, принаймні мені ясно одне — він добряче з тобою попрацював, — зиркнув Скрімджер холодними й жорсткими очима з-над окулярів у тонкій оправі. — Що, Поттере, відданий Дамблдорові душею й тілом?
— Саме так, — підтвердив Гаррі. — Я радий, що ми це з'ясували.
І відвернувшись від міністра магії, пішов до будинку.
— РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ —
Слизоспогади
Через кілька днів після Нового року Гаррі, Рон і Джіні зібралися пізно по обіді в кухні біля каміна, щоб повертатися в Гоґвортс. Міністерство організувало одноразове під'єднання до мережі порошку флу, щоб швидко й безпечно повернути учнів до школи. Попрощатися з ними прийшла лише місіс Візлі, бо всі інші — містер Візлі, Фред, Джордж, Білл і Флер — були на роботі. Коли настала мить розлуки, місіс Візлі розридалася. Треба сказати, що останнім часом очі в неї були на мокрому місці; вона часто плакала після того, як Персі на Різдво стрімголов вискочив з хати в заліплених товченим пастернаком окулярах (відповідальність за це гордо брали на себе одночасно Фред, Джордж і Джіні).
— Не плачте, мамо, — поплескувала Джіні по спині місіс Візлі, що ридала в неї на плечі, — усе ж добре...
— Не треба за нас журитися, — додав Рон, дозволяючи матері міцно цмокнути його в щоку вологими вустами, — тим паче за Персі. Він така паскуда, нема чого його жаліти.
Місіс Візлі ще дужче розридалася, пригортаючи до себе Гаррі.
— Обіцяй, що будеш обережний... уникай неприємностей...
— Я завжди уникаю, місіс Візлі, — заспокоював її Гаррі. — Ви ж знаєте, що я люблю спокійне життя.
Вона всміхнулася крізь сльози й відійшла на крок.
— То будьте чемні всі...
Гаррі ступив у смарагдове полум'я і крикнув:
— Гоґвортс! — Останній погляд на візлівську кухню й на заплакане лице місіс Візлі — і його огорнуло полум'я; швидко обертаючись, він бачив уривками розмиті обриси кімнат інших чаклунів; вони зникали перш, ніж він устигав їх роздивитися; потім обертання почало сповільнюватися, і врешті-решт він зупинився прямісінько в каміні кабінету професорки Макґонеґел. Вона лише на мить відірвалася від роботи, поки він переступав через решітку.
— Добрий вечір, Поттере. Не нанеси на килим сажі.
— Добре, пані професорко.
Поки Гаррі поправляв окуляри й пригладжував волосся, прибув Рон. Потім — Джіні, й вони утрьох вийшли з кабінету Макґонеґел і подалися до ґрифіндорської вежі. Гаррі зазирав у вікна в коридорі, повз які проходив; сонце вже сідало за обрій, а вся земля довкола була вкрита ще товщим килимом снігу, ніж у "Барлозі". Вдалині він побачив Геґріда, що перед своєю хатиною годував Бакбика.
— Ялинкові прикраси, — впевнено сказав Рон, коли друзі підійшли до Гладкої Пані. Вона була значно блідіша, ніж завжди, і здригнулася, почувши Ронів голос.
— Ні, — заперечила вона.
— Як це "ні"?
— А так, бо вже новий пароль, — пояснила Гладка Пані. — І прошу тут не кричати.
— Нас тут не було, звідки нам?..
— Гаррі! Джіні!
До них бігла розрум'янена Герміона в плащі, шапці й рукавичках.
— Я повернулася години дві тому, оце відвідала Геґріда й Бак... тобто Чахокрила, — захекано повідомила вона. — Гарно відсвяткували Різдво?
— Так, — одразу відповів Рон, — чимало подій, Руфус Скрім...
— Гаррі, я щось для тебе маю, — Герміона навіть не глянула на Рона, й бровою не повела, ніби його й не чула. — Ой, стривайте... пароль. Поміркованість.
— Отож, — кволо зітхнула Гладка Пані і відхилилася, відкриваючи отвір за портретом.
— Що з нею? — здивувався Гаррі.
— Очевидно, перепила під час Різдва, — закотила очі Герміона й перша увійшла до переповненої вітальні. — Гладка Пані зі своєю подругою Віолеттою видудлила всі запаси вина на картині з п'яними ченцями — тій, що біля класу заклинань. Але то таке...
Вона понишпорила в кишені й вийняла сувій пергаменту, списаний Дамблдоровим почерком.
— Чудово, — зрадів Гаррі, відразу розгорнув пергамент і довідався, що черговий урок з Дамблдором заплановано вже на завтрашній вечір. — Я йому повинен стільки всього розповісти... і вам теж. Ходімо десь сядемо...
Але тієї миті почувся голосний писк: "Рончик-Бончик!", — хтозна-звідки вилетіла Лаванда Браун і кинулася Ронові в обійми. Дехто з присутніх захихотів; Герміона дзвінко розсміялася й звернулася до Джіні:
— Там є столик... підемо?
— Ні, дякую, я обіцяла зустрітися з Діном, — відмовилася Джіні, хоч Гаррі й помітив, що сказала вона це без особливого завзяття. Покинувши Рона з Лавандою, які, здавалося, демонструють боротьбу у вертикальному положенні, Гаррі повів Герміону до вільного столика.
— То як відсвяткувала Різдво?
— Та нормально, — стенула вона плечима. — Нічого особливого. А як було у "Рончика-Бончика"?
— Зараз розкажу, — відповів Гаррі. — Але чуєш, Герміоно, чи не можеш ти...
— Ні, не можу, — рішуче урвала вона його. — Навіть не проси.
— Я думав, що минуть різдвяні...
— Гаррі, це Гладка Пані видудлила бочку п'ятсотлітнього вина, а не я. То про які важливі новини ти хотів мені розповісти?
Вона була надто сердита, щоб з нею сперечатися, тож Гаррі на деякий час забув про Рона й переповів їй підслухану розмову Мелфоя зі Снейпом.
Коли він закінчив, Герміона якийсь час замислено сиділа, а тоді запитала:
— А ти не думаєш...
— ...що він прикинувся, ніби пропонує допомогу, щоб хитрощами змусити Мелфоя розповісти, що той задумав?
— Так, — погодилася Герміона.
— Ронів тато й Люпин теж так думають, — неохоче визнав Гаррі.
