Мацюсеві пригоди - Корчак Януш

Втративши терпіння, він гукнув до одного з депутатів, що горлав мов божевільний:

— Гей, ти, чуєш, коли зараз же не замовкнеш, заціджу тебе по пиці!

Цей Фелеків вислів справив дуже погане враження на білих королів, але вони й вусом не моргнули.

Я охоче описав би докладніше всі ігрища та торжества на тому святі, але тоді не вистачило б місця для важливіших подій. Адже не ігрищами треба цікавитись у книзі про короля-реформатора. Мої читачі повинні пам'ятати, що Мацюсь не просто так запросив до себе гостей. Йшлося тоді про серйозні політичні справи.

Серед гостей був і старий король із своїм сином, лютим ворогом Мацюся. Був і король, друг жовтих. Був тут і сумний король, з яким у Мацюся вже декілька разів відбулися довгі розмови.

— Дорогий Мацюсю,— казав сумний король,— я мушу визнати, що ти почав дуже сміливо, що твої реформи напрочуд цікаві й важливі. Досі все йде гаразд, навіть чудово. Але запам'ятай: реформи окупаються тяжкою працею, слізьми та кров'ю. Ти лише починаєш. Не втішай себе надією, що так буде завжди. Не покладайся занадто на свої сили.

— О, я знаю,— відповів Мацюсь,— це дуже важко.

І розповів, скільки він працює, скільки ночей не спав і скільки разів їв холодний обід.

— Найгірше, що в мене немає власного порту,— скаржився Мацюсь,— і мені чинять перешкоди з перевезенням золота.

Замислився сумний король і сказав:

Знаєш, Мацюсю, я гадаю, що старий король дав би тобі один із своїх портів.

— Де там! Цього йому не дозволить син.

— А я гадаю, що дозволить.

— Але ж він мене ненавидить. Заздрить мені, підозрює. Він образився на мене.

— Так, це правда, все правда. Але, незважаючи на це, він згодиться.

— Чому? — здивувався Мацюсь.

— Тому що він тебе боїться. На мою дружбу він не може розраховувати,— посміхнувся сумний король.— Другий король задоволений, що ти поступаєшся йому жовтими королями.

— Адже не можу я забрати собі всіх,— пробурмотів Мацюсь.

— Звичайно, розумніше не прагнути панувати над усім світом. Але були, є і будуть такі, що намагалися та намагатимуться це зробити. Може, й ти, Мацюсю, теж спробуєш.

— Ніколи!

— Люди змінюються, успіх їх псує.

— Але не мене.

Саме тоді ввійшов старий король із сином.

— Про що ви тут розмовляєте, ваші королівські величності?

— Та ось Мацюсь скаржиться, що в нього немає порту. В Мацюся є гори, ліси, міста, поля, але нема ані моря, ані кораблів. А тепер, коли він подружився з африканськими королями, порт йому конче потрібний.

— І я так думаю,— відповів сивий король.— Але цьому можна зарадити. В останній війні Мацюсь переміг і уклав мир, не вимагаючи від нас нагороди. Це було дуже шляхетно з його боку. Тепер наша черга показати, що ми вміємо бути шляхетними. Чи не так, мій сину? Адже ми без усякої шкоди для себе можемо відступити Мацюсеві частину нашого моря й один порт?

— А за кораблі Мацюсь нам заплатить,— хутко додав син.— Адже в нього багаті друзі.

— З великою приємністю,— зрадів Мацюсь.

Негайно викликали міністра закордонних справ та державного секретаря, склали відповідний документ, який підписали всі королі. Церемоніймейстер приніс скриньку, і Мацюсь тремтячою рукою приклав печатку.

Час було кінчати справи, бо вже запалювали фейєрверк.

О, тут справді було на що подивитись. Усе місто висипало на вулиці. Парк був залюднений — тут і депутати, і військові, і цивільні чиновники. Спеціальні місця займали журналісти, які з'їхалися з усього світу, щоб описувати ці чудеса в своїх газетах. На балконах, біля вікон і на терасі палацу зібралися королі. Дехто з диких королів виліз на дах, аби краще все бачити. Ось запалала вежа. Бенгальські вогні, ракети, зелені, червоні кулі полинули в небо. Вогненні змії, млинки — щораз іншого кольору. А коли заіскрився водоспад, із усіх грудей вихопився крик захвату. І все це під супровід гуркоту та пострілів.

— Іще, іще,— гукали африканські королі, здивовані та зачаровані, називаючи Мацюся "Королем Стобарвного Неба та Приборкувачем Вогню".

Але треба було йти спати, бо наступного ранку призначено від'їзд.

Сто оркестрів грало на вулиці, коли королівські автомобілі везли гостей на вокзал. У десяти королівських поїздах білі, чорні та жовті королі покинули гостинну Мацюсеву столицю.

Ми здобули велику дипломатичну перемогу,— потираючи руки, сказав старший міністр, коли вже поверталися додому.

— Що таке? — не зрозумів Мацюсь.

— Ви геній,— мовив старший міністр.— Ваша королівська величність, навіть не підозрюючи того, зробила велике діло. Перемагати можна не лише на війні: розбити ворога й щось за це зажадати. Дипломатична перемога — це одержати без війни те, що треба. У нас є порт, а це найважливіше.

Розділ тридцять восьмий

Мацюсь прокидався о шостій годині ранку. Інакше він не встиг би всього зробити. Тепер план дня було змінено так, що Мацюсь щоденно дві години вчився. Крім відвідин засідань парламенту та читання листів, Мацюсь мусив прочитувати ще дві газети: для дорослих та для дітей, щоб знати, що діється в його державі.

Отож одного разу, коли о восьмій годині ранку в королівській спальні було ще тихо, в палаці не на жарт сполошилися.

— Мацюсь, мабуть, захворів.

— Ще б пак! Цього давно слід було сподіватися.

— Жоден із дорослих королів не працює так багато.

— Останнім часом у нього був дуже поганий вигляд.

— Він майже нічого не їв.

— І йому не можна було зробити жодного зауваження, він зразу ж сердився.

— Справді, Мацюсь став дуже роздратований.

— Треба послати по лікаря.

Приїхав наляканий лікар і, не постукавши, просто в пальті, увійшов, ні, навіть вбіг, у королівську спальню.

Мацюсь прокинувся, протер очі й занепокоєно спитав:

— Що сталося, котра година?

Лікар без будь-якого вступу швидко заговорив, боячись, щоб Мацюсь його не урвав:

— Дорогий, любий Мацюсю, моє миле дитя, я знаю тебе з колиски. Я старий. Життя мені не дороге. Накажи мене повісити, розстріляти, посадити у в'язницю, мені байдуже. Твій батько, вмираючи, доручив тебе моїй опіці. Я не дозволю тобі встати

з ліжка, й край. А того, хто прийде морочити тобі голову, я накажу скинути зі сходів. Мацюсю, ти хочеш за один рік зробити те, що інші королі роблять протягом двадцяти років. Так не можна. Подивись, який у тебе вигляд. Наче ти не король, а дитина найбіднішого жебрака. Якщо префект поліції схуд, то він же товстун, і це йому тільки корисно. Але тобі, Мацюсю, худнути не гаразд, адже ти ростеш. Ти піклуєшся про всіх дітей. Завтра виїздить у село двадцять тисяч дітей. Чому ж ти сам маєш гинути? Ну, поглянь лишень на себе. Це для мене така ганьба, така ганьба. О, я старий недотепа...

Лікар подав Мацюсеві дзеркало.

— Ну, глянь, Мацюсю, глянь.

І старий лікар заплакав.

Мацюсь узяв дзеркало. Справді! Білий як стіна. Губи бліді, під очима сині кола, шия довга, худа.

— Захворієш і помреш,— з сльозами на очах казав лікар,— і не закінчиш свого діла. Ти і зараз уже хворий.

Мацюсь поклав дзеркало й заплющив очі. Йому було надзвичайно приємно, що лікар жодного разу не назвав його королем, що він не дозволяє йому встати з ліжка, а навіть ладен скинути зі сходів усіх, хто прийде до Мацюся в якійсь справі: "Як добре, що я хворий",— подумав Мацюсь і зручно вмостився в ліжку.

Мацюсь гадав, що він тільки втомився. Тому не хотілось йому їсти, хоч він був голодний. Тому Мацюсь не міг заснути вечорами, а вночі бачив погані сни. То Мацюсеві снилося, що йому на голову падає вогненний дощ і обпалює його. То — що йому відтяли обидві ноги й вийняли одне око. То — що він сидить у палацовому колодязі, приречений на голодну смерть. У нього часто боліла голова, а на уроках він був неуважний і нічого не розумів. Йому було соромно перед Стасеком та Геленкою, а найбільше перед чорною Клю-Клю, яка після трьох тижнів занять уже сама читала газети, писала диктанти і вміла показати на карті дорогу від Мацюсевої столиці до держави свого батька Бум-Друма.

— А що буває, коли король хворіє, хто тоді керує? — спитав Мацюсь тихим голосом.

— Влітку й так парламенти розпускаються на канікули. Гроші в нас є, треба їх тільки привезти. Порт є, кораблі є. Будинки в лісах споруджено. Решту зроблять службовці та міністри. А Мацюсь поїде на два місяці відпочити.

— Але ж я збирався поїхати в порт, що подарував король. Мав оглянути кораблі.

— А я не дозволю, і Мацюся чудово замінять міністр торгівлі та старший міністр.

— Я повинен бути присутній на маневрах.

А буде присутній військовий міністр.

— А листи дітей?

— Їх читатиме Фелек.

Мацюсь зітхнув. Нелегко погодитися на заступників, коли людина звикла все робити сама. Але справді в Мацюся не було вже сил.

Йому принесли сніданок у ліжко, а потім маленька Клю-Клю оповідала Мацюсеві цікаві негритянські байки. Потім він бавився з маленьким паяцом, якого дуже любив. Згодом дивився кумедні малюнки в дитячих книжках. Потім йому подали в ліжко яєчню з трьох яєць, склянку гарячого молока та булку з свіжим маслом. І лише після цього лікар дозволив Мацюсеві одягтися й сісти на балконі в зручному кріслі.

Сидить Мацюсь, сидить і ні про що не думає, ні за що не боїться, жодної в нього турботи. І ніхто не має до нього ніяких справ. Ані міністр, ані церемоніймейстер, ані журналіст, ніхто, ніхто. Сидить Мацюсь та слухає, як гарно співають у парку пташки. І так він слухав, слухав, поки заснув, і спав довго, аж до самісінького обіду.

— А тепер з'їмо супчику,— всміхнувся лікар.— Після обіду проїдемося в колясочці по парку. Потім знову подрімаємо. Потім ванна і — до ліжка, люлі-люлі. А потім вечеря й знову спати.

І Мацюсь спав, спав, найохочіше спав. Йому тепер рідко коли снилися погані сни. Він багато їв. Протягом трьох днів набрав півтора кілограма.

— Оце я розумію,— радів лікар,— через тиждень, коли так піде й далі, я знову називатиму Мацюся його королівською величністю. А зараз це не король, а замірок, бідна сирітка, що піклувалася про весь світ, а сама не мала нікого, хто б потурбувався про неї.

Через тиждень лікар подав Мацюсеві дзеркало.

— Уже майже король, чи не так?

— Ще ні,— відповів Мацюсь, якому було напрочуд приємно, що з ним розмовляють так лагідно, ставляться як до дитини й не називають королівською величністю.

Мацюсь знову став жвавим та веселим, і лікар насилу заганяв його на кілька годин до ліжка.

— А що там пишуть у газеті?

— В газеті пишуть, що король Мацюсь хворий і так само, як і всі діти в його державі, завтра виїздить на ціле літо в село на відпочинок.

— Завтра? — зрадів Мацюсь.

— Еге ж, опівдні.

— А хто ще їде?

— Ну, я, капітан з дітьми, ну й, мабуть, Клю-Клю, бо з ким би вона тут залишилась?

— Ну, звичайно, Клю-Клю повинна поїхати з нами.

Лише два папери підписав Мацюсь перед від'їздом: розпорядження, що його заступатимуть на час від'їзду старший міністр — у справах дорослих громадян та Фелек — у всіх справах дітей.

Два тижні Мацюсь нічого не робив, лише грався.