Тринадцять загадкових випадків - Крісті Агата
Навкруг безліч старих жінок, які базікають не змовкаючи й перемивають кісточки всім, хто потрапляє їм на очі. Господи, коли я згадую…
— Заспокойся, Артуре, — лагідно зупинила його місіс Бентрі. — Ти ж бо знаєш, що там добре підлікувався.
— Безліч старих жінок, які не стуляють рота… — ніяк не міг заспокоїтися полковник Бентрі.
— Боюся, це справді так, — сказала міс Марпл. — Я й сама…
— Моя люба міс Марпл, — вигукнув полковник із жахом у голосі. — Та хіба я мав на увазі вас…
Злегка почервонівши, міс Марпл зупинила його ледь помітним жестом.
— Але так воно і є, полковнику Бентрі. Я й сама хотіла про це сказати. Дайте-но мені зібрати докупи свої думки. Атож. Жінки й справді не стуляють там рота, як ви слушно сказали. І багатьом це не подобається, а надто людям молодим. Мій небіж, який пише книжки — і дуже розумні книжки, я певна, — дуже дошкульно висловлюється про цю звичку звинувачувати в чомусь людей, не маючи на те жодних доказів, і про те, як це підло, і все таке. Але я хочу сказати те, що тим молодим людям ніколи навіть на думку не спадає. Вони рідко звертають увагу на факти. А справжня суть проблеми в тому, як часто те, що ви називаєте перемиванням кісточок, виявляється правдою! І думаю, якби люди, котрі так не люблять пустих теревенів, досліджували факти, вони виявили б, що таке нібито пустопорожнє базікання виявляється правдою в дев'ятьох випадках із десяти! Саме це й дратує людей найбільше.
— Натхненні здогади, — сказав сер Генрі.
— Ні, справа не в цьому, зовсім не в цьому! Тут ідеться насамперед про практику й досвід. Мені розповідали, що єгиптолог, коли показати йому одного з тих антикварних химерних маленьких жуків, скаже вам, після того як огляне ту річ та обмацає, в якому сторіччі до Різдва Христового її виготовлено чи взагалі підроблено в Бірмінгемі. І він ніколи не назве вам конкретного правила, за яким він це визначає. Він просто знає. Адже він присвятив усе своє життя дослідженню таких речей.
І саме це я хочу тут сказати (досить-таки невміло, я знаю). Ті люди, яких мій племінник називає "пустопорожніми жінками", прожили довгий час на світі, і їхнім головним інтересом були зазвичай люди. І тому вони набувають такого досвіду та знання в цій галузі, що їх можна вважати, як то кажуть, експертами. Сьогодні молоді люди цілком вільно розмовляють на теми, які в дні моєї молодості вважалися забороненими, але в усьому іншому їхні уми залишаються жахливо невинними. І коли ти намагаєшся застерегти їх, хай навіть дуже обережно, вони відповідають, що в тебе вікторіанський розум, і твої уявлення про рід людський схожі на помийну яму.
— А зрештою, — сказав сер Генрі, — що поганого в помийній ямі?
— Саме так, — палко підхопила міс Марпл. — Це найпотрібніша річ у кожному господарстві; але в ній, звичайно, немає нічого романтичного. Не стану приховувати, я теж маю свої почуття, як і будь-хто інший, й іноді можу бути жорстоко поранена чиїмись необміркованими репліками. Я знаю, джентльмени не цікавляться домашніми справами, але мушу тут згадати про свою служницю Етель — вона дуже мила дівчина, в усьому люб'язна й послужлива. Коли я вперше її побачила, я відразу зрозуміла, що вона належить до того самого типу, що й Еті Веб, та дівчина місіс Брут. Якщо їй випадає нагода, то моє і твоє нічого не означають для неї. Тож через місяць я її позбулася й дала їй письмову рекомендацію, де написала, що вона дівчина чесна й наділена тверезим розумом, але в приватному порядку я остерегла стару місіс Едвардс, щоб вона її не брала. А мій небіж Реймонд тоді страшенно розгнівався й сказав, що він іще ніколи не чув про таку підлоту — атож, підлоту. Тож Етель найнялася до леді Ештон, яку я не вважала за потрібне застерегти, бо не відчувала жодного морального обов'язку перед нею, — і що ж сталося? Усі мережива з її спіднього одягу виявилися зрізаними, двох діамантових брошок ніби не було, а дівчина зникла посеред ночі, і ніхто більше ніколи про неї не чув!
Міс Марпл зробила паузу, глибоко втягнула в груди повітря, а тоді повела далі:
— Ви скажете, це не має нічого спільного з тим, що відбулося біля Кестонського мінерального джерела, яке називають Гідро, але, в певному розумінні, аналогії тут очевидні. Коли я побачила Сандерсів, я вже з першої хвилини не мала найменших сумнівів у тому, що він хоче її позбутися.
— Он як! — сказав сер Генрі, нахиляючись уперед.
Міс Марпл обернула до нього незворушне обличчя.
— Отже, сер Генрі, як я сказала, так воно й було. У мене не виникло найменшого сумніву щодо намірів того суб'єкта. Містер Сандерс був великим вродливим чоловіком із обличчям, яке пашіло здоров'ям, дуже приязним у своїх манерах, і він подобався всім. І важко було уявити собі чоловіка, приємнішого в стосунках зі своєю дружиною, аніж він. Але я знала! Він обмірковував, як її позбутися.
— Моя дорога міс Марпл…
— Так, я знаю. Те саме сказав би мені й мій племінник Реймонд Вест. Він сказав би мені, що я не маю навіть натяку на доказ. Але я добре пам'ятала Волтера Гоунза, котрий тримав корчму "Зелений чоловік". Якось уночі він повертався з дружиною додому, і вона впала в річку — а він одержав великі гроші за її страховку. Знаю ще одного чи двох, які до сьогодні не понесли ніякого покарання, — один із них навіть належить до нашого стану. Під час своєї літньої відпустки він поїхав до Швейцарії з дружиною. Я застерегла її проти тієї поїздки — бідолашна навіть не розсердилася на мене, як могла б, лише засміялася. Їй здалося дуже кумедним, що така дивна стара проява, як я, може казати такі речі про її Гаррі. Ну, й чим усе закінчилося? З нею трапився нещасливий випадок — а Гаррі тепер одружений з іншою жінкою. Але що я могла зробити? Я знала, проте доказів у мене не було.
— Ой, міс Марпл! — вигукнула місіс Бентрі. — Ви ж не хочете сказати…
— Моя люба, такі речі трапляються дуже часто — справді дуже часто. І чоловіки відчувають до цього особливу спокусу, адже вони сильніші. А тим більше за обставин, коли смерть легко пояснити нещасливим випадком. Як я сказала, для мене все відразу стало ясно, коли я зустріла Сандерсів. Я тоді їхала в трамваї. Він був повний, і мені довелося піднятися нагору. Ми всі троє разом підвелися, коли мали вийти на зупинці, і містер Сандерс утратив рівновагу й упав на свою дружину, яка мало не полетіла вниз головою зі східців. На щастя, кондуктор був дужим молодим хлопцем, і він спіймав її, уже коли вона падала.
— Але ж очевидно, що то був нещасливий випадок.
— Звичайно, то був нещасливий випадок — ніщо не могло б здатися більш випадковим! Але містер Сандерс служив на торговому флоті, так він мені сказав, а чоловік, здатний утримати рівновагу на паскудному розхитаному кораблі, не може втратити її в трамваї, де навіть така стара жінка, як я, стоїть міцно на ногах. Тож не кажіть мені про нещасливий випадок!
— У кожному разі, нам зрозуміло, що у вас виникла підозра, міс Марпл, — сказав сер Генрі. — Що у вас вона виникла саме тоді й саме там.
Стара дама кивнула головою.
— Я вже тоді була майже впевнена в тому, що не помиляюсь, а ще один інцидент, який стався, коли ми переходили через вулицю, зміцнив мою впевненість. А тепер я вас запитую, що я могла зробити, сер Генрі? Адже я бачила перед собою вельми задоволену своїм життям і щасливу молоду жінку, але я точно знала, що незабаром її буде вбито.
— Моя дорога міс Марпл, від вашої розповіді мені перехоплює дух.
— Це тому, що, як і більшість теперішніх людей, ви не хочете дивитись у вічі фактам. Ви волієте втішати себе думкою, що такого не може бути. Але все мало бути так, і я це знала. Та людина така скута у своїх можливостях! Я не могла, наприклад, піти до поліції. І не могла також застерегти молоду жінку, бо розуміла, що всі мої намагання були б марними. Вона сліпо вірила своєму чоловікові. Тому я зосередила всі зусилля лише на тому, щоб довідатися про них якомога більше. Людина має для цього безліч можливостей, сидячи зі своїм шиттям або плетінням біля вогню. Місіс Сандерс (її звали Ґледіс) вельми охоче розповідала про себе. Схоже, вони були одружені не так довго. Її чоловік мав одержати в спадок певну власність, але на даний час їхнє матеріальне становище було тяжким. Фактично вони жили на її невеличкий прибуток. Такі історії мені вже не раз доводилося чути. Вона нарікала на той факт, що не може взяти бодай трохи грошей з капіталу. Схоже, той, хто заповів їй гроші, мав трохи олії в голові. Але вона мала право передати всі свої гроші комусь іншому за заповітом — мені пощастило це з'ясувати. А вона та її чоловік написали заповіти на користь одне одного відразу після одруження. Дуже зворушливо. Звісно ж, скоро справи Джека налагодяться, — я мусила слухати цей рефрен із ранку до вечора, — але тепер їм справді дуже тяжко, навіть тут вони винайняли кімнату на горішньому поверсі, там, де живуть слуги й де дуже небезпечно на випадок пожежі, хоч, на щастя, поруч із їхнім вікном — пожежна драбина. Я обережно розпитала її, чи є там балкон — дуже небезпечні вони, ці балкони. Один поштовх — і… ви ж розумієте!
Я взяла з неї обіцянку, що вона не виходитиме на балкон, сказавши їй, що бачила поганий сон. Це справило на неї враження — забобони іноді дуже допомагають нам впливати на людей. Вона була білява, колір обличчя мала дещо збляклий, а волосся стягувала не дуже акуратним вузлом на потилиці. Дуже довірлива. Вона розповіла про все, що чула від мене, чоловікові, і я помітила, що раз чи двічі він подивився на мене дивним поглядом. Він не був довірливим; і він знав, що я була в тому трамваї.
Але я була стривожена, — жахливо стривожена, — бо не знала, як перехитрувати його. Я могла б домогтися, щоб нічого не сталося в Гідро, лише кинувши кілька слів і давши йому зрозуміти, що підозрюю його. Але це тільки спонукало б його відкласти свої плани на пізніше. Ні, я дійшла тоді висновку, що найкращою політикою буде політика сміливого протистояння — знайти спосіб заманити його в пастку. Якби мені вдалося спонукати його вчинити замах на неї в той спосіб, який би я сама для нього обрала — тоді його наміри були б розкриті, і вона мусила б подивитись у вічі правді, хоч би яким потрясінням це для неї не стало.
— Від вашої розповіді мені перехоплює дух, — сказав доктор Ллойд.
— Я неодмінно щось би вигадала, не сумнівайтеся, — провадила міс Марпл. — Але той чоловік виявився надто розумним для мене.
