Знахідка у бібліотеці - Крісті Агата

Агата Крісті

Знахідка у Бібліотеці

Повість

Місіс Бентрі снилося, ніби на виставці квітів її горошок посів перше місце.

Вікарій, у сутані й стихарі, вручав у церкві нагороди. Повз вікарія пройшла в купальнику його дружина. Але так уже ведеться у снах, що це не викликало в парафіян ніякого осуду, хоч наяву було б зовсім навпаки. Місіс Бентрі; розкошувала в своєму сні. ft завжди тішили такі передранкові видіння. Та от біда — їх щораз уривав вранішній чай.

Десь у глибині свідомості місіс Бентрі відбивалися хатні звуки цієї пори. Ось по карнизі забряжчали кільця — то одна покоївка відслонила на сходах штору; ось почувся віник і совок — то друга заходилася підмітати в передпокої; десь далеко на вхідних дверях важко відсунувся засув. Починався новий день.

Внизу, у вітальні, хтось відчиняв важкі дерев'яні віконниці. Місіс Бентрі це чула й ніби не чула. Ще з півгодини долинатимуть звичайні хатні звуки — обережні, притлумлені, не дратівливі, бо добре знайомі. їх завершать швидкі, впевнені кроки в коридорі; зашелестить сукня з вибивного ситцю, ніжно дзеленькне чайний прибор на таці, коли й' поставлять на столик за дверима, потім почується легенький стукіт у двері й увійде Мері, щоб розсунути штори.

Уві сні місіс Бентрі насупилася. Крізь дрімоту промкнулося щось незвичайне для цієї пори й насторожило її. Кроки. Поквапні кроки в коридорі. Але чому так рано? її вухо мимоволі чекало, коли дзеленькне порцеляна... І не дочекалось.

Натомість у двері постукали. Машинально, ще не прокинувшись від сну, місіс Бентрі гукнула:

— Увійдіть! Двері .відчинилися. Зараз забряжчать кільця на карнизах.., Але кільця не забряжчали. Із зеленої кімнатної сутіні долинув голос Мері, здушений, істеричний:

— Мадам! О мадам! Там, у бібліотеці... труп! І дівчина, нестямно заридавши, кинулася з кімнати. Місіс. Бентрі сіла в ліжку. Або в її сні стався якийсь дивний поворот, подумала вона, або...

— Не може бути, — вголос промовила місіс Бентрі; — Це мені приверзлося.

І все ж таки вона дедалі дужче переконувалася, що це не сон, і Мері, її старша, найвихованіша покоївка, таки вигукнула оті неймовірні слова.

Місіс Бентрі ще якусь хвилину розмірковувала, а тоді почала ліктем будити чоловіка:

— Артуре! Артуре, прокинься! Полковник Бентрі щось буркнув і перевернувся на другий бік.

— Прокинься, Артуре! Ти чув, що вона сказала? — А чого ж! — непевно кинув полковник. — Я цілком згоден з тобою, Доллі. — І вмить знов заснув. Місіс Бентрі заходилася термосити його.

— Та послухай же, що сказала Мері: у бібліотеці труп! — Е-е, як? — У бібліотеці труп! — Хто сказав? — Мері.

Полковник Бентрі нарешті прочумався.

— Дурншц, стара! Тобі приснилось.

— Та ні ж бо! Спершу я й сама так подумала. Але вона справді заходила і сказала, що в бібліотеці труп! — Заходила Мері й сказала, що в бібліотеці труп? — Так.

— Та не може бути! — здивувався полковник Бентрі.

— Авжеж. Звичайно, не може бути, — непевно промовила місіс Бентрі й, опанувавши себе, додала: — А чого ж Мері сказала, що він там є? — Не могла вона такого сказати.

— Сказала! — То ти, мабуть, усе вигадала! — Нічого я не вигадувала.

Полковник Бентрі остаточно прокинувся й вирішив у всьому розібратися. Почав він дуже лагідно:

— Доллі, тобі все приснилося. Це через детективне оповідання "Зламаний сірник", яке ти читала. Пригадуєш, там лорд Едгбастон знайшов на килимку перед каміном труп чарівної блондинки? У книжках трупи завжди, трапляються в бібліотеках. А от у житті я про таке не чув.

— То, може, зараз почуєш, — мовила місіс Бентрі. — Так чи так, Артуре, а ти повинен піти й подивитись.

— Та, їй-Боїу, Доллі, це тобі наснилось. Так часто буває — прокидаєшся, і здається, ніби все те діялося з тобою насправді.

— Але ж мені снилося зовсім інше — виставка квітів, вікарієва дружина в купальнику... — Місіс Бентрі підхопилася з ліжка й розсунула штори. Спальню залило світло чудового осіннього дня. — Мені не приснилося, — рішуче заявила вона. — Артуре, негайно вставай! Піди вниз і все з'ясуй.

— Ти хочеш, щоб. я зійшов униз і спитав, чи є в бібліотеці труп? Щоб на мене дивились, як на дурня?! — Нічого не треба питати, — правила своєї місіс Бентрі. — Якщо труп є — бо, може. Мері просто з глузду з'їхала чи їй щось привиділося, — тоді про це хтось одразу скаже, а ти мовчки послухаєш.

Невдоволено буркочучи, полковник Бентрі загорнувся в халат і рушив за двері.

Він пройшов коридором і спустився на перший поверх. Унизу біля сходів стояла гуртом прислуга; хтось схлипував. Дворецький якось підкреслено ступив наперед:

— Радий, що ви прийшли, сер. Я розпорядився нічого не чіпати до вашого приходу. Накажете зателефонувати до поліції, сер? — Зателефонувати до поліції?! Навіщо? Дворецький співчутливо покосився на високу жінку, що істерично ридала на плечі в кухарки.

— Я думав, сер, що Мері вам уже сповістила. Вона сама так сказала.

— Я страх як злякалася! — задихаючись, промовила Мері. — Я сама не тямила, що казала! На мене таке найшло... Ноги підкосились і всередині все перевернулося! Коли я побачила... 0-о-ой! Вона знов упала на плече місіс Еклз, і та не без задоволення заходилася її втішати:

— Годі, годі, люба моя! — Мері, звісно, сама не своя, сер, адже це вона перша побачила отой жах, — пояснив дворецький. — Вона, як завжди, ввійшла до бібліотеки, щоб розсунути штори, і... мало не перечепилася через труп.

— Ви хочете сказати, — суворо промовив полковник Бентрі, — що в моїй бібліотеці лежить труп... У моїй бібліотеці?! Дворецький відкашлявся.

— Мабуть, сер, вам краще подивитись самому.

— Алло! Алло! Так, це поліційне відділення. Слухаю! Хто дзвонить? — Поліційний констебль Полк однією рукою застібав мундир, а в другій тримав телефонну трубку. — Так, так. Госсінггон-хол. Що?.. О, доброго ранку, сер! — Голос у Полка змінився — де й поділась його нетерплячка й офіційність, як тільки він упізнав окружного мирового суддю і щедрого патрона на всіх спортивних змаганнях у поліції. — Так, сер. Чим можу допомогти?.. Перепрошую, сер, я не зрозумів — ви сказали, труп?.. Так?.. Будь ласка, сер!.. Безперечно, сер!..

Молода жінка, кажете, незнайома?.. Цілком, сер!.. Так, покладіться на мене! Поліційний констебль Полк поклав трубку, протяжко свиснув і знов узяв трубку, щоб зателефонувати старшому офіцерові. З кухні — звідти смачно пахло смаженою шинкою — визирнула місіс Полк і спитала:

— Що сталося? — Неймовірне! Такого ще не було, — відповів Полк. — У Госсінгтоні, в полковниковій бібліотеці, знайдено труп молодої жінки.

— Вбита? — Нібито задушена.

— Хто така? — Полковник каже, що ніколи її не бачив.

— Що ж вона робила в його бібліотеці? Полк докірливим поглядом урвав дружину й офіційно заговорив у трубку:

— Інспектор Слек? Це констебль Полк. Щойно надійшло повідомлення: сьогодні о чверть на восьму ранку знайдено труп молодої жінки...

Телефонний дзвінок пролунав у ту мить, коли міс Марші одягалася. Вона насторожилась: адже о цій порі їй звичайно ніхто не дзвонив. Розмірене життя старої дівки було влаштоване так, що кожен несподіваний дзвінок викликав найстрашніші здогадки.

— Господи! — вигукнула міс Марал, спантеличено дивлячись на телефонний апарат.

— Хто б це міг бути? У містечку сусіди Й друзі дзвонять одне одному вранці — з дев'ятої до пів на десяту. О цій порі люди складають собі плани на день, запрошують одне одного в гості. Різник дзвонить до дев'ятої, коли бачить, . що будуть труднощі з м'ясом. За день телефон озивається кілька разів, однак дзвонити після пів на десяту вечора тут вважають поганою манерою.

Правда" Раймонд Вест, небіж міс Марпл і письменник, а отже, й дивак, може зняти трубку коли завгодно. Якось він зателефонував майже опівночі. Але ж прокидатись так/ рано не додумається навіть Раймонд Вест. Ні він, ні хтось інший із знайомих міс Марпл не повинен був дзвонити раніше ніж о восьмій. А до восьмої ще цілих чверть години. Зарані навіть для телеграм, адже пошта відчиняється о восьмій. Мабуть,. хтось помилився номером, вирішила міс Марпл, підійшла до телефону й узяла трубку. — Слухаю, — сказала вона.

— Це ви, Джейн? — Так, я. А ви сьогодні раненько, Доллі, — здивувалася міс Марпл. .

— У нас тут такий жах! — промовила, задихаючись від хвилювання, місіс Беитрі.

— О Господи! — Ми .щойно знайшли в бібліотеці труп! — Що-що ви знайшли? — На якусь мить міс Марпл подумала, що її подруга трохи зсунулася з глузду.

— Я розумію, в таке важко повірити, правда? Таке буває тільки в книжках.

Сьогодні вранці мені бозна-скільки довелося сперечатися з Артуром, поки він зійшов униз і подивився сам.

Міс Марпл спробувала зібратися з думками й запитала:

— Чий труп? — Блондинки! — Що? — Блондинки.. Вродливої блондинки. Такі бувають тільки в книжках. Ніхто з нас ніколи її не бачив. Вона лежить у бібліотеці мертва. Ось чому ви негайно повинні приїхати.

— Ви хочете, щоб я приїхала? — Так. Я посилаю по вас машину.

— Ну звісно, люба, якщо я зможу вас утішити... — непевно промовила міс Марпл.

— Не треба мене втішати. Але ж ви так добре знаєтесь на трупах! — Ой, та що ви! Мої скромні успіхи були суто теоретичні.

— Але ж ви добре розумієтесь у вбивствах. ЇЇ, бачте, вбито. Власне, задушено.

Я так собі думаю: коли вже в домі сталося вбивство, то треба якось дати йому раду. Ви зі мною згодні? Ось чому я прошу вас приїхати, допомогти мені знайти вбивцю і взагалі розкрити цю таємницю. От цікаво — просто жах, правда? — Ну звісно, люба, якщо я зможу допомогти...

— Чудово! Бо з Артуром так важко... Він, схоже, гадає, що я взагалі не повинна втручатися. Я розумію, це дуже прикро і таке інше, але ж я не знаю, хто та дівчина... Коли ви побачите її, то одразу збагнете, чому я кажу, що вона якась не така.

Затамувавши подих, міс Марпл вийшла з машини Бентрі; дверцята їй відчинив шофер. На сходах її зустрів здивований полковник Бентрі:

— Міс Марпл? Е-е... дуже радий вас бачити.

— Мені зателефонувала ваша дружина, — пояснила міс Марпл.

— Чудово! Просто чудово! З нею хтось має побути, а то вона не переживе. Доллі тримається добре, але ж ви знаєте, як воно...

Цієї миті з'явилася місіс Бентрі й вигукнула:

— Вернись і поснідай, Артуре! Бекон захолоне.

— Я гадав, це приїхав інспектор, — пояснив полковник.

— Він буде дуже скоро, — сказала місіс Бентрі.