Знахідка у бібліотеці - Крісті Агата

Легко й просто. І сили багато не треба — особливо, якщо дівчину захопили зненацька. Слідів бійки не виявлено.

— Коли настала смерть? — На мою думку, між десятою вечора і дванадцятою ночі.

— А точніше? Гайдок похитав головою і всміхнувся:

— Я не хочу ризикувати своєю професійною репутацією". Не раніше десятої — не пізніше дванадцятої.

— Ну, а до чого схиляєтесь більше? — Це як подивитись. У каміні горів вогонь, отже, в кімнаті було тепло. Все це сповільнює омертвіння тканин і задубіння трупа.

— Більше нічого не можете про неї сказати? — Нічого особливого. 'Хіба те, що вона була молода — років сімнадцять-вісімнадцять.Якась дуже юна, однак досить розвинена. Міцненька така. До речі, незаймана. — І лікар, кивнувши головою, вийшов з , кімнати.

— Ви цілком певні, що вона ніколи не була в Госсінгтоні? — спитав Мелчетт в інспектора Слека.

— Прислуга в цьому переконана. Немає ні найменшого сумніву. Кажуть, що запам'ятали б її, навіть якби побачили десь поблизу.

— Та вже ж, — погодився Мелчетт. — Спробуйте таку не запам'ятати! Пригадайте дівчину Блейка.

— Шкода, що це не вона, — мовив Слек. — Тоді ми побалакали б із. ним не так.

— Боюся, ця дівчина з Лондона, — замислено промовив начальник поліції. — І не знайдемо ми тут ніякої ниточки. Доведеться звернутися до Скотленд-Ярду. Це справа для них, а не для нас.

— Щось усе ж таки привело її сюди, — зауважив Слек. Потім додав: — Ну хоч що-небудь повинні ж знати полковник і місіс Бентрі. Я, звичайно, розумію, вони ваші друзі, сер...

Полковник Мелчетт холодно глянув на інспектора і з притиском промовив:

— Можете бути певні, я беру до уваги будь-яку можливість. Будь-яку. А ви, сподіваюся, переглянули список тих людей, що пропали? Слек кивнув головою і дістав аркуш із надрукованим на машинці списком.

— Ось вони: Місіс Саундерс, пропала тиждень тому. Чорне волосся, блакитні очі, тридцяти шести років. Це не вона. До того ж усі, крім її чоловіка, знають, що вона втекла з одним хлопцем із Лідса, комівояжером. Місіс Бернард: цій тридцять п'ять. Памела Рівз: шістнадцять років, зникла з дому вчора увечері, член організації дівчаток-скаутів, шатенка, волосся заплетене в коси. Зріст — п'ять фунтів і п'ять дюймів.

— Не вдавайтеся в такі ідіотські деталі, Слек! — роздратовано урвав його Мелчетт. — Ця була вже не школярка. Мені здається...

Задзвонив телефон, і Мелчетт узяв трубку.

—— Алло! Так, так, Мач-Бенхем, поліційний відділок. Що? Хвилинку. — Він слухав і швидко записував. Потім заговорив знову, але вже іншим тоном. — Рубі Кіні, вісімнадцять років, професійна танцівниця, п'ять футів чотири дюйми, струнка, яскрава блондинка, очі блакитні, ніс кирпатий, може бути в білій вечірній сукні, оздобленій діамантами, на ногах сріблясті сандалі. Я все правильно записав? Що?.. Так, мені здається, сумніву немає. Негайно посилаю туди Слека.

Він поклав трубку й подивився на свого підлеглого куди веселіше, ніж дивився доти.

— Гадаю, тепер ми знаємо, хто вона. Дзвонили з гленшірської поліції.

Гленшір було сусіднє графство.

— Як стало відомо, пропала дівчина з готелю "Меджестік", у Дейнмуті.

— Дейнмут... — проказав інспектор Слек. — Дуже можливо.

Дейнмут був великий морський курорт неподалік.

— Це миль вісімнадцять звідси, — промовив начальник поліції. — Дівчина була танцівницею чи чимсь таким у ресторані "Меджестіка". Вчора ввечері не вийшла танцювати, і власник готелю був страшенно лютий. Та коли дівчина не з'явилася і вранці, одна з її подруг злякалася за всі. Чи хтось інший. Дивно все це. Вам краще виїхати до Дейнмута негайно, Слек. .Там знайдете старшого офіцера Гарпера і діятимете разом.

Діяти інспектор Слек любив. Мчати в машині, уривати тих, що дуже багато говорять, втручатися в розмови під приводом нагальної необхідності — без цього інспектор Слек не міг жити. Тим-то дуже скоро він уже був у Дейнмугі і з'явився до поліційного відділка, кількома словами перемовився із спантеличеним і переляканим власником готелю, сумно втішив його на прощання:

"Спершу треба переконатися, чи це та дівчина, а вже потім діяти". І разом із близькою родичкою Рубі Кіні помчав до Мач-Бенхема, зателефонувавши перед —тим начальникові поліції. Полковник Мелчетт був готовий до приїзду інспектора, але не до такого фамільярного знайомства, як: "Це Джозі, сер!" Начальник поліції холодно глянув на свого підлеглого. Йому здалося, що в Слека не всі дома.

Виручила молода жінка, яка щойно вийшла з машини.

— Так до мене звертаються на роботі, — пояснила вона і сяйнула великими, гарними білими зубами. — Ми з партнером називаємо одне одного Раймонд і Джозі, ну і, звичайно, весь готель знає мене як Джозі. А насправді мене звати Джозефіна Тернер.

Нарешті полковник Мелчетт усе збагнув і запросив міс Тернер сісти, змірявши її професійним поглядом. Це була гарненька молода жінка років під тридцять; щодо її зовнішності, то в око впадала скоріше доглянутість, аніж риси. На вигляд упевнена, врівноважена, досить розсудлива. Не чарівна, однак приваблива; косметики на обличчі в міру, одягнена в строгий темний костюм.

Вона була стурбована і засмучена, але здалося полковникові, не вбита горем.

— Це так жахливо, що просто не хочеться вірити, — сказала вона, як тільки сіла. — Ви справді вважаєте, що то Рубі? — Саме про це ми й змушені питати у вас. І процедура, боюсь, буде для вас не з приємних.

— Вона... у неї такий страшний вигляд? — розуміюче спитала міс Тернер.

— Так, боюся, це буде для вас удар.

— Ви... ви хочете, щоб я подивилася на неї зараз? .

— Гадаю, міс Тераер, так буде краще. Бачте, немає сенсу розпитувати вас, не переконавшись, що то — Рубі. Краще з цим покінчити відразу, як ви гадаєте? — Гаразд.

Вони рушили до моргу. Коли вийшли звідти, на Джозі лиця не було.

— Цс Рубі, — підтвердила вона, тремтячи. — Бідолашна дівчинка! Мені недобре...

Джину часом немає? — Вона сумно роззирнулась довкола.

Джину не було, але бренді знайшлося. Зробивши ковток, міс Тернер опанувала себе.

— Хйа ж не занудить, як таке побачиш, — щиро призналася вона. — Бідолашна Рубі! Які ж вони падлюки, ті чоловіки! — Гадаєте, це чоловік? Запитання заскочило Джозі зненацька.

— А хіба ні? Ну... я мала на увазі... звичайно...

— Ви подумали про когось конкретно? — Ні, ні про кого. — Джозі рішуче хитнула головою. — Навіть уявлення не маю.

Звичайно, Рубі не звірилася б мені, якби...

— Якби що? Джозі вагалась.

— Ну, якби... з якимось зустрічалася. Мелчетт пильно глянув на неї і вже ні про що не питав, .поки вони не ввійшли до кабінету.

— А тепер, міс Тернер, я хочу почути від вас усе, що ви знаєте.

— Так, звичайно. З чого ж почати? — Я хотів би знати повне ім'я й прізвище тої дівчини, адресу" ким вона вам доводиться, а також усе, що ви можете про неї сказати.

Джозефіна Тернер кивнула головою. Мелчетт дедалі дужче переконувався, що вона не вбита горем, а тільки шокована й пригнічена, не більше. Джозі розповідала досить охоче.

— Гї звали Рубі Кіні. Це ім'я професійне, а справжнє — Розі Легг. Наші матері були двоюрідні сестри. Я знаю Рубі від самого народження, але не дуже добре, скажу вам. У мене багато двоюрідних сестер — одні роблять бізнес, інші заробляють на сцені. Рубі так-сяк навчилася танцювати. Торік вона мала кілька вигідних контрактів на пантоміму й таке інше. Не в першокласних, але в досить пристойних провінційних трупах. А потім почала виступати у Палаці танців, що в Бріксвеллі. Південний Лондон. То гарне, цілком респектабельне місце, і там про дівчат дбають. Але платня мала. — Вона зробила паузу, і полковник кивнув головою. — А тепер трохи про себе. Вже три роки працюю у "Меджестіку", що в Дейнмуті, — танцюю і влаштовую ігри в бридж. Пристойне місце, добра платня і приємна робота: зустрічаєш людей, коди вони приїздять, придивляєшся, кому що до душі — тому потрібен спокій, той самотній і прагне спілкування. А я шукаю і знаходжу людей для бриджу й таке інше: молодих зводжу танцювати одне з одним.

Тут потрібен такт і досвід.

Мелчетт знову кивнув головою. Йому здавалося, що Джозі вельми вправна в своїй роботі. У неї приємна, товариська вдача, вона кмітлива: хоча й не дуже освічена.

— Крім того, — провадила Джозі, я виступаю з кількома показовими танцями разом із Раймондом Старром — він професійний тенісист і танцівник. Але цього літа я послизнулася на валунах, коли купалася в морі, й вивихнула коліно.

Мелчетт уже помітив, що вона трохи накульгувала.

— Звісно, на деякий час про .танці довелося забути, а це дуже неприємно. Я не хотіла, щоб на моє місце взяли когось іншого. Тут, бачте, є небезпека... — на мить погляд її блакитних очей обважнів, став гострішим; у Джозі виявилась жіноча здатність боротися за життя, — залишитися за бортом. Отоді я й подумала про Рубі і сказала про неї власникові готелю. Я й далі, мовляв, зустрічатиму людей, влаштовуватиму ігри в бридж і таке інше. А Рубі танцюватиме. Щоб це не виходило за родинне коло, розумієте? — Розумію, — мовив Мелчетт.

— Усі з цим погодились. Я надіслала Рубі телеграму, і вона приїхала. Для неї це був шанс. Рівень куди вищий проти всього, що вона мала доти. Це було з місяць тому.

— Розумію, — сказав полковник Мелчетт. — І вона мала успіх? — Мала, — недбало кинула Джозі. — Публіка прийняла її добре. Танцювала Рубі гірше за мене, але Раймонд чоловік розумний і допомагав їй. До того ж вона, бачте, досить гарненька — струнка, білява і ще зовсім юна. Щоправда, занадто захоплювалась косметикою — я й за де дорікала. Але ж ви знаєте дівчат. Рубі було—тільки вісімнадцять, а в цьому віці вони завжди зловживають косметикою.

Це не личило робити в такому класному готелі, як "Меджестік", і я щоразу її лаяла.

— А людям вона подобалась? — запитав Мелчетт.

— Подобалась. Знаєте, Рубі була небалакуча, мовчазна. їй легше велось зі старими людьми, аніж із молодими. .

— У неї був хлопець? Джозі розуміюче подивилась полковникові в очі.

— Такого, якого ви маєте на увазі, не було. А може, я просто не знаю. Та вона б мені однаково про це не сказала.

Мелчетту стало цікаво, чому ж не сказала б. Джозі не справляла враження деспота. Однак полковник стримався і сказав лише:

— А тепер розкажіть, коли ви бачили двоюрідну сестру востаннє.

— Вчора ввечері.