Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Рабле Франсуа

Трібуле сказав не "стережися ченчика", а "бережи маля". Себто як у нас із жінкою знайдеться дитинча, то жінка повинна добре його доглядати. Волинка — це означає, що жінкою моєю буде селяночка, а не вельможна дама. Я з того й раденький! Гарненькі простоволосі пастушки куди кращі, ніж придворні красуні, вичепурені й напахчені! По карку Трібуле мене вдарив просто так. Певно, подумав, що я — юний паж... А що по носі міхуром мазнув — це натяк на те, як ми із жінкою голубитися будемо, як весело розважатимемося. Адже після весілля так і буває... Ні, слово честі, цей Трібуле — милий і добрий дурень! Гріх думати про нього зле. Я не держу на нього серця.

Одного тільки не розумію — навіщо він пхнув мені в руки порожню баклагу.

Овва! Таж баклага порожня! О, здається, я здогадався! Так воно і є! Цей мудрий дурень, цей багато-думний і аж ніяк не недоумкуватий дурень радить мені просити пророцтва в оракула97 Божественної Пляшки! І ось вам святий хрест — я не одружуся доти, доки не почую, що скаже той оракул! Один мій приятель, розумний і достойний чоловік, знає, де стоїть храм Божественної Пляшки, в якому перебуває оракул. Мосьпане, їдьмо до оракула! Я знаю — ви до мандрів охочі, бо з натури вельми цікаві й допитливі. Певен я — ми побачимо такі чудеса, яких і в казках не буває!

— А чого ж? Я залюбки помандрую,— відповів Пантагрюель.— Тільки спершу треба залагодити кілька справ. Адже мандрівка буде небезпечна...

— Чим же вона небезпечна?— урвав Пантагрюеля Панург.— Від мене, щоб ви знали, всі небезпеки щодуху тікають, аж курить за ними...

— Чудово!— мовив Пантагрюель.— Ось ми зараз сядемо, порадимось і все гарненько обміркуємо. Ні, спершу треба вирядити Тріоуле назад до Блуа...

Пантагрюель підніс Трібуле багатий гостинець — одяг із золотої парчі, і дурень поїхав додому.

Пантагрюель сказав, що треба насамперед попросити дозволу й благословення в його батька, а їхнього володаря Гаргантюа.

— Авжеж, до батечка вашого неодмінно треба поїхати,— погодився Панург.— Без його благословення вирушати не можна.

— Нам потрібен розумний і досвідчений проводир, а також тлумач,— провадив Пантагрюель.

— Я ж кажу, що в мене є приятель — звуть його Ксеноман 98,— він буде нам і за чудового проводиря, і за тлумача! — вигукнув Панург.— А по дорозі ще й завезе нас у країну Ліхтарію ^ і візьме Світосяйний Ліхтар. Ліхтар освітлюватиме шлях до оракула. Ксеноман прислужиться нам так, як Сівілла прислужилася Енеєві, коли той зійшов у Єлісейські поля.

— Ну, коли так, дорогою ми не знудимось!— весело засміявся Пантагрюель.— Отже, їдьмо до Гаргантюа — мого славного батечка — і спитаємо його ласкавої згоди!

РОЗДІЛ XVIII

Про те, як Пантагрюель готувався до мандрівки

Приїхавши до Гаргантюа, Пантагрюель розповів йому, як жив увесь цей час, як переміг кололя Анарха і завоював Дипсодію, про заведені там порядки і звичаї. Потім повідав про задуману мандрівку й попросив у батька благословення.

Гаргантюа, вислухавши сина, сказав:

— Дуже мені втішно, любий мій сину, що ти хочеш побачити світ. Я певен — мандрівка піде тобі на добро. Багато про що дізнаєшся, багато чого осягнеш, загартуєш тіло і дух. Я даю свою згоду й благословляю тебе та всіх друзів. За єдиним тільки шкодую — за тим, що немає в тебе дружини й дітей. Тобі давно вже пора женитися. І я хотів би, щоб ти одружився, а тоді вирушав у мандрівку.

— Батечку, мій любий, прошу вас, не силуйте мене!— відповів Партагрюель.— Я спершу хочу світ побачити, мудрого оракула почути. Може, він і мені якусь пораду дасть... Коли повернуся, тоді й про шлюб подумаю. А ви, батечку, тим часом наречену мені напитуйте.

— Ну що ж, коли моє невлад, то я з своїм назад,— мовив Гаргантюа.— Отже, пускайся в мандри! Візьми з собою Епістемона, брата Жана і ще кого сам схочеш. Грошей зі скарбниці бери скільки знадобиться. Купуй кораблі, спорядження, наймай лоцманів, керманичів, команду. Як тільки повіє ходовий вітер, піднімай вітрила — і в путь! Я підшукаю тобі наречену, сину мійі А вже учту весільну справлю таку, що й не-бові жарко стане!

Пантагрюель попрощався з батьком і вирушив у путь. По кількох днях він прибув у гавань Талассу. З ним приїхали Епістемон, Панург, брат Жан-Нищи-тель, нині Телемський абат, та інші друзі цього достойного дому, а поміж них і Ксеноман, вельми тямущий, допитливий і охочий до мандрівок добродій.

У Талассі Пантагрюель купив караван кораблів — стільки, скільки взяв колись із Саламіна Аякс І00? як греки йшли на Трою: караків, гал^р, бригантин, гал іонів, шхун. Усі кораблі були добре обладнані й оснащені. Найняв Пантагрюель лоцманів, керманичів, веслярів, вояків, всіляких ремісників-майстрів, тлумачів, навантажив кораблі гарматами, ядрами, пищалями, списами, мечами, іншою зброєю, панцерами, латами, шоломами, харчами і всяким потрібним у дорозі скарбом. Узяв грошей — стільки, щоб вистачило на тривалу мандрівку.

Отак спорядившися, Пантагрюель став чекати ходового вітру.

6 9—1100

129

РОЗДІЛ XIX

Про те, як дванадцять Пантагрюелевих кораблів вийшли в море

Пантагрюель надумав відплисти із Таласси в червні.

Ксеноман накреслив на морській карті світу, яку дав йому Гаргантюа, їхній шлях до оракула Божественної Пляшки.

Корабель, на якому мав плисти сам Пантагрюель, був таламегоюш — найбільшим і найпотужнішим з-поміж усіх суден каравану. На кормі його не прапор майорів, а височіла величезна пляшка — наполовину срібна, наполовину золота, ще й оздоблена яро-черво-ною емаллю.

На кормі другого корабля красувався старовинний ліхтар, виточений з прозорого каменю. Ліхтар показував на те, що мандрівники навідають по дорозі країну Ліхтарію.

Корму третього корабля прикрашав величезний порцеляновий кубок.

На кормі четвертого сяяв золотий глек з двома вухами, схожий на античну урну.

Високий прегарний дзбан, усипаний смарагдами, стояв на кормі п'ятого корабля.

Величезний металевий кухоль, схожий на ті кухлі, з яких п'ють ченці, стояв на кормі шостого корабля.

На кормі сьомого — велетенська лійка, виточена з чорного дерева, оздоблена інкрустацією.

lia юрмі восьмого — золота келих дамаського карбування.

На кормі дев'ятого — ваза червоного золота.

На кормі десятого — чаша з духмяного райського дерева алое в оправі кіпрського золота.

На кормі одинадцятого — золота корзина для винограду, розцяцькована мозаїкою.

Корму дванадцятого корабля увінчувала здоровенна кухва тьмяного золота, прикрашена великими індійськими перлами.

Коли зібралася команда і всі Пантагрюелеві друзі—Панург, Понократ, брат Жан, Ешстемон, Гімнаст, Евсфен, Карпалім, Різотом і Ксеноман, великий слідопит і мандрівник,— Пантагрюель звернувся до них із коротким напутнім словом. Потім вони прочи-

тали молитву, а тоді посідали до накритих на палубі столів. Потрапезувавши, розійшлися по кораблях, і незабаром вітрила напнув вітер.

РОЗДІЛ XX

Про те, як Пантагрюель послав до свого батька Гаргантюа поштового голуба

Наші мореплавці пливли три дні й три ночі, а четвертого дня вдалині замрів острів. Звався цей острів Медамоті 102.

Пантагрюелеві кораблі причалили до острова. Всі зійшли на берега Пантагрюель спитав, хто править островом. Йому відповіли: королює тут Філофан |03.

Матроси стали вантажити на кораблі барила з прісною водою, а Пантагрюель подався на набережну. З ним пішли й друзі. На набережній уже третій день вирував ярмарок, на який щороку заїжджалися всі найбагатші купці Африки та Азії.

На ярмарку було стільки всякого товару — і то дивовижного! — що очі розбігалися.

Панург, Епістемон та брат Жан накупили собі картин.

Пантагрюель попросив Гімнаста, щоб той сторгував йому сімдесят вісім килимів, кожен завдовжки чотири і завширшки три ту ази, витканих із фрігійського шовку та вигаптуваних золотом-сріблом. На цих килимах було зображено життя й усі подвиги Ахіл-ла 104.

Опріч того, Гімнаст купив Пантагрюелеві трьох молодих єдинорогів 106 та одного таранда 106 — його продавав скіф.

Таранд — незвичайна тварина. Завбільшки він як бик, голова в нього оленяча, з прегарними гіллястими рогами, копита роздвоєні, шерсть довга, як у ведмедя. Зловити його дуже ва;$:ко — не тому, що він надто прудконогий, а, головне, тому, що, коли треба, він умить змінює колір відповідно до місця, де пасеться,— наче англійський лікаон, наче той 10 , наче хамелеон — така цікава й незвичайна ящірка, що Демокріт присвятив їй цілий трактат, у якому описав чудесні її властивості.

6*

131

Таранд набуває кольору трави, кущів, дерев, скель — усього, до чого наближається. Я бачив це на власні очі. Коли до таранд а підійшов Панург у своєму сірому плащі-тозі, таранд посірів, коли підступився Пантагрюель у червоній мантії — почервонів, коли біля нього став лоцман у білій одежі — побілів. (Щоб не забути — хамелеони червоних та білих кольорів не прибирають.)

Навіть більше: я бачив, як таранд змінював колір під впливом різних почуттів — подиву, страху. Він сперпгу зеленів, а трохи згодом жовтів, блакитнів, ставав бурим, бузковим — геть-чисто гребінь в індика залежно від того, сердиться індик чи чогось злякався...

А коли таранд спокійний, він має т&кий колір, як менський осел — сірий із темними смугами.

Гуляючи по ярмарку, Пантагрюель раптом почув гарматні постріли, а потім радісні вигуки. Він повернув голову до гавані. В гавань заходив корабель. Це був корабель Гаргантюа — найбільший і найкращий з усіх його суден. Звався він "^Селідон" |08, бо корму його прикрашала "морська —ластівка", кута з бронзи.

"Морська ластівка" — це риба з широкими, перетинчастими, мов у кажанів, крилами-плавцями. Вона блискавично перелітає над водою відстань в одну ту азу — я це сам бачив, хоч вірте, хоч не вірте. Отож цей корабель був такий само легкий і стрімкий; здавалося, він не пливе, а лине морем. На ньому приплив стольник Гаргантюа — той доручив йому довідатися, чи все в Пантагрюеля гаразд, і передав синові листа.

— А чи привезли ви з собою небесного вісника — голуба? — спитав Пантагрюель.

— Привіз, ось він, у кошику.

То була голубка з голубника Гаргантюа. Якби з Пантагрюелем сталося якесь лихо, він би прив'язав їй до лапки чорний ремінець. Та в нього все було гаразд, і він прив'язав голубці до лапки білу шовкову стрічку, після чого випустив її.