Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Рабле Франсуа
Ой, зараз потонемо! Тому, хто перенесе мене на суходіл, я щедро віддячу — щороку даватиму мільйон вісімсот тисяч золотих! Ой, та дозвольте хоч духівницю скласти!
— Оце розпатякався! — скрушно похитав головою брат Жан.— Знайшов час думати про духівницю! Над нами нависла смертельна небезпека, і ми мусимо із шкури вилізти, але вирятуватися з неї! Оце буревій!
Гімнасте, сюди, на корму 1.. Ліхтар погас! Пропали ми! Зараз провалимось у самісіньке пекло!
— Ой, боже, боже наш милосердний! — вереснув Панург, почувши останні слова брата Жана.— Невже отак і пропадемої Ой, потопаю! Ой, уже по мені дзвонять!
— Оце верещить! — мовив брат Жан.— Хоч вуха затуляй. Гей, юнго, не лови гав. Відпомповуй воду! Молодець, хлопче!
— Прооі! Потопаю! Помираю! Віддаю богові ду-пгуі — знай волав Панург.— Всім прощаю! Живіть собі! Ой, святий Михаїле Орський, ой, святий Мико-лаю! Порятуйте мене! Присягаюся святим хрестом — я вам капелу збудую! Ой, у мене вже влилося із вісімнадцять відер води. Яка вона солона! Яка вона гірка!
— Замовкни, бо зараз я почастую тобою морського вовка! — крикнув брат Жан.— Весляре, та веслуй-бо швидше! Завзятіше налягай на весла! Так, так, молодчага!.. Оце так блискавка! Оце так грім! Видно, все бісове плем'я з ланцюгів зірвалося! Все пекло танок завело — із бубнами, із бубонцями, із брязкальцями!
— Ой, брате Жан, не згадуйте нечистого, бо господь вас покарає! — благально мовив Панург.— Що ж його робити! Не дам собі ради!.. А може, чогось попоїсти? Чував я, що як у бурю під'їси, то й страх ураз минає. Там у нас, здається, є печеня з козлятини? Принесіть мені, уклінно прошу!
— Що ти верзеш, дурню!? — обурено вигукнув брат Жан.— Та поможи ж нам, тигре ти смугастий! Це ж, либонь, ти сам і накликав бурю своїм бубонінням!.. Ану всі на борт! Юнго! Ось линва, тримай и міцніше! Я зав'яжу вузол! Понократе, Епістемоне, геть од борту — зараз туди блискавка вдарить! Веслуй веселіш! Бадьоріш! Стрімкіші Шлюпки готуй!.. Що? Розтрощило корму? Мені начхати! Я живий і цілий! Юнго, на бакборт! На бакборті
— Бе-6е-бе, бу-оу-бу! — белькотів тим часом Панург.— Я гину, я гину. Ой, уже ні землі, ні неба не видно! З чотирьох стихій уже лишилося тільки дві — вода й вогонь! Капітане! Благаю — доправте мене на суходіл! Я вам свій замок подарую! ДрузіІ Киньте якір! Лоцмане, киньте лот — виміряйте, чи тут глибокої Чи можна тут пити настоячкц, не нахиляючись?
— Спускай реї! — скомандував лоцман.— Пильнуй вітрила! Галси нижче! Носом — проти хвилі! Лягай у' дрейф!
— Де ми? — спитав Пантагрюель.— Що буде з нами?
— У дрейф! У дрейф! — повторив лоцман.— Боюсь, що тільки чудо може нас урятувати...
— У дрейфі — підхопив брат Жан.— На штирборт! Оце так буря! Друзі, а хильнімо-бо винця перед смертю! А ви там, нагорі, тримайтеся! Коли у нас свято Всіх святих? Як на мене, то сьогодні не свято, а похорон! А свято — то не Всіх святих, а всіх пекельників!
— Лишенько! — заволав Панург.— Брате Жан, та що ви таке кажете! О, не занапастіть своєї дупгі! Ой, потопаю! Бе-бе-бе, бу-бу-бу! А чи не дати всім нам якусь святу обітницю? Ой, дозвольте хоч два слова духівниці написати! Ой. лишенько, ой біда — ми опинилися поміж Сціллою і Харібдою!112
— Отакої! — обізвався Епістемон.— Хіба зараз час про духівницю думати, Панургу? Треба думати про те, як вийти з цієї халепи... Та й навіщо вам духівниця? Ми або врятуємось, або потонемо. Якщо врятуємось, то духівниця вам ні до чого. Якщо ж потонемо, то й духівниця на дно піде!
— Ні, її приб'є хвилею до берега,— заперечив Панург.— А там саме гулятиме якась царівна. Вона знайде духівницю і вволить останню мою волю: поставить меш над морем чудовий пам'ятник...
— Та замовкни нарешті! — гукнув брат Жан.— Іди помагати! Скільки можна тебе кликати? Адже ми можемо потонути!
Аж тут пролунав гучний голос Пантагрюеля:
— Друзі! Я бачу землю! Земля недалеко! До того ж, на півночі вияснюється! І вітер ущухає!
— Вітер стихає! — підтакнув лоцман.— Ану до великої стеньги! Веслуй веселіш! Повертай кермо! Крути! Крути! Молодці!
— І я бачу землю! — вигукнув Епістемон.— Бачу світло маяка! Бачу гавань! А на пристані люди юрмляться!
— А он і дозорні судна пливуть нам назустріч,— сказав лоцман.— Ми врятовані! Ура! Ура!
— Оце золоті слова! — вигукнув Панург.— Ми врятовані! Ура!
— Бач, якої заспівав! — мовив брат Жан.— Який же ти боягуз! Геть з-перед моїх очей! Гей, Гімнасте, неси сюди глеки і дзбани! І м'ясця шматочок прихопи!
— Ну, друзі, нам уже нічого боятися,— весело сказав Пантагрюель.— Дивіться, скільки суден пливе до нас! Одне... Друге... Третє... Аж тридцять! Це добрі остров'яни вислали їх нам на підмогу! А хто це так скиглив і верещав? Та й досі, чую, верещить... Чого боятися? Адже я тримаю щоглу міцніше, ніж двісті линв!
— Це Панург! — відповів брат Жан.— Сидить і дрижаки ковтає. Тільки з нього й діла!
— Що ти вигадуєш? — вигукнув Панург.— Чого 6 це я дрижаки ковтав? Адже все гаразд, усе чудово! Буря вгамовується. Коли ваша ласка, я зійду на берег перший — маю на цьому острові нагальну справу. А може,підсобити вам? Завжди радий! Ось мотузочку оцю скручу! Ви ж знаєте — я завжди й у всьому перший! Неабиякий відчайдух! За боягуза ніхто й ніколи не мав мене.
— Згорнути вітрило! — крикнув лоцман.
— О, саме це і я хотів сказатиі.. Брате Жан, а чому це ви сидите згорнувши руки? Негоже так, негоже! Треба допомагати матросам! Матроси!
Почувши Панургову мову, Епістемон — він стояв біля правого борту і тримав линву так міцно, аж на руці в нього виступив кривавий рубець,— сказав:
— Як по правді, коли почалася буря, я злякався не менше від Панурга. Проте опанував себе й заходився допомагати команді. Я знав: тільки гуртом можна відвернути біду. А до слізних благань богові байду-зке...
— Ви герой! — вигукнув Панург.— Ну, то берімось до праці! Брате Жан, і не соромно вам ледаря святкувати? Я тут криваві мозолі натираю, а він витрішки справляє! Відсьогодні я вас буду називати "брат Жан-лінько"! Пане матрос! Пане лоцман! Пане каштан! Які-бо завтовшки борти на нашому кораблі?
— Та пальців зо два буде,— відповів капітан.
— Ой-ой-ой! То ми були всього за два пальці від смерті?! А проте, я не злякався! Я хоробрий, як лев! Мені сам чорт не брат! Мене навіть прозвали Відчайдухом! Одного тільки я боюся — небезпеки!.. Ну, мерщій зійдемо на берег! Веслярі г тягніть драбину І Шлюпки ближче І Чим вам допомогти? Ото напрацювався — мов чотири воли заразом... А їсти як хочетьсяі.. Місця тут, бачу, гарні, привільні... Певно, й люди добрі та привітні... На берег! Гей, хлопці, я з вами! Не жалійте мого поту! Треба в поті чола працювати, а не лінуватися, як ось брат Жан! Тільки й роботи йому, що вино з глеків хлебтати! Таке вже воно, оте каптуряче поріддя! Наш брат Жан до того ще й боягуз: ледве що, душа в нього у п'яти ховається!.. А яка чудова погода!
— Ну й меле, ну й меле! Як млинок! — мовив брат Жан, похитавши головою.— Ні, чоловіче, ти таки даремно перепудився, сутаною своєю присягаюся! Тобі не судилося ні потонути, ані втопитися! Тебе або повісять, або підсмажать живцем, як святого великомученика! Пане Пантагрюель! Якщо вам потрібен плащ на дощ, накажіть із Панурга шкуру злупити — чудовий вийде плащ! Або чоооти з неї пошийте! Хоч по яких калюжах бродитимете — ноги будуть сухі! Па-нургу, друзяко, не бійся води! Не знаю, якою ти смертю помреш, але що не потонеш — об заклад побитися ладен!
— Ет, не про те зараз мова,— відповів Панург.— Ви чули, що я дав обітницю святим Михаїлові та Миколаєві спорудити капелу? То я мав на гадці кропильницю, в яку наливатимуть трояндову водицю!
— Оце мудрагель так мудрагель! — озвався Евсфен.— Як тут не згадати ломбардське прислів'я: Pas-sato el pericolo, gabato el santo ,l3.
РОЗДІЛ XXIV
Про те, як Пантагрюель зійшов на острові Макреонів хи, і про те, що буває, коли помирають прадавні герої
Пантагрюелеві кораблі причалили до острова, який звався островом Макреонів. Остров'яни зустріли мандрівників люб'язно й поштиво. Володар, старий мак-робій 115, хотів був одразу відпровадити їх до палацу, щоб вони попоїли й відпочили з дороги. Однак Пантагрюель відмовився. Він підождав, поки всі матроси зійдуть на берег, звелів їм скинути з себе мокрий одяг і вдягнути сухий, а потім позносити з кораблів найсмачніші наїдки та добре вино.
Остров'яни теж понаносили всякої всячини, і господарі та гості сіли разом обідати.
Після обіду Пантагрюель сказав, що треба полагодиш кораблі, і матроси охоче стали до роботи. Остров'яни взялися їм допомагати. Поміж них були і теслі, й ковалі, і всякі інпгі ремісники. Всі працювали дружно й завзято.
Тим часом старий макробій, на прохання Пантагрюеля, повів його по острову. Острів був чималий, проте тільки в трьох гаванях і десяти околицях жили люди. На великих обширах ріс ліс — густий і високий. В лісі мандрівники побачили руїни стародавніх храмів, гробниць, пірамід і пам'ятників. На них були написи, епітафії — арабською, агарянською, слов'янською й ще багатьма мовами. Допитливий Епістемон списав деякі з них.
Старий макробій спитав у Пантагрюеля, як вони зуміли завести кораблі в гавань за такої бурі.
— Доля над нами зласкавилась,— відповів Пантагрюель.— Адже ми — мирні мандрівники; ми не веземо з собою ніякого товару на продаж, ніякої корисливої мети не маємо; ми — допитливі знаттєлюби і вирушили в цю подорож для того, щоб знайти й побачити оракула Божественної Пляшки Бакбук та послухати його пророцтво щодо питання, яке надзвичайно цікавить одного із нас... А буря була лютенна, що й казати! Ми такого страху натерпілися — бодай і не згадувати! А чи ви, бува, не знаєте, чого це вона знялася? Часто у ваших краях бувають такі бурі?
— Шановні мандрівники! — відповів старий макробій урочистим голосом.— Ви припливли до острова, який за давніх часів славився на весь світ багатством і могутністю. А тепер, як бачите, він убогий і майже безлюдний.
У цій дрімучій пущі живуть великі герої. Всі вони вже дуже старі й один по одному вмирають. Гадаю, що комета, яку ми бачили три дні підряд, зненацька погасла тому, що вчора один із героїв помер. І, я певен, люта буря теж знялася через це. Коли всі герої здорові, то острів наш, та й усі ближчі острови — справжні острови погідності, і море пестить наші береги ласкавими хвилями.
