П'ятеро поросят - Крісті Агата

Ніхто не міг би й запідозрити, що око це вже нічого не бачить. Еркюлю Пуаро здалося, що більш ніж напевне Анжела Уоррен за такий тривалий час зжилася з цією вадою і тепер майже не зважає на неї. Йому спало на думку, що з п'ятьох людей, які пробудили його цікавість і яких він вивчає, це, можливо, не та, що вступила в життя з максимумом переваг і зуміла вирвати від нього максимум успіху й щастя.

З Анжелою Уоррен йому неважко виявилося підійти до мети свого візиту. Не було потреби ні в яких хитрощах: він просто сказав їй про свою зустріч із Карлою Лемаршан. Суворий вигляд Анжели прояснився і виражав тепер тільки; повагу і схвалення.

— Маленька Карла тут? О, як я хотіла 6 її бачити!

— Ви втратили з нею зв'язок?

— Майже зовсім. Я була школяркою, коли вона поїхала в Канаду, і я сказала собі, що не мине й року чи двох, як вона нас забуде. Останні роки — інколи подарунок на різдво… Це був єдиний зв'язок між нами. Мені здавалося, що вона цілком поглинута канадськими турботами і що майбутнє її там. І я вважала, що, мабуть, воно й краще так, беручи до уваги відомі обставини.

— Звичайно, це можна було передбачити. Зміна ім'я, зміна декорації, нове життя. Але, бачте, не завжди так легко вдається, — і Пуаро розповів про заручини Карли, про її відкриття, зроблене у зрілому віці, і мотиви її приїзду до Англії.

Анжела вислухала його спокійно. Коли Пуаро скінчив, також спокійно вимовила:

— Браво, Карла!

Пуаро здивовано здригнувся. Вперше він зустрічав подібну реакцію.

— Ви схвалюєте її, мадемуазель Уоррен?

— Так, звичайно. Я бажаю їй великих успіхів. Я зроблю все, що в моїх силах, аби допомогти їй. Я відчуваю себе винною, що сама не наважилася цього зробити.

— Отже, ви вважаєте, є можливість довести правдивість її погляду?

Анжела Уоррен сказала твердо:

— Зрозуміло, вона права. Керолайн нічого не вчиняла. Я завше це знала.

Еркюль Пуаро промимрив:

— Ви мене справді вражаєте, мадемуазель. Всі інші, з ким я мав бесіду…

Анжела зненацька перервала:

— Ви не повинні прислухатися до того. Зрозуміло, побічні докази є переконливими. Моє особисте переконання засноване на пізнанні — я добре знаю свою сестру. Я просто-напросто знаю, що моя сестра Керолайн не могла нікого вбити.

— Чи може будь-хто говорити з певністю про якусь іншу людину?

— Мабуть, ні… У більшості випадків. Я згодна, що людина — це тварина з найдивнішими сюрпризами. Проте у випадкові з Керолайн є особливі мотиви, в яких я можу розібратися краще, ніж будь-хто інший. — Вона доторкнулася рукою до шрама. — Ви бачите, ви, напевне, чули про це?

Пуаро кивнув головою.

— Це зробила Керолайн. Тому я впевнена, я знаю, що Керолайн не вбивала.

— Це не може бути переконливим аргументом для більшості.

— Навпаки. Здається, це навіть було використано проти Керолайн. Як доказ, що в неї жорстокий і не підвладний контролю характер. Тому що вона спричинила мені зло, коли я була дитиною, надто культурні люди прийшли до висновку, що вона також здатна отруїти невірного чоловіка.

Пуаро сказав:

— Я, у всякому разі, завжди віддавав собі звіт у цій різниці. Раптовий напад нестримного гніву зовсім не говорить про те, що ця людина викраде трунок, аби потім використати його у своїх цілях..

Анжела Уоррен заперечливо махнула рукою.

— Це не те, що я хотіла. вам сказати. Уявімо собі, що ви людина досить люб'язна і добра, але водночас схильна до сильних проявів ревнощів. Ї ще уявімо, що в такі моменти життя, коли найтрудніше себе контролювати, ви були на межі божевілля — такого сильного, яке могло призвести до вбивства. Подумайте про жахливе потрясіння, про докори совісті, які вас охоплять. А коли будете ще такою вразливою особою, якою була Керолайн, то докори совісті не покинуть вас повністю ніколи. Її, по суті, вони ніколи і не залишали. Я не думаю, що в той час я розуміла все це, але тепер — так, розумію. Керолайн завжди і невідступно переслідувала думка, що вона мене спотворила. Ця думка мучила її, впливала на всі її вчинки, і саме цим пояснюється її поведінка в ставленні до мене. Половина її сварок з Еміасом була з-за мене. Я її ревнувала і зле жартувала над ним. Одного разу я викрала "котячі ліки", щоб підлити йому в напій, Іншого разу підсунула їжака в ліжко. Але Керолайн завжди брала мене під захист.

Тут мадемуазель Уоррен зупинилася, потім продовжувала;

— Для мене це було дуже погано, зрозуміло. Я стала надзвичайно збалуваною. Але не будемо ухилятися теми, й говорили про ефект, який справив на Керолайн її вчинок. Результатом того злого вчинку було те, що в неї з'явилася на все життя нелюбов до будь-якого акту насильства. Вона суворо стежила за собою, весь час боячись, щоб подібне не повторилося. В неї були свої методи захисту. Один з них — екстравагантна мова. Їй здавалося (і психологічно, мабуть, вона цілком права), що надто різка мова не дасть можливості переважити різкості у вчинках. З досвіду вона переконалася, що цей метод підходящий. Тому можна було почути, як, наприклад, Керолайн говорила: "Мені б хотілося порізати такого-то на шматки і варити його в олії". Траплялося, вона казала мені чи Еміасові: "Якщо ти будеш і далі псувати мені нерви, я вб'ю тебе". Вона легко сварилась. У неї з Еміасом відбувалися найфаитастичніші і найжахливіші і найпристрасніші суперечки.

Еркюль Пуаро погодився.

— Це говорили і свідки під час процесу, що гризлися вони як собака з кішкою.

— Так. Це і є найтупіша і найоманливіша сторона всіх свідчень. Звичайно, Еміас і Керолайн сварилися, говорили одне одному образливі й жорстокі речі, однак ніхто не постарався зрозуміти, що їм подобалося сваритись. Саме так. Це був стиль їхнього життя. Обоє обожнювали драми, емоційні сцени. Більшість чоловіків їх уникає, прагне спокою, але Еміас був художник, йому подобалося кричати, погрожувати і взагалі бути грубим і злим. Еміас був з такої категорії людей, які, не знайшовши запонки, перевертають з криком увесь дім. Можливо, це звучить дивно, я розумію, але саме життя в безперервних чварах і примиреннях було своєрідною розвагою. Якщо б мене не змусили виїхати і дозволили дати показання, я розповіла б усе це. Хоч не думаю, щоб хтось мені повірив. У всякому разі, на той час це не було настільки ясне для мене, як тепер! Я це знала, але ще не досить обдумала і не готова була висловити. — Вона поглянула Пуаро прямо в очі. — Ви розумієте, що я хочу сказати?

На знак згоди Пуаро кивнув головою.

— Цілком розумію і вірю, що все це ви говорили мені чистосердечно. Але дозвольте мені запитати вас, мадемуазель Уоррен: якими були в ті дні ваші особисті почуття?

Анжела Уоррен зітхнула.

— Головним чином, розгубленість і безсилля. Це здавалося фантастичним кошмаром. Керолайн арештували трьома днями пізніше, як мені здається. Я ще пригадую свій гнів, свою німу злість і свою дитячу віру в те, що все це тільки дурна помилка, все, мовляв, налагодиться… Керолайн страшенно турбувалася про мене. Вона прагнула Всіляко відгородити мене від цієї історії. За її вимогою мадемуазель Уільямс майже одразу й відвезла мене до якоїсь рідні. Поліція не заперечувала. А потім, коли було з'ясовано, що потреби в моїх показаннях немає, організували мій від'їзд за кордон. Я не хотіла їхати, але мені пояснили, що вона страшенно турбується за мене і що єдине, чим я могла 6 допомогти їй, це поїхати. — Анжела зупинилася, потім додала — Я поїхала в Мюнхен і була там, коли… коли оголосили вирок. Мені жодного разу не дали побачитися з Керолайн. Вона цього нізащо не хотіла. Мені здається, це єдиний випадок, коли вона не зрозуміла мене.

— Ви не повинні так говорити, мадемуазель Уоррен. Візит, нанесений в тюрмі будь-якій людині, може справити жахливе враження на молоду і чутливу дівчину.

— Можливо… — Анжела Уоррен встала. — Після оголошення вироку сестра написала мені листа. Я ніколи нікому його не показувала. Але, вважаю, зараз варто його показати. Можливо, він допоможе вам зрозуміти, якою людиною була Керолайн. Якщо хочете, можете його взяти, щоб показати Карлі.

Вона підійшла до дверей, затим, різко обернувшись, сказала:

— Ходімте зі мною. В моїй кімнаті є портрет Керолайн.

З точки зору живопису, портрет Керолайн був посереднім. Але Пуаро розглядав його з великим інтересом, відшукуючи те, що його цікавило.

Продовгувате овальне обличчя, тонка лінія підборіддя і щік, ніжність і деяка сором'язливість. Почуття невпевненості в собі, прихована внутрішня краса. В ній не було твердості і життєздатності Карли — енергію і життєрадісність Карла успадкувала, безперечно, від свого батька.

Все ж, дивлячись на портрет, Еркюль Пуаро зрозумів, чому людині великої уяви, яким був Квентін Фогг, неможливо забути її.

Анжела, Уоррен з'явилась перед ним із листом у руках і спокійно говорила:

— А тепер прочитайте, що вона пише.

Пуаро схвильовано розгорнув папір і прочитав написане Керолайн Крейль шістнадцять років тому.

"Дорога моя маленька Анжело!

Ти почуєш погані звістки і засумуєш, але я хочу, аби ти добре усвідомила, що все обійдеться найкраще. Я перед тобою ніколи не кривила душею і не покривлю тепер, коли скажу, що зараз відчуваю цілковите задоволення і спокій, яких ніколи не знала. Все добре, моя люба, все добре. Не оглядайся назад і не переживай за мене. Іди вперед життям і намагайся встигати. Ти можеш мати успіх, я це знаю. Все дуже, дуже добре, моя дорога. А я піду до Еміаса. Я ніскільки не сумніваюся, ми будемо разом. Я б не могла жити без нього.

Зроби для мене одне-єдине — будь щаслива. Я вже сказала: я щаслива. Треба сплачувати свої борги. Це прекрасно — почувати себе умиротвореною.

Любляча тебе сестра Керо".

Пуаро двічі прочитав листа. Потім повернув його і сказав:

— Дуже гарний лист, мадемуазель. Прекрасний.

— Керолайн, — сказала Анжела Уоррен, — була чудова людина.

— Так, незвичайний розум… На вашу думку, цей лист свідчить про те, що вона не винна?

— Само собою зрозуміло.

— Але ж вона не говорить про це прямо.

— Тому що моя сестра прекрасно знає: я ніколи й не подумала б, що вона винна.

— Можливо, можливо… Але можна трактувати і по-іншому… Що вона винна і, тільки сплачуючи свій борг, — знаходить спокій.

Це відповідало, думав він, її поведінці на процесі. Тої миті Пуаро пережив найсильніші сумніви щодо шляху, яким пішов.