П'ятеро поросят - Крісті Агата
Обличчя його було сіре, голос поривчастий: "Треба покликати лікаря, негайно! Еміас…" Я зіскочив: "Він серйозно хворий, смертельно?!" Мередіт відповів: "Боюся, що він мертвий". Я забув на мить про Ельзу, яка раптом скрикнула, ніби від удару. Вона закричала: "Мертвий, мертвий!.." — і побігла. Досі я не знав, що можна так бігати.
Мередіт, важко дихаючи, сказав мені: "Іди за нею. Я подзвоню… Іди за нею… Хто його знає, що вона може вчинити…"
Я пішов за Ельзою і правильно зробив. Ельза легко могла б убити Керолайн. Я в своєму житті не бачив у людині стільки болю, зненависті, біснуватості.
Я схопив її і тримав, потім передав мадемуазель Уільямс. Гувернантка, повинен вам сказати, була на висоті. Вона змусила Ельзу в одну мить опритомніти — сказала, що потрібно заспокоїтися, що скандал, шум і гвалт не можуть зарадити біді. То відьма, а не мадемуазель Уільямс. Ельза втихомирилась, стояла, Поривчасто дихаючи, і тремтіла.
Що ж стосується Керолайн, з моєї точки зору, її маска була скинута. Вона застигла непорушно, сказати б вражена, але вона не була вражена. Її видавали очі. Вони були уважні, дивилися надто свідомо і ніби шукали, чекали. Мабуть, їй уже стало страшно…
Я підійшов до неї і заговорив майже пошепки. Мої слова, мабуть, не були почуті іншими жінками. Я сказав їй: "Проклята вбивця! Ти вбила мого кращого друга". Вона з жахом відхильнулася і сказала: "Ні, о ні! Він сам, сам це зробив". Я подивився їй в очі: "Цю казку зможеш розказати поліції". Вона їм і розповіла. Але вони не повірили…"
ОПОВІДЬ МЕРЕДІТА БЛЕЙКА
"Шановний пане Пуаро!
Як я вже повідомляв, викладене на папері — це все, що я зумів пригадати в зв'язку з трагічними подіями, які відбулися шістнадцять років тому. Насамперед хочу, аби ви знали, що я серйозно обдумав сказане вами під час нашої зустрічі. Тепер я ще більше переконаний, ніж був раніше, що Керолайн Крейль не отруїла свого чоловіка. Це мені завжди здавалося абсурдним, але відсутність будь-якого іншого пояснення і її поведінка під час процесу змусили мене приєднатися, як вівцю до отари, До думки інших і говорити разом з ними, що коли не зробила цього вона, то яке може бути інше пояснення.
Після нашої зустрічі я серйозно обмірковував альтернативне рішення, подане тоді адвокатом захисту, що Еміас Крейль покінчив із собою. Незважаючи на те, що мені було відоме це рішення, воно здалося тоді мені абсолютно фантастичним, зараз же я бачу, що повинен змінити свою думку. Насамперед надзвичайно багатозначним є той факт, що так міркувала і Керолайн Крейль. Якщо виходити тепер із гіпотези, що ця мила і ніжна жінка була несправедливо засуджена, тоді її переконаність, про яку вона так часто говорила, повинна серйозно вплинути на нашу думку. Вона знала Еміаса краще за всіх. Якщо вона вважає можливим самогубство, тоді самогубство повинно бути можливим всупереч скептицизму друзів.
Отже, я підтримую теорію, що у Еміаса це було в думках, тут деяка схильність до мук Совісті, навіть відчай — викликані надмірностями, на як штовхнув темперамент і які були зрозумілі тільки його дружині. Це, по-моєму, небезпідставне твердження. Можливо, тільки їй був відомий цей бік його характеру — риса, несумнівна з тим, що я будь-коли чув від Еміаса, Але не менш вірогідно, що в більшості людей існують непомітні риси, які перебувають у протиріччі з основним їх характером. Прояви ці бувають несподівані навіть для близьких. Трапляється, що в житті шановного і порядного чоловіка розкривають добре приховану рису — грубість.
Бридкий користолюб може таємно захоплюватися тонким витвором мистецтва. Жорстокі й безжалісні люди інколи проявляють небувалу доброту. Або навпаки: великодушний, веселий чоловік інколи вчиняє жорстоко і підло. Отже, можливо, що в Еміаса Крейля була болісна тенденція до самозвинувачення. І чим бурхливіше проявлявся його егоїзм у прагненні робити, що йому заманеться, тим сильнішим, можливо, були його муки. На перший погляд, це здається неймовірним, але я гадаю, що саме так і повинно було статися. І, повторюю, Керолайн сама твердо дотримувалась цієї точки зору.
Розглянемо тепер факти, або, вірніше, спогади, які у мене залишилися про факти в світлі цієї нової теорії. Вважаю доречним поновити бесіду, яку я мав з Керолайн за кілька тижнів до трагедії. Це було під чає першого візиту Ельзи Грієр в Олдербері.
Керолайн, як вас відомо, знала про моє глибоке дружнє захоплення нею. Я був людиною, з якою вона запросто могла поділитися. Вона, здавалося мені, була погано настроєна. Я здивувався, коли вона одного разу запитала, чи думаю я, що Еміас справді дуже любить цю дівчину. Я сказав їй: "Він хоче написати її портрет. Ви ж знаєте Еміаса", Керолайн похитала головою і заявила; "Ні, Мені здається, що він закохався в неї". — "Ну, може, трішки. Ми ж знаємо, що Еміас надто чуттєвий до жіночих зваб, але пора б вам розібратися, моя дорога, що Еміас по-справжньому любить тільки одну людину, І ця людина — ви. Його інколи захоплюють подібні пристрасті, але ненадовго. Ви єдина жінка, яка щось значить для нього. І незважаючи на те, що він себе погано поводить, почуття його до вас не міняються". Керолайн відповіла: "Так думала і я досі". — "Повірте мені, Керо, так і є!" "Мередіте, цього разу мені страшно. Ця дівчина так… страшенно відверта. І така молода, така пристрасна… Мені здається, що цього разу серйозно…" — "Але саме той факт, що вона така молода і, така відверта, і є її захистом". — "Ось цього я й боюсь. Мені тридцять чотири роки, ви знаєте. Мередіте. Вже десять років, як ми одружені. У мене немає шансів суперничати з Ельзою. Цією майже дитиною. Я це добре розумію"" — "Але, Керолайн, ви ж знаєте, що Еміас справді любить вас". — "Чи можна коли-небудь бути впевненою з цими чоловіками? Я надто примітивна жінка, Мередіте, Мені хочеться вдарити сокирою цю дівчину…" Я пояснив, що, певно, в такому віці Ельза зовсім не розуміє, що робить. Вона дуже захоплюється Еміасом. Вона вважає його героєм і не віддає собі звіту, що Еміас закохався в неї. Керолайн почала говорити про садок. Я сподівався, що ця справа її більше не хвилюватиме.
Незабаром після того Ельза повернулася до Лондона, Еміас також був відсутній кілька тижнів. Я зовсім забув про цю справу, коли почув якось, що Ельза знову в Олдербері — для того, щоб Еміас закінчив її портрет. Ця звістка мене схвилювала. Керолайн при зустрічі не вельми була настроєна обмірковувати це, але поводила себе звичайно, без якоїсь особливої стурбованості. Я вирішив, що між ними все гаразд, тому здивувався до потрясіння, коли довідався, як далеко зайшла справа.
Я розповів вам про свою бесіду з Крейлем і про розмову, яку мав з Ельзою. В мене не було нагоди поговорити з Керолайн. Ми тільки обмінялися з нею кількома словами. Ніби бачу її — з великими чорними очима, затамованими хвилюванням, ніби чую її голос: "Все скінчено…" Нема слів, щоб висловити безмежну гіркоту, з якою вона це мовила. То була сувора правда. Тому що зі смертю Еміаса все скінчилося для неї. Тому, я в цьому переконаний, і взяла вона цикуту. Це був порятунок. Порятунок, підказаний моєю дурною лекцією. І уривок із Платона, прочитаний тоді…
Ось яке моє теперішнє переконання. Вона взяла цикуту, твердо вирішивши покінчити з собою, якщо Еміас її кине. Він, мабуть, побачив, коли вона це робила, або довідався пізніше, що в неї трунок. Це відкриття його налякало. Він жахнувся, зрозумівши, як далеко зайшов. Але, незважаючи на весь жах і докори совісті, він відчував, що не може відмовитися від Ельзи. Це зрозуміло. Будь-хто з закоханих у неї чоловіків не міг би відірватися. Він не уявляв собі життя без Ельзи. Він зрозумів, що, в свою чергу, Керолайн не зможе жити без нього. І вирішив, що є тільки один вихід: самому скористатися цикутою. І те, що він це зробив, по-моєму, характеризує його. Живопис — було для нього найдорожчим у світі. Він вирішив померти справді з пензлем у руці. І останнє, що повинні були бачити його очі, — образ дівчини, яку він одчайдушно любив. Можливо, він подумав, що і для неї його смерть буде найкращим виходом…
Визнаю, ця теорія залишає без пояснень деякі факти. Чому, наприклад, на пустій пляшці від цикути були тільки відбитки пальців Керолайн? По-моєму, після того, як Еміас бабрався з пляшкою, його відбитки були стерті вогкою ганчіркою, що лежала в ящику з пляшками. І що після смерті Еміаса Керолайн брала її, щоб подивитися, чи ніхто, не чіпав. Безперечно, це судження можливе і правдоподібне.
Що стосується показань, зв'язаних із слідами пальців на пивній пляшці, то свідки захисту вважали, що після вживання трунку рука скорчиться і тому людина може схопити пляшку неприродним чином.
Варто пояснити і ще дещо, а саме: поведінку Керолайн під час процесу. Для мене тепер зрозумілі мотиви її поведінки. Вона взяла трунок з моєї лабораторії. Її рішення покінчити з собою було причиною, яка змусила її чоловіка покінчити самогубством замість неї. Не буде нелогічним передбачити, що в момент хворобливого докору совісті вона відчула себе відповідальною за його смерть. Таким чином, Керолайн переконала себе, що винна у вбивстві, хоч і не в тому, в якому її звинувачували.
Вважаю все це цілком можливим, певен, вам неважко буде переконати маленьку Карлу, і вона зможе вийти заміж за свого нареченого і буде задоволена думкою, що єдина вина її матері — це імпульс (і не більше) покінчити з собою.
Все, написане досі, на жаль, не є тим, про що ви мене просили. Спробую зараз виправити цей недолік. Я вам уже розповідав про все, що сталося напередодні смерті Еміаса. Перейдемо до цього дня.
Спав я дуже погано, схвильований таким жахливим для моїх друзів поворотом подій. Після довгого роздумування, коли я даремно намагався вигадати спосіб уникнути катастрофи, годині о шостій ранку я заснув мертвим сном. Не прокинувся, коли мені приносили чай. З трудом піднявся приблизно о пів на десяту, змучений, з важкою головою. Трохи згодом мені здалося, що я почув шурхіт у кімнаті, яка була піді мною, тобто в лабораторії.
Шум, певне, викликала кішка, що залізла до кімнати. Я побачив ледь відчинене вікно, по недогляду, мабуть, так і зоставлене звечора. Отвір був приблизно таких розмірів, що могла пролізти кішка.
