П'ятеро поросят - Крісті Агата

Це людина, якій нелегко відмовити.

Колишня гувернантка схвально кивнула головою, задумалась. Потім запитала:

— У неї є артистичні здібності?

— Не думаю.

— Слава богу! — сказала вона сухо. — Після всього, що ви мені про неї говорили, я вважаю, вона більше схожа на матір, ніж на батька.

— Цілком можливо. Це ви зможете краще визначити, коли побачите її. Ви б хотіли її побачити?

— Дуже хотіла б. Завжди цікаво бачити, як виросла дитина, яку ти виховувала.

— Вона була, певне, надто юною, коли ви бачили її останнього разу?

— Їй було п'ять з половиною років. Дуже мила дитина. Можливо, навіть надто спокійна. Їй подобалися ігри, які сама ж вигадувала. Вона любить самітність, була проста, не збалувана.

Пуаро зауважив:

— Це її щастя, що вона була тоді така маленька…

— Справді. Якщо б вона була більша, враження від тої трагедії могло б мати значно гірші наслідки.

— А воднораз мені здається, — сказав Пуаро, — що деякі потрясіння все ж були. Як би мало не розуміла дитина, як мало не було б дозволено знати Карлі, мабуть, той час був для неї атмосферою якоїсь таємничності. І потім цей її раптовий від їзд — ніби вирвали з корінням! Такі речі дуже злі для дитини…

Мадемуазель Уільямс зауважила в задумі:

— Можливо, це було менш шкідливе, ніж вам здається.

— До того, як ми залишимо тему про Карлу Лемаршан, тобто маленьку Карлу Крейль, я хотів би вас дещо запитати. Так, так, бо якщо і є хтось, хто міг би це пояснити, то це тільки ви.

— Тобто? — Голос її був запитливий і стриманий.

Пуаро почав жестикулювати, докладати зусиль, щоб висловити свою думку:

— Тут є дещо таке… такий відтінок, який трудно визначити… У мене склалося враження, коли я згадую про цю дитину, що їй не приділялася та увага, якої вона заслуговувала. Коли я комусь розказую про неї, співрозмовник здається здивованим, ніби він зовсім забув, що існувала ще й дитина. І це, напевне, мадемуазель, природно. Дитина в подібних обставинах є важливою особою не сама по собі, а як основна стержнева причина драми. Можливо, Еміас Крейль мав підстави залишати чи не залишати свою дружину. Але звичайно, коли руйнується сім'я, дитина є важливим моментом. А ось у нашому випадку ніби ніхто не рахується з існуванням дитини, І це здається мені дивним.

Мадемуазель Уільямс поспішила погодитись:

— Ви доторкнулися найважливішого місця, пане Пуаро. Ви цілком праві! І це частково й змусило мене сказати раніше, що зміна обставин могла бути в деяких випадках для Карли дуже корисною. Якщо б вона була старша, вона могла б страждати від порожнечі, яка виникла в її побуті. — Вона нагнулася злегка і сказала, добираючи слова — Зрозуміла річ, у своїй практиці я зустрічала протягом багатьох років різні стосунки між батьками і дітьми. Багато дітей, я б сказала, більшість, страждають од надмірної уваги з боку батьків. Занадто багато любові, занадто багато турбот і нагляду. Дитина відчуває цю любов квочки, вона нервує її, дитина намагається позбавитися її, позбавитися постійного нагляду. Це особливо трапляється, коли в сім'ї одна дитина. Матері в цих випадках є головним джерелом зла. Наслідки такого шлюбу бувають у більшості випадків гіркі. Чоловіка сердить той факт, що він на другому плані, він шукає втіхи або швидше улесливості, і уваги в іншому місці. Раніше чи пізніше це Призводить до розлучення. Найкраще для дитини — яв цьому переконана, — щоб обоє рідних ставилися до неї, сказати б, зі здоровою неувагою. Так і відбувається природно в сім'ях, де багато дітей і дуже мало грошей. Дітьми нехтують, оскільки мати просто-напросто не має часу ними займатися. Діти в таких випадках добре розуміють, що вона їх любить, а з другого боку, їх не нервує надто настирливий прояв почуттів. Але є ще один аспект. Буває, що чоловік і жінка, які так доповнюють одне одного, так зайняті одне одним, що дитина їхнього ж шлюбу не здається їм чимось реальним. У подібних обставинах, я вважаю, дитину нервує те, що вона відчуває себе ущімленою і ніби забутою на холоді. Ви мене розумієте, я зовсім не маю на думці неуважність. Пані Крейль, наприклад, була чудовою матір'ю, завжди турботливою у ставленні до Карли, її здоров'я… Вона гралася з нею, коли хотіла бути до неї прихильна. І разом з тим пані Крейль була повністю захоплена своїм чоловіком. Вона існувала, якщо так можна сказати, тільки через нього і для нього.

Мадемуазель Уільямс помовчала хвилину, потім спокійно сказала:

— Це, мені здається, і є поясненням того, що вона зробила потім.

— Ви хочете сказати, що вони більше були схожі на закоханих, ніж на чоловіка і жінку?

Мадемуазель Уільямс ледь насупила брови і з легкою неприязню за небританський стиль мови Пуаро сказала:

— Можна, мабуть, висловитись і так.

— Чи любив він її так, як вона його?

— Це була пара. Зрозуміла річ, він був мужчиною.

Мадемуазель Уільямс надала останньому слову справді вікторіанського значення. Слово "мужчина" вона вимовила так, як гарна господиня сказала б — "таргани!". З глибини її життя, життя старої діви і гувернантки, прорвався вихор бурхливої жіночності. Ніхто, почувши її, не сумнівався б у тому, що для мадемуазель Уільямс мужчини — це вороги!

— Ви ніби не дуже схильні ратувати за чоловічу справу?

— Мужчинам віддано усе найкраще в світі. Я сподіваюся, що це не завжди так буде.

Еркюль Пуаро уважно розглядав її. Він легко міг уявити мадемуазель Уільямс міцно прив'язаною до паркана, яка оголосила голодовку і готова страждати до кінця. Переходячи від узагальнень до дрібниць дійсності, він запитав:

— Вам не подобався Еміас Крейль?

— Зовсім ні. І я не схвалювала його поведінку. Якщо б була його дружиною, я пішла б від нього. Є речі, які не повинна терпіти жодна жінка.

— А пані Крейль їх терпіла?

— Так.

— І ви вважаєте, що вона погано чинила?

— Так. Жінка повинна мати якусь самоповагу. І не дозволяти себе принижувати.

— Ви коли-небудь говорили пані Крейль про це?

— Звичайно, ні. Не мені було їй говорити. Мене найняли для того, щоб я виховувала Анжелу, а не давала пані Крейль поради, про які мене ніхто не питав. Це було б з мого боку великою невихованістю.

— Ви любили пані Крейль?

— Пані Крейль була досить мила. — Голос гідної гувернантки пом'якшав, наповнився теплом і хвилюванням. — І мені було її надто жаль.

— А ваша учениця, Анжела Уоррен?

— То було вельми цікаве дівча. Найцікавіше від усіх, з ким мені доводилося мати справу. Дуже розумна дівчина. Щоправда, дуже не дисциплінована, різка, в багатьох випадках з нею важко було домовитись. Я завжди вірила, що вона щось зробить у житті значне. І вона зробила! Ви читали її книжку про Сахару? Вона вела розкопки гробниць Файума. Так, я горджусь Анжелою. Я не довго жила в Олдербері — два з половиною роки, але мені завжди приємно відчувати, що і я сприяла розвиткові її здібностей, схвалюючи захоплення археологією.

Пуаро сказав:

— Наскільки мені відомо, було вирішено продовжити її освіту в школі. Вас, мабуть, не задовольняло це?

— Ніскільки, пане Пуаро, я була цілком згодна. — Потім, після деякої паузи — Я хочу вам розкрити справжній стан речей. Анжела була мила, симпатична дівчина, яку можна тільки любити. Ніжна, палка, імпульсивна. І настільки ж складна. Тобто дівчина, яка досягла віку, коли відчувається невпевненість у собі, коли ти ні дитина, ні жінка. Часом розумна і зріла, як доросла людина, вона раптом ставала лукавою, балуваною, з нестерпними вчинками. У цьому віці, ви знаєте, в дівчаток відбувається досить складна душевна зміна… Вони стають надзвичайно вразливі, їх все ображає, сердить, коли до них ставляться, як до дітей, і навпаки — соромить, якщо бачиш у них дорослу людину. Анжела перебувала в подібному душевному стані. Вона нервувала, ображалася ні з того ні з сього, спалахувала. Бувало, цілими днями сиділа насупившись і без діла, а потім знову вдавалась до своїх витівок — лазила по деревах у садку, гралась як розбишака з дітьми, відмовляючись підкорятися будь-якій владі… Коли дівчатка підходять до цієї фази, школа в такому випадкові може бути корисна. Вони відчувають потребу в авторитетності. Здорова дисципліна колективу допомагає стати їм розумним членом суспільства. Умови, які були у Анжели вдома, я б не наважувалась назвати ідеальними. По-перше, пані Крейль балувала її. Дівчина вважала, що час і увага пані Крейль належать їй. Це призводило до конфліктів з паном Крейлем. Той, зрозуміло, вважав, що він повинен бути на першому плані, і домагався цього. Він справді дуже любив дівчинку, вони були хорошими друзями, а їхні пересварки досить щирими. Однак часом траплялося, що зайва увага пані Крейль до Анжели надто сердила його. Іншого разу, коли пані Крейль виступала на його захист, сердилася Анжела. Бували випадки, коли Анжела, щоб відомстити за себе, чинила над паном Крейлем якийсь недоречний жарт. Пан Крейль мав звичку пити, перехиливши склянку відразу. Анжела одного разу насипала йому в напій цілу жменю солі. Вся ця суміш, розуміється, викликала блювоту, пан Крейль навіть занімів від злості. Але вершиною її витівок були равлики, яких вона підсунула йому в постелю? Пан Крейль особливо їх не терпів. Тоді він остаточно вийшов із себе і сказав, що дівчинку пора відправити до школи. Анжелу це страшно пригнітило. До того вона сама раз чи два висловлювала бажання піти в пансіон, але тоді зчинила велику драму. Пані Крейль не хотіла, щоб Анжела від'їздила, проте дала себе переконати — головним чином, дякуючи моїм умовлянням. Я їй пояснила, що це для блага Анжели, що, на мою думку, це піде їй на користь. Було вирішено восени відправити Анжелу в Хелстон, у досить гарну школу на. південному березі. Пані Крейль непокоїлася з цього приводу, а Анжела ображалася на пана Крейля. Образа прокидалася в ній при першій, же згадці. Це не було чимось надто серйозним, ви мене розумієте, пане Пуаро, але створило якусь незриму течію, яка… яка сприяла всім іншим подіям, що відбувалися там того літа.

— Тобто… Ельза Грієр.

Мадемуазель Уільямс мовила різко:

— Так! — І міцно стиснула губи.

— Яка ваша думка про Ельзу Грієр?

— У мене про неї ніякого враження. Молода жінка, позбавлена будь-яких принципів.

— Вона була надто молода?

— Досить зрілою, щоб знати, як потрібно себе вести. Я не знаходжу для неї ніякого виправдання.