Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Хоча Ґендзі, співчуваючи недужій і зворушливо-безпорадній принцесі, й намагався не думати про неї, але раптом у ньому прокинулася така ніжність, яку не могла зруйнувати навіть гіркота зради. Коли він приїжджав у садибу на Шостій лінії і бачив її змучене обличчя, то відчував у грудях такий біль, що мало не плакав. Ґендзі замовив безліч молебнів у різних храмах заради її щасливих пологів. Узагалі він не тільки не змінив свого ставлення до принцеси, але, здавалося, був навіть ще уважнішим до неї. Під час близької розмови, для годиться, Ґендзі зберігав зовнішній спокій, приховуючи відчуження до принцеси, про яке з гіркотою на серці здогадувалася лише вона. Хоча він так і не сказав їй прямо, що бачив листа, вона мовчки, по-дитячому, страждала. «У всьому винна її вдача, — думав Ґендзі. — Добре, коли жінка лагідна і по-дитячому безпосередня, але якщо вона занадто наївна, то не викликає довіри. Зрештою, у будь-якого подружжя виникають свої клопоти. От наприклад, чи не занадто ласкава і слухняна ньоґо Акасі? Боюся, що закоханому в неї чоловікові легко збити її з пантелику. Як правило, чоловіки зневажають безвольних і піддатливих жінок. Якщо хтось з них захопиться особою, за своїм становищем для нього недоступною, то саме нестача в ній твердого характеру спричиняє непоправні наслідки. А от дружина Правого міністра[392], не маючи в житті надійної опори і змалку поневіряючись у провінції, була настільки розумною та обачливою, що, вдаючи, ніби нічого не помічає, м’яко відхиляла всі мої таємні домагання, хоча на той час всі вважали мене її батьком. Коли ж Правий міністр, ввійшовши у змову з не вельми сумлінною служницею, проник в її покої, вона зуміла дати всім зрозуміти, що це сталося всупереч її бажанню, але потім вийшла заміж з дозволу батька, а не внаслідок власної необачності». Якщо подумати, то вона вчинила дуже розумно. Напевне, їй та Правому міністрові судилося тривале подружжя ще з попереднього народження, але люди вважали б їхнє одруження трохи легковажним, якби вона відразу погодилася на нього. Словом, повелася вельми розумно.

Ґендзі не забував і про пані Найсі-но камі[393] з Другої лінії, але, зазнавши на власному досвіді, наскільки неприємними бувають наслідки любовної пристрасті, мимоволі засуджував її за слабкість характеру. Звістка про те, що вона нарешті постриглася в монахині, зворушила і засмутила його. Щиро схвильований, він написав їй листа, докоряючи за те, що вона навіть не натякнула йому про такий намір:

«Хіба спокійно можу я

Звістку сприйняти,

Що Ви монахинею стали?

Бо не забув, через кого

Поневірявся я в Сума.

Я багато разів упевнювався в тому, наскільки мінливий цей світ, але, на жаль, так і не зумів зректися його. А от ви мене випередити. Дозвольте ж сподіватися, що Ви не забудете і про мене в своїх молитвах». Лист виявися вельми довгим.

Колись саме Ґендзі перешкодив Найсі-но камі постригтися в монахині, і тепер вона крадькома від людей плакала, згадуючи, скільки горя приніс їм цей зовсім не випадковий зв’язок. Вважаючи, що цей лист, напевне, буде останнім, Найсі-но камі вклала у відповідь всю свою душу. Ґендзі глибоко зворушили знаки, залишені її пензлем на папері.

«Мені здавалося, що я одна пізнала, наскільки мінливий цей світ, а Ви кажете, що я випередила Вас. А насправді

Як так сталося,

Що відплив рибачки[394] човен

Й залишив на березі

Рибалку, що поневірявся

На березі бухти Акасі?

Молитися я буду за всіх, а тому й за Вас...» Лист, написаний на темному сірувато-зеленому папері, був прив’язаний до стебла анісу[395]. Його зміст був цілком звичайним, але почерк, як і колись, вражав витонченістю.

Оскільки Ґендзі перебував тоді в садибі на Другій лінії, то, зрозумівши, що тепер його зв’язок з Найсі-но камі остаточно розірвався, показав листа дружині. «О, як жорстоко мене зневажено! Та й сам я остогид собі, — сказав він. — Досі залишалися тільки дві жінки, з якими я міг говорити про все на світі, здатних на найтонші переживання й завжди готових по-дружньому відгукнутися на мої почуття. Це Асаґао, колишня жриця святилища Камо, та пані Найсі-но камі з палацу імператора Судзаку. На жаль, обидві вони стали монахинями, а жриця Камо тепер ревно віддається служінню Будді й більше нічим не переймається. Правду кажучи, я не часто зустрічав серед жінок такої, в якої глибокий розум настільки поєднувався б зі щирою дружелюбністю. Як усе-таки важко виховувати дочку! Її доля — річ невидима й не піддається волі батьків. А скільки часу і сил треба витратити, щоб домогтися успіху! На щастя, мені не довелося дбати про багатьох дітей, хоча пам’ятаю, що раніше я нарікав на долю, яка не подарувала мені численних нащадків. Будь ласка, поставтеся з належною увагою до виховання юної принцеси. Оскільки наша ньоґо[396] зовсім молода й ще не встигла глибоко проникнути в душу речей, а її численні придворні обов’язки майже не залишають їй вільного часу, тому вона може чогось недогледіти. Без належного виховання принцесам годі розраховувати на спокійне життя й бути захищеними від людського лихослів’я. Тоді як жінки низького звання, підшукавши собі більш-менш надійного чоловіка, можуть у всьому покластися на нього».

«Хоча я не впевнена, що зможу бути для принцеси успішною наставницею, але готова дбати про неї до кінця свого життя. Тільки от чи довго я проживу?..» — сумно відповіла Мурасакі, заздрячи тим, кому ніщо не завадило стати на шлях служіння Будді.

«Годилося б приготувати для пані Найсі-но камі одяг для її нового стану, поки служниці самі не навчилися цього робити, — порадив Ґендзі. — Може, ви знаєте, як шити рясу? Тоді візьміться до цієї роботи, будь ласка. А пані Східних покоїв садиби на Шостій лінії вам у дечому допоможе. Суворість одягу монахині не тішить ока, але її треба дотримуватися». В покоях Мурасакі почали шити сіро-зелене вбрання. Покликавши умільців з Імператорських майстерень, Ґендзі потайки доручив їм підготувати все потрібне начиння, приділивши особливу увагу виготовленню подушок-сидінь, підстілок, ширм і завіс.

А тим часом через усі ці клопоти було відкладено до осені вшанування імператора-монаха Судзаку, але на восьмий місяць випали дні жалоби на пам’ять про покійну матір Юґірі[397], й нікому було зайнятися добором музикантів. Дев’ятого місяця переставилася Велика імператриця[398], мати імператора-монаха Судзаку, тому святкування відклали до десятого, але знову скасували з огляду на погіршення стану Третьої принцеси.

Десятого місяця імператора-монаха Судзаку відвідала його дочка, Друга принцеса[399], яка стала дружиною Касіваґі. Великий міністр у відставці[400] узяв на себе приготування до церемонії і зробив усе, щоб надати їй небаченого досі розмаху. Касіваґі, його син, також, зібравши всі сили, взяв участь у зустрічі. І все-таки, як і досі, він почувався таким хворим, що здавалося, ніби його підкошує якась невідома недуга.

А Третя принцеса, пригнічена сумними думками, цілими днями потайки зітхала, і, мабуть, тому так тяжко зносила вагітність. Вона мала такий крихкий і виснажений хворобою