Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
Вона була готова й далі говорити, але Ґендзі, вважаючи недоречним розмовляти з духом, велів дівчинку замкнути, а дружину потайки перенести в інші покої.
А тим часом, коли чутка про ймовірну смерть пані Мурасакі розійшлася по світу і в садибі на Другій лінії з’явилися гінці зі співчуттями, Ґендзі охопила безнадія. Того дня високі придворні, які вийшли подивитися на святкову процесію, що поверталася зі святилища Камо, стоячи край дороги, скрушно побивалися: «Яке велике нещастя! Згасло життя людини, до якої доля була такою прихильною, тож і не дивно, що сьогодні накрапає дощ». «Настільки щедро наділені чеснотами особи рідко коли затримуються довго в цьому світі, — заперечували інші. — Так, «нічого дорожчого не буде на землі!»[387]. Немов про неї сказано... Та якби вона ще довго у благоденстві прожила, то що із нього іншим залишилося б?.. От уже тепер Третя принцеса здобуде прихильність, гідну її звання. Саме того, чого вона, бідолашна, досі була позбавлена».
Переживши тяжкий учорашній день, поглянути на святкову процесію поїхав у кареті також Касіваґі разом із молодшими братами — Садайбеном і Тосайсьо. Почувши від людей, що сталося, він відчув, як його серце здригнулося. «Нема нічого вічного в цьому хисткому світі...»[388] — промовив сам до себе Касіваґі й велів їхати на Другу лінію. Зважаючи на те, що чутка могла виявитися вигадкою, він подався з’ясувати все на місці і удав, що ніщо інше його не цікавить, крім здоров’я пані Мурасакі. Але, побачивши натовп заплаканих людей, зрозумів, що все це, на превеликий жаль, було правдою. Приїхав і принц Сікібукьо, батько Мурасакі, прибитий горем і неспроможний навіть висловити Ґендзі співчуття. До Касіваґі, витираючи сльози, підійшов Юґірі. «Що сталося? — спитав його Касіваґі. — Люди кажуть, ніби щось недобре, аж не віриться. Приголомшений тривалою хворобою пані Мурасакі, я прийшов дізнатися про стан її здоров’я».
«Її стан уже давно був важким, — відповів Юґірі. — А сьогодні вдосвіта вона перестала дихати, начебто через утручання злих духів. Я чув, ніби тепер вона ожила, і всі сподіваються на краще, хоча впевненості не мають. О, як же це важко!» Видно, він гірко плакав, бо очі в нього опухли від сліз. Мабуть, тому що сам Касіваґі перебував тоді у незвичному настрої чи що, йому здалося дивним, що Юґірі так глибоко переживає за свою мачуху.
Численним людям, які прийшли довідатися про стан здоров’я пані Мурасакі, Ґендзі сказав: «Передайте всім, що стан хворої давно вже був важким, а сьогодні вона раптом перестала дихати. Через це прислуга впала в розпач і зчинила такий галас, що я досі не можу заспокоїтися. Тож свою подяку за ваше співчуття я висловлю як-небудь іншим разом». А Касіваґі, вражений цими словами, подумав, що не прийшов би сюди, якби не збіг сумних обставин, бо відчував незручність і докори сумління перед Ґендзі.
Навіть після того, як Мурасакі ожила, Ґендзі все ще не міг позбутися страху за неї і замовляв все нові і нові молебні. Пані Рокудзьо, яка і за життя іноді викликала досить неприємні почуття, на тому світі поводилася просто страшно, що від самої думки про неї він здригався від жаху. Навіть турботи про Імператрицю, її дочку, не приносили йому відради, а оскільки, як відомо, всі жінки за своєю природою гріховні, то й не дивно, що врешті-решт Ґендзі пройнявся глибокою відразою до світу. У тому, що це була саме вона, пані Ракудзьо, він не сумнівався, бо ніхто, крім неї, не міг підслухати слова, сказані в розмові між ним і Мурасакі. О, як же важко було у нього на душі!
Оскільки Мурасакі будь-що хотіла стати монахинею, то, сподіваючись, що така зміна матиме на неї благотворний вплив, Ґендзі дозволив їй підстригти волосся на тімені і прийняти перші п’ять обітниць монахині-мирянки. Коли монах-наставник перед образом Будди піднесено й зворушливо виголошував, яка благодать зійде на того, хто прийняв обітницю, Ґендзі, не відходячи від дружини і втираючи сльози, разом з ним молився до Будди. Адже за таких сумних обставин навіть наймудрішій людині важко зберегти спокій. І вдень, і вночі Ґендзі думав лише про те, як урятувати дружину і затримати її в цьому світі. Розгубившись, він занепав духом, а його обличчя дуже змарніло.
У похмурі, дощові дні п’ятого місяця хворій стало трохи краще, але, як і раніше, її страждання не припинялися. Щоб угамувати злого духа покійної пані Рокудзьо, Ґендзі велів щодня читати одну частину сутри Лотоса і справляти інші рятівні обряди в покоях дружини. Сутру постійно читали в узголів’ї хворої монахи, що славилися особливо звучними голосами, бо дух час від часу давав про себе знати жалібними стогонами і ніяк не залишав бідолашної Мурасакі у спокої. Коли настала спека, хвора почала задихатися і слабшала на очах, а Ґендзі впав у розпач, не знаючи, що далі робити. Відчуваючи, що от-от покине цей світ, Мурасакі з жалем дивилася на чоловіка й думала: «Я вже не дорожу своїм життям, але не уявляю собі, як він ще більше, ніж досі, страждатиме...» І от, мабуть, спонукувана такими думками, вона почала пити цілющий напій, завдяки якому на початку шостого місяця її здоров’я так помітно зміцнилося, що вона могла навіть піднімати голову. Ґендзі, втішений цим, радів, але водночас бачив у цьому поганий знак, а тому не смів залишити її навіть на короткий час, щоб піти до Третьої принцеси у садибі на Шостій лінії.
А принцеса не могла отямитися після того злощасного випадку і хоча особливо не хворіла, але від минулого місяця майже перестала їсти, зблідла і змарніла. Касіваґі приходив іноді до неї ніби уві сні, коли не міг угамувати свою пристрасть, але його відвідини породжували в неї тільки відразу. Принцеса глибоко поважала Ґендзі, а тому в її очах Касіваґі не міг з ним зрівнятися. Безсумнівно, будь-яка інша жінка могла б гідно оцінити його благородні манери, привабливу зовнішність, але принцеса, яка з дитинства звикла бачити незрівнянного Ґендзі, не відчувала до Касіваґі нічого, крім неприязні, і тільки нарікала на долю, яка пов’язала її з ним. Помітивши, в якому стані вона перебуває, годувальниця та інші служниці вкрай обурювалися тим, що Ґендзі так рідко її відвідує. Тож, почувши, як погано принцеса почувається, він нарешті вирішив-таки навідатися до неї.
Мурасакі, знемагаючи від спеки, вимила волосся і завдяки цьому трохи
