Дочка Медічі - Софі Періно

Усі чекали, що королева Наваррська приїде до Блуа зі своєю свитою невдовзі після нас. Проте дні минають, а ніхто не з’являється. Мати стає дедалі дратівливішою. Я рахую дні з суперечливими почуттями. Кожен день дарує дорогоцінні миті свободи. Очікування приємних подій зазвичай посилює задоволення, але в моєму випадку очікування робить мій страх ще дужчим.

Коли минув тиждень відтоді, як ми прибули до Блуа, до моїх апартаментів увірвалася Генрієтта. Цієї самої миті мене причісують. Судячи з її жестів, вона має повідомити щось важливе. З’явився кортеж мого кузена? Надійшли якісь звістки з Парижа?

— Уранці прибув представник Його Святості,— заявляє вона.— Це не просто дипломат, а племінник Папи — кардинал Алессандріно.

Боже милий, невже це дозвіл? Генріх запевнив мене, що отримати його буде важко, і ці слова втішили мене — я вважала Його Святість останнім бастіоном, який захищає мене від ненависного шлюбу. Якщо він так швидко надав дозвіл... Мені перехоплює подих. Потім мене осяює думка: Генрієтта усміхається. Вона ніколи не раділа б жахливим для мене новинам.

— І що? — запитую я, вчепившись за край мого туалетного столика.

— Кардинал привіз листа від короля Португалії.

Здається, я вже не дихаю взагалі.

— Він бажає одружитися з вами без зволікання, навіть відмовляється від посагу.

— О Генрієтто,— я підстрибую і стискаю мою подругу в обіймах.— Я врятована.

Три роки тому, на початку перемовин із португальцями, такі новини аж ніяк не потішили б мене. Але зараз, коли немає надії вийти заміж за мого коханця й наді мною нависла загроза взяти шлюб із єретиком, дон Себастьян здається привабливою кандидатурою.

— Марго, не поспішайте! Боюсь, кардинал запізнився. Мій чоловік, від якого я дізналася цю звістку, поділяє мою думку. Він каже, що король і королева-мати твердо переконані, що принц Наваррський більше влаштовує їх як наречений.

— Їм легко так думати, це ж не вони вийдуть заміж за єретика! Не вони, а я буду змушена віддатися єретику. Мені доведеться розводити ноги перед чоловіком, від якого завжди тхне потом, який завжди має такий вигляд, ніби провів у сідлі довгий літній день,— принаймні так було, коли ми бачилися востаннє. Як таке витримати?

— Ви не зможете сказати їм це. Але ви можете якось вплинути на них. Тому я одразу повідомила вам те, що знаю.

— Я негайно піду до короля.

Діставшись апартаментів Карла, я анітрохи не здивована, коли мати вигукує: «Увійдіть!» Зі свого боку її величність надзвичайно здивована бачити мене.

— Марго? Ми з вашим братом обговорюємо важливі державні справи.

— Я теж маю обговорити з вами важливу державну справу.

Ці слова веселять її.

— Єдина справа, що має хвилювати вас, це послідовність, у якій ви змінюватимете ваші сукні в той час, як ми спілкуватимемося з вашим майбутнім чоловіком.

— Гадаю, пані, йдеться про дещо серйозніше.

Мати зіщулює очі. Її пальці барабанять по підлокітникам крісла.

— Я чула, що дон Себастьян Португальський прагне відновити перемовини.

Пальці матері завмирають, але вона тримає язика за зубами, мабуть, не бажаючи підтверджувати інформацію.

— Це правда, Карле? — запитую я.— Король Португалії написав, що одружиться зі мною?

— Так. Він власноруч написав величезного листа. Але всі ці слова не розчулили нас. З якого дива?

Не виключено, що Карл почувається ображеним. Я молюсь, аби розуміння його почуттів допомогло мені.

— Король Португалії пізно усвідомив, що зближення з королівським домом Франції — це неабияка честь і неабиякі переваги,— кажу я, хитаючи головою.— Гадаю, саме цим пояснюється його нинішня поведінка, й, безперечно, ви вважаєте так само. Попри те, що його прохолодне ставлення до нашого шлюбу глибоко образило мою гідність, я здатна вибачити його, зважаючи на те, що важливо для вас і для Франції,— я схиляю голову на знак покірності.

— Ви здатні пробачити образу дону Себастьяну? — голос Карла видає зацікавленість. Здається, мати почула це, адже вона підскакує.

— Образили не лише вашу сестру...

Карл зупиняє її жестом. Він рідко просить матір помовчати. Я хочу сподіватися на краще. Якщо він прислухається до мене, я принаймні матиму якийсь шанс.

— Чому? — він допитливо дивиться на мене.

— Тому що інтереси Святої Церкви важливіші за мої власні. Мій шлюб із Генріхом де Бурбон стане прокляттям нашої віри, Карле. Якщо я вийду заміж за короля Португалії, католицькі сили об’єднаються і наша репутація залишиться незаплямованою.

Він зневажливо відмахується.

— Мене більше цікавить мир і добробут у моєму королівстві.

Треба діяти обережно. Я напружено ковтаю, побоюючись, що розгніваю його, якщо скажу те, що чула від Генріха та Генрієтти. Проте він мав чути це від інших людей, тож я веду далі:

— Шлюб із принцом Наваррським викликає сумніви й у цьому питанні. Такий союз не користується підтримкою ваших підданих, особливо в Парижі. Вони вважають нашого кузена ворогом корони і представником церкви, до якої ставилися надто поблажливо.

— А чому думка звичайних людей має лякати його величність? — питає мати.— Він знає, що краще для них.

Карл киває.

Я близька до поразки, але не хочу здаватися. На терезах — моє майбутнє. Карл не сприймає раціональні аргументи, але я можу звернутися до нього як сестра. Я підходжу до крісла брата й преклоняю перед ним коліна. Дивлячись йому просто в очі, я кажу: