Дочка Медічі - Софі Періно

Я влаштовуюсь на ліжку в той час, як Генрієтта поправляє подушки. Підвівшись, вона задоволено киває.

— Чудово. Остання деталь,— вона підбігає до туалетного столика й невідомо з якою метою відкриває карафу з коньяком.— Люба подруго, судячи з поглядів герцога, боюсь, що ви змусили його втратити самовладання, яким він так хизується. Треба вжити заходів для запобігання вагітності. Герцог матиме достатньо часу, аби подарувати вашому кузену спадкоємця, коли ви вийдете заміж,— вона сміється так, наче її дуже тішить перспектива зробити принца Наваррського рогоносцем.

Вона простягає руку. На її долоні я бачу маленький шматочок губки.

— Він просякнутий коньяком,— каже моя подруга.

Таке пояснення нічого мені не говорить.

— І що мені з цим робити?

— Проштовхнути подалі у піхву, розумієте? Буде боляче, але це забезпечить вам непоганий захист.

Відвернувшись, я розводжу стегна й просуваю шматочок губки всередину. Якусь мить нічого не відбувається, аж раптом губка зникає в глибинах мого тіла. Я зойкаю від болю, на очі набігають сльози.

— Добре,— схвалює Генрієтта. І виходить з опочивальні.

Майже одразу з’являється Генріх. Він завмирає на порозі й милується мною.

— Боже, ви надто вродливі, аби бути справжньою,— мовить він.

Герцог повільно наближається до ліжка, знімаючи камзол. Поки він роздягається, я торкаюсь сапфірів і чуттєво вигинаю шию, сподіваючись, що виглядаю привабливо. Генріх не відводить від мене очей.

Коли він залишається у самій сорочці, тонкій і прозорій, як і моя, я кличу його до себе.

— Ходіть сюди,— кажу я, послаблюючи зав’язки й оголюючись ще більше.— Візьміть те, що належить вам. Те, що я віддаю з власної волі. Присягаюсь завжди кохати вас і лише вас.

Його не треба довго вмовляти. Він лягає біля мене й проводить руками по всьому моєму тілу — обхоплює груди, пестить талію і живіт, занурюється між стегон.

— Я мріяв про це відтоді, як уперше побачив вас дівчинкою,— тихо зізнається він, цілуючи мене в шию.

Коли він обіймає мене, я відчуваю, як його чоловічий орган притискається до мого живота. Нагадує залізний жезл. Я захоплено тягнусь до нього. Коли мої пальці торкаються надзвичайно ніжної плоті, він задоволено скрикує. Від такої реакції я нахабнішаю — мої дотики стають наполегливішими. Його руки ковзають нижче й піднімають мою сорочку.

Опинившись зверху, він питає:

— Ви готові бути моєю?

Лагідне обличчя Генріха крає мені серце. Я піднімаю коліна, потираючи ними уздовж його стегон. Бархатиста шкіра така приємна, що я не втримую стогін.

— Так.

Він не дає мені часу підготуватися. Наче воїн, який кидається в бій, Генріх завдає потужного удару й проникає в мене, зупиняючись лише тоді, коли наші стегна стикаються.

Упродовж усіх цих місяців, коли ми насолоджувалися забороненими поцілунками, упродовж усіх вечорів, коли він обіймав мене й шепотів слова кохання, упродовж усіх миттєвостей розчарування, коли я жадала цього й не могла здобути, я навіть не уявляла, яким божественним буде поєднання наших тіл. Поки він рухається туди-сюди, цілуючи моє обличчя й шию, щипаючи й подразнюючи мої соски, я поринаю в екстаз. Я хочу торкатися його скрізь. Мої руки гладять його спину під сорочкою. Мої ноги обхоплюють його сідниці. Я кричу від насолоди, і звук мого голосу збуджує мене сильніше. Я хочу горлати й сповістити весь світ, що Генріх — мій.

Він проникає в мене дедалі шаленіше, його обличчя пашить пристрастю. Мені навіть здається, що він може проштрикнути мене й торкнутися шовкових ковдр, на яких я лежу. Я заплющую очі, безсила перед власними відчуттями. Зненацька, без попередження, моя плоть, що міцно стискає його, починає тремтіти. Я вигукую його ім’я, і він негайно приєднується до мене. Його голос радісний, гучний і якось дивно здавлений. Скотившись із мене, він лягає на спину і пригортає мене до себе. Схиливши голову йому на груди, я чую, як несамовито б’ється його серце — швидше, ніж у коня, який мчить у галопі. Його рука пестить моє волосся.

— Боже милий,— шепоче він,— я міг би бути з вами день і ніч. Міг би навіки залишитися всередині вас. Присягаюсь, ваше тіло створене для мого задоволення.

Він задоволений! Ця думка сповнює мене гордості й подяки. Він кохає мене, він оволодів мною, і я задовольнила його. Якби моє серце зупинилося цієї миті, я не заперечувала б. Я отримала все, про що мріяла.

озпочався новий рік. Я позую для Клуе. Минуло десять років відтоді, як він намалював мій портрет, на якому я зображена в кремовій сукні. Цього разу я вбрана в чорне. Чудовий вибір. Жанна Д’Альбре покинула По й вирушила на північ. Вона везе з собою угоду й мого ненависного кузена.

Вирішення питання було відкладено на цілий рік, і ця затримка сповнила мене впевненості, що королева Наваррська насправді не зацікавлена в укладанні шлюбу між мною і принцом Наваррським. Я вже почувалася в безпеці. Однак я недооцінила матір. Коли вмовляння й підкупи не спрацювали, вона скористалася улюбленим методом: погрозами. Її величність натякнула, що вимагатиме від Папи розслідувати законність шлюбу між Жанною й Антуаном де Бурбон. Таке розслідування поставило б під сумнів права мого кузена як першого принца крові.

Хто може сказати напевно, чи було щось незаконне у шлюбі Жанни? Враховуючи приналежність королеви Наваррської до церкви, що зазнає