Консуело - Жорж Санд
Протягом усього дня вона не зводила очей із Порпоріни, стежачи за кожним її кроком, тривожно зважуючи кожне її слово. Наша героїня, — а тепер наша мужня Консуело була воістину герошею, — не могла не помітити занепокоєння каноніси, але була далека від того, щоб пояснювати його чим-не-будь іншим, окрім недовіри до її обіцянки повернути Альберта. Дівчина й не намагалася приховати своє хвилювання, бо її спокійна, бездоганна совість підказувала їй, що вона може не червоніти за свій задум, а пишатися ним. Зніяковілість, викликана в ній кілька днів тому захопленим ставленням молодого графа, розвіялася перед серйозною рішучістю діяти, породженою аж ніяк не особистим марнославством. Уїдливі глузування Амалії, що вгадувала її план, хоча й не знала його подробиць, мало її зачіпали. Ледь звертаючи на них увагу, вона відповідала тільки усмішкою, даючи можливість канонісі прислухатися до ущипливих слів юної баронеси, запам'ятовувати їх, витлумачувати й знаходити в них страшний таємний зміст.
Розділ 40
Консуело, помітивши, що каноніса стежить за нею так, як цього не бувало раніше, і побоюючись, як би така недоречна ретельність не зашкодила її планам, стала триматися більш холоднокровно, завдяки чому їй удалося вдень вислизнути з-під нагляду Вінцеслави й прудко вирушити по дорозі до Шрекенштейну. У цю хвилину вона нічого іншого не хотіла, як зустріти Зденка, домогтися від нього пояснень і остаточно з'ясувати, чи захоче він провести її до Альберта. Вона побачила його досить близько від замку, на стежці, що вела до Шрекенштейну. Здавалося, він охоче йшов їй назустріч і, порівнявшись, заговорив із нею дуже швидко по-чеському.
— Я не розумію тебе, на жаль, — мовила Консуело, як тільки їй удалося вставити слово. — Я майже не знаю й німецької мови; це груба мова, ненависна нам обом: тобі вона говорить про рабство, а мені про вигнання. Але позаяк це єдиний спосіб розуміти одне одного, не відмовляйся говорити зі мною по-німецькому; ми обоє однаково погано говоримо нею, але я тобі обіцяю вивчитися по-чеському, якщо тільки ти захочеш мене вчити.
Після цих приємних йому слів Зденко став серйозний і, простягаючи їй свою суху, мозолисту руку, яку вона, не замислюючись, потисла, сказав по-німецькому:
— Добра дівчино божа, я навчу тебе своєї мови й усіх своїх пісень; скажи, з якої ти хочеш почати?
Консуело вирішила, що треба підлаштуватися під нього та його примхи, вживаючи при розпитуванні його ж вислови.
— Я б хотіла, — сказала вона, — щоб ти проспівав мені баладу про графа Альберта.
— Про мого брата, графа Альберта, — відповів він, — існує понад двісті тисяч балад. Я не можу передати їх тобі: ти їх не зрозумієш. Я щодня складаю нові, зовсім несхожі на колишні. Попроси що-небудь інше.
— Чому ж я тебе не зрозумію? Я — розрада. Чуєш, для тебе моє ім'я — Консуело! Для тебе й для графа Альберта, який один тут знає, хто я.
— Ти Консуело? — вигукнув зі сміхом Зденко. — О, ти не знаєш, що говориш. «Звільнення — в кайданах…»
— Я це знаю, — перебила вона. — «Розрада — невблаганно». А ось ти, Зденку, нічого не знаєш: звільнення розірвало свої кайдани, розрада розбила свої ланцюги.
— Неправда! Неправда! Дурниці! Німецькі слова! — закричав Зденко, обриваючи свій сміх і перестаючи стрибати. — Ти не вмієш співати!
— Ні, вмію, — заперечила Консуело. — Послухай!
І вона проспівала першу фразу його пісні про три гори, яку прекрасно запам'ятала; розібрати й навчитися правильно вимовляти слова їй допомогла Амалія.
Зденко слухав із замилуванням і потім сказав їй, зітхаючи:
— Я дуже люблю тебе, сестро моя, дуже, дуже. Хочеш, я тебе навчу ще іншої пісні?
— Так, пісні про графа Альберта: спочатку по-німецькому, а потім ти навчиш мене співати її й по-чеському.
— А як вона починається? — запитав він, лукаво на неї поглядаючи.
Консуело почала мотив учорашньої пісні: «Там є, там є душа в тривозі й у зневірі…»
— О! Це вчорашня пісня, сьогодні я її вже не пам'ятаю, — перебив її Зденко.
— Ну так проспівай мені сьогоднішню.
— А як вона починається? Скажи мені перші слова.
— Перші слова? Ось вони, слухай: «Граф Альберт там, там, у печері Шрекенштейну…»
Не встигла вона вимовити цих слів, як вираз обличчя Зденка раптово змінився, очі його заблискали від обурення. Він відступив на три кроки назад, підніс руки, мовби проклинаючи Консуело, і гнівно й погрозливо заговорив щось по-чеському.
Спершу вона злякалась, але, побачивши, що він іде, гукнула його, щоб піти з ним. Він обернувся й, піднявши, очевидно, без усякого зусилля своїми худими й на вигляд такими слабкими руками величезний камінь, люто прокричав по-німецькому:
— Зденко ніколи нікому не зробив зла. Зденко не відірвав би крильця в бідної мухи, а якби мале дитя захотіло його вбити, він дозволив би себе вбити малому дитяті. Але якщо ти хоч раз іще глянеш на мене, вимовиш одне слово, дочко зла, брехухо, австріячко, Зденко розчавить тебе, немов дощового черв'яка, хоча б йому довелося потім кинутися в потік, аби змити зі свого тіла й душі пролиту ним кров!
Консуело із жахом кинулася бігти й у кінці стежки зустріла селянина, що, побачивши її, мертвотно бліду, немов переслідувану кимось, запитав, чи не зустрівся їй вовк.
Консуело, бажаючи випитати, чи бувають у Зденка напади буйного божевілля, сказала йому, що вона зустріла юродивого й злякалася.
— Вам нема чого боятись юродивого, — з усмішкою відповів селянин, який угледів у цьому боягузтво панянки, — Зденко не злий, він завжди або сміється, або співає, або розповідає історії, нікому незрозумілі, але такі гарні.
— Але хіба не буває, щоб він розсердився, почав погрожувати й шпурляти каміння?
— Ніколи, ніколи! — відповів селянин. — Цього з ним не траплялося й ніколи не трапиться. Зденка нема чого боятися: Зденко безгрішний, як ангел.
Трохи заспокоївшись, Консуело вирішила, що селянин, мабуть, має рацію і що вона необережно сказаним словом сама викликала в Зденка перший і єдиний напад сказу. Вона гірко дорікала собі за це. «Я занадто поквапилася, — говорила вона, — я розбудила в мирній душі цього чоловіка, позбавленого того, що так гордо йменують розумом, невідоме йому страждання, що тепер може знову прокинутися з найменшого приводу. Він був тільки маніяком, а я, здається, довела його до божевілля». Але їй стало
