Консуело - Жорж Санд

Але, постає питання, в якій недоступній печері цієї гори міг він ховатися? Очевидно, він перебував у ній не завжди або ж був у цю хвилину занурений у летаргічний сон. Можливо, було й інше: що Консуело помилилася, приписуючи своєму голосу таку владу над ним, що захват, виявлений ним тоді, був не чим іншим, як божевіллям, і від цього захвату тепер у його пам'яті не залишилося ніякого сліду. Можливо, зараз він бачить її, чує та сміється над нею, ставлячись із презирством до її даремних зусиль і спроб.

При цій думці Консуело відчула, як гарячий рум'янець залив їй щоки. Вона швидко пішла геть від Шрекенштейну, ледве не даючи собі слово ніколи більше сюди не повертатися. Все-таки вона залишила на скелі маленький кошичок із фруктами, захоплений із дому.

Але наступного дня вона знайшла кошичок на тому ж місці неторканим.

Навіть до листя, що прикривало фрукти, ніхто не доторкнувся, хоча б із цікавості. Виходить, або її дарунок було знехтувано, або ні Альберт, ні Зденко не були тут; а тим часом червоний відблиск ялинового багаття знову всю ніч світив на вершині гори.

До самого світанку Консуело не лягала, спостерігаючи це таємниче явище. Вона кілька разів помічала, як світло то слабшало, то посилювалося, начебто дбайлива рука підтримувала його. Циган в окрузі ніхто не бачив. Чужі люди в лісі теж не показувалися. Селяни ж, яких Консуело розпитувала про дивне світло, що з'являлося на скелі, всі в один голос відповідали їй ламаною німецькою мовою, що не годиться, мовляв, вникати в такі речі й не слід втручатися в справи того світла.

Тим часом минуло вже цілих дев'ять днів од часу зникнення Альберта. Ніколи ще його відсутність не була такою тривалою, і ця обставина в поєднанні з лиховісними пророкуваннями, що відносили до його тридцятиріччя, не могла, звичайно, вселяти особливо радісних надій його родині. Тепер уже всі почали хвилюватися: граф Християн не переставав жалібно зітхати, барон вирушав на полювання, але й не думав убивати дичину, капелан вимовляв якісь особливі молитви, навіть Амалія не сміла ні базікати, ні сміятись, а каноніса, бліда, ослабла, байдужливо займалася господарськими справами, забувши про вишивання, вона з ранку до вечора перебирала чотки й безупинно запалювала крихітні свічки перед образом Богоматері. За цей час вона, здавалося, ще більше згорбилась.

Консуело наважилася було запропонувати провести ретельні розшуки на Шрекенштейні. Вона зізналася в пошуках, які почала сама, а канонісі навіть конфіденційно повідала про випадок із пелюсткою троянди й про свої нічні спостереження над світною вершиною гори. Але ті заходи, яких задумала вжити каноніса, змусили Консуело пошкодувати про свою відвертість. План Вінцеслави був такий: вистежити Зденка, пристрахати його, озброїти п'ятдесятьох людей смолоскипами й рушницями та попросити капелана виголосити на проклятій скелі найстрашніші заклинання, а барон у супроводі Ганса й найхоробріших своїх поплічників мав у цей самий час, серед ночі, зробити формену облогу Шрекенштейну. Такий спосіб дій був би найпевнішим засобом довести Альберта до цілковитої нестями, а можливо, і до буйного божевілля. Консуело вдалося напучуваннями й проханнями вмовити Вінцеславу відмовитися від цього плану й не вживати ніяких заходів, не порадившись попередньо з нею. Вона ж запропонувала канонісі вирушити вночі вдвох із нею (у супроводі капелана й Ганса, які будуть іти за ними на деякій відстані) на вершину Шрекенштейну, щоб подивитися на це таємниче світло зблизька. Але такий подвиг виявився не до снаги канонісі — вона була переконана, що на скелі Жаху справляється бісівський шабаш, — і Консуело домоглася тільки того, що їй відчинять опівночі браму замку й барон із декількома служниками-добровольцями тихенько, беззбройний, вирушить слідом за нею. Цю спробу розшукати Альберта вирішили приховати від графа Християна: похилий вік і ослабле здоров'я не дозволяли йому здійснити таку екскурсію холодної нічної пори, а дізнавшись про неї, він неодмінно захотів би взяти участь.

Усе було зроблено, як хотіла Консуело: барон, капелан і Ганс рухалися за нею на відстані ста кроків. Вона йшла сама й із хоробрістю, гідною Брадаманти[137], піднялася на Шрекенштейн. Але в міру того як вона наближалася, світло, що пробивалось, як їй здавалося, з розпадин верхньої гори, поступово згасало, і коли дівчина дісталася гори, вся вона, від верху до низу, була занурена в глибокий морок. Тиша й жах самотності панували навкруги. Консуело покликала Зденка, Цинабра і, здригаючись, навіть самого Альберта. Усе мовчало, тільки відлуння повторювало її голос, який звучав невпевнено.

Пригнічена, повернулася вона до своїх супутників. Ті заходилися підносити до небес її хоробрість і навіть наважились у свою чергу оглянути щойно покинуті нею місця, але безуспішно. Мовчки повернулися вони до замку. Каноніса, що очікувала на порозі, вислухала їхню розповідь, і остання надія покинула її.

Розділ 38

Після того як добра Вінцеслава, глибоко засмучена результатом розшуків, гаряче подякувала Консуело й поцілувала її в чоло, дівчина тихенько попрямувала до своєї кімнати, боячись розбудити Амалію, від якої приховали цю нічну розвідку. Консуело жила на другому поверсі, а кімната каноніси була на першому. Піднімаючись сходами, Консуело впустила свічку, що згасла, перш ніж вона встигла її підняти, і дівчина вирішила, що добереться до себе без неї, тим більше що вже починало світати. Але чи тому, що вона була надзвичайно схвильована, чи тому, що напруга, надмірна для жінки, підірвала її мужність, — вона так розгубилася, що, піднявшись до свого поверху, не зупинилась, а продовжувала підніматися й увійшла в коридор третього поверху, де, майже над її кімнатою, містилася кімната Альберта. Однак біля входу вона зупинилася й уся похолола від жаху, побачивши перед собою худу чорну тінь, яка беззвучно, начебто не торкаючись ногами підлоги, прослизнула до тієї кімнати, куди прямувала вона сама, сприймаючи її за свою. Хоч як була перелякана Консуело, у неї все-таки вистачило цілковитого самовладання глянути на фігуру, що віддалялася, і вона одразу ж у досвітній імлі впізнала зовнішність і дивний одяг Зденка. Але навіщо в такий час пробирався він до неї в кімнату і з яким дорученням ішов? Вона не зважилася в цю хвилину заговорити з ним віч-на-віч і вирушила вниз, за канонісою. Опинившись на другому поверсі, вона впізнала свій коридор і двері своєї кімнати й тут тільки збагнула, що Зденко йшов до кімнати Альберта.

Тепер, коли вона заспокоїлася й могла тверезо міркувати, тисяча припущень заворушилася в її мозку. Яким чином міг