Консуело - Жорж Санд
— Усе, що ви розповіли про цього нещасного чоловіка, вселяє мені симпатію до нього, — мовила Консуело. — Мені хотілося б з ним побалакати. Чи говорить він хоч трохи по-німецькому?
— Він розуміє цю мову й навіть трохи говорить нею, але, як усі чеські селяни, ненавидить її. До того ж, ви самі бачите, він так заглиблений у свої мріяння, що навряд чи відповість, якщо ви його про що-небудь запитаєте.
— Спробуйте тоді заговорити з ним його рідною мовою та привернути його увагу, — сказала Консуело.
Амалія окликнула Зденка кілька разів, запитала по-чеському, як його здоров'я й чи не потрібно йому чого, але їй так і не вдалося ні змусити його підвести опущену до землі голову, ні відірвати від гри камінцями. У нього їх було три: білий, чорний і червоний. Він по черзі кидав камінці, намагаючись одним збити два інших, і дуже радів, коли вони падали.
— Ви бачите, це даремно, — сказала Амалія. — Якщо він не голодний і не шукає Альберта, він ніколи з нами не розмовляє. У тому й в іншому разі він з'являється біля брами замку. Якщо він тільки голодний, то очікує біля брами; йому приносять те, чого він хоче, і, подякувавши, він іде. Якщо ж він бажає бачити Альберта, то входить до замку, прямує до його кімнати й стукає у двері, які для нього завжди відчинені. Він проводить там цілі години: тихо, мовчки, немов боязка дитина, якщо Альберт працює; весело й жваво базікаючи, коли той налаштований його слухати. Очевидно, Зденко ніколи не буває тягарем для мого любого кузена, і щодо цього він щасливіший за всіх нас, членів його родини.
— А коли граф Альберт зникає, як, наприклад, зараз, Зденко, що так гаряче його любить, Зденко, що впав у розпач, коли граф вирушив подорожувати, Зденко, нерозлучний його товариш, — невже він при цьому не виявляє занепокоєння?
— Ніякого. Він запевняє в таких випадках, що Альберт вирушив у гості до Господа Бога й незабаром звідти повернеться. Це ж саме говорив він, примирившись нарешті з подорожжю Альберта Європою.
— А ви не підозрюєте, дорога Амаліє, що в Зденка, можливо, більше підстав, аніж в усіх вас, для цього спокою? Вам ніколи не спадало на думку, що Зденку відкрито таємницю Альберта й що під час його нападів або летаргічного сну він його охороняє?
— Так, у нас була ця думка, і ми довго спостерігали за його діями, але, так само як і його покровитель Альберт, він терпіти не може, коли за ним стежать. Хитріший за переслідувану собаками лисицю, він щораз умудрявся всіх обдурити, всіх спантеличити, замести всі сліди. Очевидно, він, як і Альберт, має здатність, коли захоче, робитися невидимим. Бували випадки, коли на очах в усіх він зникав, немов провалювався крізь землю або немов його огортала непроникна хмара. Так принаймні стверджують наші служники й сама тітонька Вінцеслава, яка, незважаючи на всю свою набожність, не дуже-то далеко відійшла від них у питанні про владу сатани.
— Але ви, мила баронесо? Не можете ж ви вірити в таку дурницю?
— Я дотримуюся погляду дядька Християна. Він думає, що якщо Альбертові в його таємничих зникненнях допомагає та сприяє тільки цей божевільний, то дуже небезпечно усувати його, і ми, вистежуючи й утруднюючи дії Зденка, ризикуємо залишити Альберта на цілі години й дні без догляду й навіть без їжі, яку він може через нього одержувати. Але, Бога ради, мила Ніно, перемінимо розмову! Досить займатися цим ідіотом! Він, повірте, далеко не так мене цікавить, як вас. Мені страшенно набридли всі його розповіді й пісні, а від його надтріснутого голосу в мене просто вуха в'януть.
— Я дуже здивована, — сказала Консуело, підкоряючись подрузі, яка вела її, — що ви не знаходите в його голосі надзвичайної принадності. А на мене, як він не слабшав, голос його справляє більше враження, ніж голос найвидатніших співаків.
— Це тому, що ви пересичені прекрасним і вас приваблює новизна.
— Мова, якою він співає, надзвичайно м'яка, — наполягала Консуело, — і ви помиляєтеся, вважаючи його мелодії монотонними; навпаки, у них є багато оригінального й приємного.
— Тільки не для мене! Мелодії ці страшенно мені набридли. Спочатку я зацікавилася змістом його пісень, приймаючи їх, як і місцеві жителі, за старовинні народні пісні, цікаві в історичному відношенні, але позаяк він щораз передає їх по-різному, то це, мабуть, не що інше, як імпровізація; і незабаром я дійшла висновку, що слухати їх не варто, хоча наші горяни й уявляють, що в них прихований якийсь символічний зміст.
Як тільки Консуело вдалося позбутись Амалії, вона побігла в сад і застала Зденка на тому ж місці, у рову, захопленого все тією ж грою. Переконана, що цей нещасний таємно зноситься з Альбертом, вона встигла нишком збігати в буфетну й поцупити звідти пиріжок із питльованого борошна й меду — власноручне творіння каноніси: вона запам'ятала, що Альберт, який узагалі їй дуже мало, віддавав — імовірно, машинально — перевагу цій страві, приготованій тіткою для племінника з особливим старанням. Загорнувши пиріжок у білу хустку й бажаючи перекинути його Зденкові через рів, вона зважилась окликнути його. Але позаяк, очевидно, він не хотів її слухати, вона, згадавши, з яким запалом він викрикував її ім'я, вимовила його спочатку по-німецькому. Зденко, здавалося, почув її, але, перебуваючи в цю хвилину в меланхолійному настрої, похитав, не дивлячись на неї, головою й, зітхнувши, повторив: «Розрада, розрада», мовби кажучи: «Розради я більше не чекаю».
— Консуело, — вимовила тоді молода дівчина, бажаючи подивитися, чи не розбудить у божевільному її іспанське ім'я ту радість, яку він виявляв цього ранку, повторюючи його.
Зденко негайно припинив свою гру в камінчики й, радісний, сяючий, заходився скакати й стрибати, підкидаючи в повітря шапку, простягаючи їй через рів руки й при цьому жваво лопочучи щось по-чеському.
— Альберт! — крикнула знову Консуело, кидаючи йому пиріжок.
Зденко, сміючись, підняв його, не розгорнувши хустки, і знову почав говорити без угаву, але Консуело аж розпач брав, що вона нічого не зрозуміла. Особливо прислухалася вона, намагаючись запам'ятати одну фразу, яку він їй усе повторював, розкланюючись. Музикальний слух допоміг їй точно вловити вимову цих слів. Тільки Зденко кинувся бігти щодуху, вона зараз же записала італійськими літерами
