Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

— Так, ваша правда, — відповіла вона, — мій батько вас не любить. Але ви повинні змусити себе боротися проти цієї антипатії. Такий чоловік, як ви, докторе Йосиф, що прийняв на себе сорок ударів, не повинен довго мати злопам’ять на художника Фабулла за гнівливе слово.

Її голос не звучав більше різко, він став такий ніжний, як тоді, коли вона говорила з кішкою.

Йосиф через тисняву стояв біля неї так близько, що майже торкався її. Він говорив тихо, так наче інші не повинні були чути, інтимно. Він став серйозним.

— Ваш батько може бути великим чоловіком, Доріон, — сказав він, — але ми, юдеї, ненавидимо його мистецтво. Це не упередження. Ми маємо добру підставу.

Вона дивилася на нього своїми очима кольору морської води і сказала так само тихо й інтимно:

— Ви не повинні бути таким боягузливим, докторе Йосиф. Бо це тільки через те, що ви боягузливий. Ви дуже добре знаєте, що немає кращого способу дійти до основи речей, як мистецтво. Ви не зважуєтеся підступити до мистецтва, і це все.

Йосиф усміхався спочутливо з висоти своєї переконаності.

— Ми проникли за видимим до невидимого. Тільки тому ми не віримо більше в видиме, що воно дешеве.

Але дівчина Доріон із глибини своєї душі говорила до нього, й її голос від запалу став зовсім різким.

— Мистецтво є видиме і невидиме разом. Дійсність є тільки невправне, невірне наслідування мистецтва. Повірте мені, великий мистець приписує правді її закони. Багато разів мій батько робив це, зумисне чи ні.

Її велика дитяча голова схилилася до нього зовсім близько перед таємницею, вона говорила майже у вухо йому:

— Згадайте, як померла Друзіла, дружина сенатора? Від уколу через ліве плече в серце. Ніхто не знав, як був зроблений укол. За рік до того мій батько намалював її портрет. Він намалював їй пляму на голому плечі, подібну до шраму; це було заради техніки, він мусив мати пляму. Це було якраз те місце, крізь яке пройшов укол.

Вони стояли в світлій, високій кімнаті; навкруги були добре зодягнені дами та пани, які жваво розмовляли, це був тверезий вівторок, але навколо обох молодих людей був серпанок і таємниця. Усміхаючись, Доріон випорснула з цієї сутіні.

— Власне, — зауважила вона привітним, звичайним тоном, — такі речі мають зв’язати пророка Йосифа з художником Фабуллом.

Йосиф, саме тому, що аргументи дівчини його зачепили, уперто обстоював перевагу слова над картиною. Перевагу богопроникливого юдейського слова насамперед. Дівчина Доріон кривила губи, усміхалася, розсміялася голосно, високим, різким, злим сміхом. З того, що вона знав про гебрайські книги, пояснила вона, мало чого може вона почерпнути; вони повні безумного марновірства. Вона просила читати їй і з Його книги про Макавеїв. Їй жаль, це пусті, гучні слова. Якби чоловік Йосиф був такий же пустий, вона б не наполягала, щоб його портрет був намальований. Йосиф сам останнім часом в міру своїх сил зрікався своєї книги про Макавеїв. Тепер вік вважав її присуд за зухвалий і безглуздий, злостився. Він заперечував і приязно розпитував про її богів, богів-тварин, чи вони теж ретельно лижуть тарілки і крадуть молоко. Вона відповідала запально, прямо грубо; розмова обох була, певно, найнечемнішою з усіх, які провадилися в просторому залі.

Тим, що принц Тит замовив Фабуллові портрет Береніки, дівчина Доріон увійшла в святолюбне коло вілли в Канопусі. Тепер вона майже щодня зустрічалася з Йосифом. Він бачив, як інші поводилися з нею, дуже чемно, дуже галантно і в основі зневажливо, саме так, як александрійські пани звикли поводитися з гарненькими жінками. В інших випадках він робив так само, але з нею так йому не щастило. Це його вабило. Він безоглядно кинувся в свою пристрасть. Гостро висміював її при інших, щоб потім так само безмірно перед іншими поклонятися їй. З певністю розумної дитини вона бачила його наскрізь, його жадобу вражати своїм блиском, його гонорливість, брак гідності в ньому. Вона навчилася того, що таке гідність. Вона бачила, як гризло це її батька, що аристократія не допускала його, вона бачила, як римляни дивляться на єгиптян зверхньо. Її єгиптянка-мати, її єгиптянка-бонна вбили їй у голову, якої вона прадавньої, святої крові, її предки сплять під гострими, високими, трикутними горами. І не були хіба юдеї найзневажуваніші люди, смішні, як мавпи, не набагато кращі, як нечисті тварини? Тепер вона не могла звільнитися від цього юдея, й якраз брак гідності в ньому притягував її, його безмежна відданість тому, що захоплювало його в той момент, раптова зміна, коли він із одного хвилювання кидався в інше, безсоромність, із якою він висловлював свої почуття. Вона гладила свого кота Іммутфру:

— Він тупий проти тебе. Він не має серця, не знає, що ти таке, і що таке картини, і що таке країна Кемет. Іммутфру, мій маленький бог, дряпай мене, щоб витікала моя кров, бо моя кров має бути погана, раз я прив’язалася до нього, й я смішна, що до нього прив’язалася.

Кіт сидів у неї на колінах, дивився на неї круглими, сяючими очима.

Одного разу, запально сперечаючись із Йосифом, при інших, вона сказала йому сповненим ненависті та тріумфу голосом:

— Чому ви, коли вважаєте мене за таку безумну, прийняли бичування, щоб стати вільним заради мене?

Він був збентежений, хотів її висміяти, але враз опанував себе, мовчав.

Коли він опинився на самоті, його поривало туди й сюди. Чи це вказівка долі, певна ознака, що єгиптянка так сприйняла його бичування. Він правильно зробив, стримавшись, не протестувавши проти такого тлумачення; стосовно жінки, яку хочеш мати, така безмовна брехня дозволена. Але чи була це брехня? Він завжди хотів мати цю жінку, а чи міг він колись думати, що вона без жертви та церемонії спатиме з ним? Це була велика спокуса — зробити її своєю жінкою. Вона була йому, священику, заборонена, навіть коли вона перейде в юдейство. Заради чого прийняв він бичування, коли він хутко по тому знову переступить закон? Макавеїсти кричатимуть, ще гірше — вони сміятимуться. Нехай. Це має бути солодка річ, має бути насолода — принести жертву для єгиптянки. Гріх одруження з тою, яку виплюнув римлянин, був гидкий і брудний. Цей гріх сяяв розкішно. Це був дуже великий гріх. Ти не повинен одружуватися з донькою чужинця, сказано в Письмі, і Пінхас, коли побачив, як один із громади Ізраїлю блудив