Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

Янікі, янікі, або добре також ілді, моє дитя, моя дитиночка, моє маленятко, і гордо звеліла вона посадити другого дня кедр, бо це був хлопець.

Геть усі дев’ять місяців думала вона про те, яке ім’я повинна дати хлопцеві. Але тепер, у цей тиждень перед обрізанням, коли вона мусила це вирішити, довго вагалася. Нарешті вирішила. Сказала покликати до неї писаря і продиктувала листа:

«Мара, донька Лакіша, вітає свого пана, Йосифа, сина Маттіаса, священика першої черги, цезаревого друга.

— О, Йосифе, мій пане, Ягве побачив, що недогодна була тобі служниця твоя, і він благословив моє тіло і вдостоїв мене народити тобі сина. Він народився в суботу, і він важить 7 літрів 65 цуців, і його крик відбивався від стіни. Я назвала його Симеоном, тобто «сином послухання», бо почув мене Ягве, коли я була недогодна тобі. Йосифе, мій пане, вітаю тебе, і стань великим у світлі цезаревого сонця, і хай лице Господа сяє над тобою. І не їж пальмової капусти, бо від того тобі завжди давить на груди».

В цей самий час, ще до того, як він відібрав від неї листа, стояв Йосиф у церемоніальному залі александрійської громади. Він був ще блідий і дуже слабий після бичування, але тримався прямо. Поряд нього стояли як свідки гросмейстер Теодор бар-Даніель і президент августівської громади Нікодим. Головний суддя Базілід сам провадив засідання, і три доктори брали в ньому участь як судді. Перший секретар громади писав під диктовку головного судді, він писав, як встановлено законом, на пергаменті з телячої шкіри, писав гусячим пером і густо-чорним чорнилом, і пильнував, щоб документ мав точно дванадцять рядків, по числовому значенню слова Гет, гебрейського слова для розлучного листа.

Йосиф, у той час, як гусяче перо скрипіло по пергаменту, чув у своєму серці шум, дужчий за це скрипіння. А був це той різкий шум, із яким Мара, донька Лакіша, роздирала своє убрання й свої сандалії, безсловесно, ґрунтовно, коли вона одного сірого світанку повернулася від римлянина Веспасіана. Йосиф гадав, що він забув цей шум, але тепер він знову чувся тут, і дуже голосний, голосніший за рипіння пера. Але він робив свої вуха глухими і серце своє тугим.

А секретар писав так:

«Сімнадцятого дня місяця кізлев у році 3830 після створення світу, в місті Александрії, на Єгипетському морі.

Я, Йосиф бен-Маттіас, названий Йосифом Флавієм, юдей, що перебуваю зараз у місті Александрії на Єгипетському морі, згодився власною волею і без примусу відпустити тебе, звільнити, дати тобі розлуку, тобі, моїй шлюбній жоні Марі, доньці Лакіша, що перебуваєш нині в місті Цезарії на Юдейському морі. Ти була досі моєю дружиною. Але тепер будь вільна, відпущена, розлучена зі мною, так що тобі дозволено розпоряджатися в майбутньому собою, так що в майбутньому ти будеш дозволена для кожного.

Цим ти дістаєш від мене повідомлення про звільнення та розлучний лист по закону Мойсея й Ізраїлю».

Документ був переданий особливому довіреному з писаним дорученням приставити його Марі, доньці Лакіша в Цезарії, і передати їй у присутності президента цезарійської громади та дев’яти інших дорослих чоловіків-юдеїв.

Того ж дня, коли кур’єр прибув до Юдеї, покликали її. Вона не здогадувалася, для чого її кличуть. При президентові громади Йосифів довірений передав їй листа. Вона не вміла читати, просила, щоб прочитали їй. Їй прочитали, вона не зрозуміла, їй прочитали ще раз, пояснили, вона впала. Секретар громади надірвав повідомлення, на знак того, що воно було, у згоді з приписом, передане та прочитане, поклав його до своїх актів і видав про це кур’єрові відповідне свідоцтво.

Мара пішла додому. Вона розуміла, що не запобігла ласки перед Йосифовими очима. Коли жінка не запобіжить ласки перед чоловіковими очима, тоді чоловік має право відіслати її. Жодна її думка не йшла проти Йосифа.

Віднині вона з лячною турботою присвятила свої дні маленькому Симеонові, Йосифовому первістку. Пильно утримувалася вона від усього, що могло ушкодити її молоко, уникала солоної риби, цибулі, деяких овочів. Вона вже не називала своє дитя Симеоном, називала його спершу Бар-Меєр, тобто син світлосяйного, потім Бар-Адир, тобто син могутнього, далі Бар-Ніфлі, тобто син хмари. Але президент громади звелів їй прийти вдруге і заборонив їй давати такі імена дитині, бо хмара, і могутній, і світлосяйний були епітетами месії. Вона приклала свою руку до низького лоба, уклонилася, обіцяла послухатися. Але коли була сама, коли ніхто її не чув, тоді й далі називала маленького Симеона цими іменами.

Вірно берегла вона речі, до яких колись торкався Йосиф, хустки, якими він витирався, тарілки, з яких він їв. Вона хотіла зробити свою дитину достойною батька. Вона передбачала, що в цьому будуть великі труднощі. Бо син від одруження священика з військовополоненою не визнавався, він був байстрюк, виключений із суспільства. Проте вона мусить знайти шлях. У суботи, в дні свят, вона показувала маленькому Симеонові те, що залишилося після його батька, хустки, тарілки, і розповідала йому про велич його батька і заклинала його бути доктором і паном, як він.

Йосиф, після того, як дістав через відповідного урядовця громади в Александрії свідоцтво про розлуку, був урочисто покликаний читати зі Святого Письма в головній синагозі. По своєму священицькому рангу мав він читати перший. Уперше за довгий час знову носив він священицький головний убір і блакитний, вишитий квітами пояс священика першої черги. Він зійшов на велику кафедру до розкритого сувою Письма, від якого він був прогнаний кілька тижнів тому. При безмовній тиші вимовляв перед сотнею тисяч благословення: «Слава тобі, Ягве, наш Боже, що даєш нам справжнє вчення і готуєш для нас вічне життя». Потім він сам став гучним голосом читати уривок із Письма, призначений для цієї суботи.

Посеред зими, близько початку нового року, Веспасіан знав, що імперія міцно у нього в руках. Робота солдата була зроблена, тепер починалося трудніше — робота правителя. Те, що провадилося поки що в Римі від його імені, було погане та нерозумне. Муціан із дикою жадобою витискав з Італії які тільки були в ній гроші, а молодший цезарів син, Доміціан, якого він завжди терпіти не міг, цей гультяй, цей «фрукт», як намісник цезаря, розподіляв без розбору сонце та грозу. Веспасіан написав Муціанові,