Юдейська війна - Ліон Фейхтвангер

— Ти дуже гордий своєю кузиною, але ти маєш підстави. Я ж знаю жінок із напрямків усіх восьми вітрів. В основі це завжди те саме, і маючи трохи звички, скоро домагаєшся від них, чого хочеш. Від неї я не можу домогтися. Ти знав, що чоловік мого віку і мого становища може бути несміливим? Кілька днів тому я їй сказав: «Власне, вас слід би оповістити військовою полонянкою; бо ж серцем ви з «Месниками Ізраїлю». Вона відповіла просто, що це так. Я повинен був піти далі, повинен був сказати: «А раз ти полонянка, то я беру тебе як мою приватну військову здобич». Кожній іншій жінці я б і сказав це, і взяв би її.

Його розпонаджене хлопчаче обличчя було прямо скорботне.

Йосиф, сидячи, дивився вниз на принца. Йосифове лице стало суворішим і на ньому, коли ніхто не дивився, часто показувався вираз страшно похмурої гордості. Він знову на добру частку краще знав, що таке влада, що таке смиренство та приниження, що таке насолода, біль, смерть, успіх, висхід, падіння, свобідна воля та насильство. Це було надбане знання, і плачено було за нього не малу ціну. Принц був йому симпатичний. Він хутко знаходив у нього розуміння та співчуття, і він багато чим йому завдячував. Але тепер, при всій прихильності, він із вершини цього дорогою ціною купленого знання дивився на нього згори. Він, Йосиф, порався з жінками хутко, для нього Береніка ніколи не була проблемою, і він на місці принца давно б уже дійшов із цією справою до краю. Але це було добре, що було так, як воно було, і коли тепер принц просив Йосифа, по-хлопчачому, довірливо та трохи зніяковіло, порадити йому, як він повинен ставитися до Береніки, щоб домогтися успіху, і вплинути заради нього на принцесу, Йосиф згодився тільки після деякий роздумів, немов було це трудне завдання.

Це зовсім не було трудне завдання. Береніка після того, як він прийняв бичування, змінилася. Замість суміші з ненависті та прихильності, встановилася між ними спокійна спільність, яка походила зі спорідненості їх єства та подібності цілей.

Береніка перед Йосифом не манірилася, не крилася; вона одверто дозволяла йому заглядати в її життя. О, вона ніколи не пишалася довго, коли чоловік їй подобався. Бона спала з багатьма чоловіками, багато зазнала. Але довго такий зв’язок не тривав ніколи. Є тільки двоє чоловіків, яких вона не може усунути зі свого життя та думок. Один — Тиберій Александр, із яким вони родичі. Вже не молодий чоловік, не молодший за цезаря. Але який чудово гнучкий, який чемний і лагідний при всій своїй твердості та рішучості. Такий же міцний, як і цезар, проте ані трохи не вайлуватий, без жодної мужицької риси. Він великий солдат, тримає свої леґіони в строгій дисципліні, проте ніколи не дозволяє собі ухилитися від чемності та доброго смаку. А потім її брат. Єгиптяни мудрі, коли вони вимагають від своїх царів, щоб брат і сестра парувалися. Хіба Агріппа не найрозумніший чоловік у світі і не найзнатніший, такий м’який і дужий, як вино з винограду пізнішого збору? Людині досить тільки думати про нього, щоб стати мудрою та доброю, а ніжність до нього робить людину багатою. Йосиф не вперше помітив, як ніжнішає її сміливе лице, коли вона говорить про нього, а довгі її очі темнішають. Він усміхається, він не має заздрості. Є жінки, які теж, коли про нього говорять, так змінюються.

Обережно він навів розмову на Тита. Вона враз спитала:

— Чи ви повинні передчувати, мій докторе Йосифе? Тит може бути пекельно розумним; але коли йдеться про мене, він стає неповороткий, і його неспритність заражає навіть таку метку людину, як ви. Він незграбний, мій Тит, велетенська дитина. Справді, не можна інакше його називати, як тільки янік. Він для цього слова вигадав власний стенографічний знак, так часто я це кажу. Він записує майже все, що я кажу. Сподівається знайти речення, на яке потім зможе мене упіймати. Він римлянин, добрий юрист. Скажіть, чи він добродушний насправді? Більшість часу дня він добродушний. Потім робить, просто з цікавості, експерименти, від яких гинуть тисячі, цілі міста. У нього стають тоді неприємні холодні очі, й я не зважуюсь умовляти його.

— Він подобається мені дуже, я з ним дружу, — сказав серйозно Йосиф.

— Я часто маю страх за храм, — сказала Береніка. — Коли Бог надихнув йому прихильність до мене, скажіть самі, Йосифе, може це мати якусь іншу мету, крім як урятувати храм? Я стала дуже скромною. Не думаю більше про те, щоб керування світом йшло з Єрусалима. Але мусить залишитися місто. Вони не сміють розтоптати дім Ягве.

І тихо й боязко, простим і величним рухом повертаючи назовні долоні, вона питала:

— Хіба це багато?

Йосиф спохмурнів. Він думав про Деметрія Лібана, думав про Юста. Але він думав і про Тита, як той лежав біля нього, дивлячись на нього щирими, приязними очима хлопчика. Ні, це було неможливо, щоб цей молодий, приязний чоловік, із його пошаною до старого, святого добра, підняв руку навпроти храму.

— Перед Єрусалимом Тит не робитиме ніяких лихих експериментів, — сказав він із великою переконаністю.

— Ви дуже упевнені, — сказала Береніка. — А я ні. Не знаю, чи не виприсне він із моїх рук, коли я наважусь сказати хоч слово проти його експериментів. Він дивиться мені услід, коли я йду, вважає, що має обличчя краще вирізьблене, ніж інші, це так, але хто цього не робить?

Вона зовсім близько підступила до Йосифа, поклала йому руку на плече, білу, виплекану руку, на якій і сліду не лишилося від того, що вона потріскалася й подряпалася була в пустелі.

— Ви знаєте світ, мій кузене Йосиф. Ми знаємо, що прагнення чоловіка не зникає, що воно сильне, і що розумний може багато досягти, коли він вміє оцінити прагнення чоловіка. Я дякую Богові, що натхнув римлянинові цю жадобу. Але, повірте мені, коли сьогодні спатиму з ним, то він, діставши те, що пориває його жадібні очі, безумовно не вважатиме на моє слово.

Вона сіла, вона усміхалася, і Йосиф зрозумів, що вона бачить свій шлях далеко вперед.

— Я триматиму його в чорному тілі, — закінчила вона холодно, — і не підпускатиму його близько.

— Ви розумна жінка, — визнав Йосиф.

— Я хочу, щоб храм не був зруйнований, — промовила Береніка.

— Що я повинен сказати моєму другові Титу? — міркував уголос Йосиф.

— Слухайте гаразд, мій кузене Йосиф, — звернулася до нього Береніка. — Я жду на ознаку. Ви