Риб’яча кров - Іржі Гаїчек
— Часто сюди ходиш? — схилилася я їй до вуха.
— Та ні, сюди ходять спекулянти, тут часом буває дивно, — кричала мені Мілада просто в обличчя. — Ми частіше кудись не в центрі ходимо.
Ті двоє хлопців прилипли до нас, щойно ми заходилися витанцьовувати на паркеті. Вони вочевидь поділили нас із Анною поміж собою, а Мілада трималася біля бару, ніби старша сестра, яка наглядає за нами. Навколо мене крутився менший із них, Радек, із темним волоссям, коротко підстриженим ззаду аж до шиї, а спереду з пасмом, яке він постійно відкидав із очей. Був у білій сорочці з блискучими ґудзиками й короткими широкими рукавами. Вельми пахтів якимось пряним парфумом і виробляв переді мною складні танцювальні витребеньки під дискотечну музику, що шуміла навколо нас і в нас самих. Я відчувала тиск пульсуючого ритму десь аж за грудними кістками.
Поруч Анни кружляв худий блондин із кучерявою чуприною над лобом, у нього були тонші риси й тендітні, легкі руки, із одягу — блакитна футболка із зображенням і світлі штани з обшитими кишенями.
— Ми вже дещо доросліші дівчата, — сказала Анна на барі, коли Радек і Лукаш запросили нас випити.
Ми перезирнулися, у наших очах стояв сміх, але ми перебороли себе й не випустили його назовні. Обидва стверджували, що їм вісімнадцять, тож я попросила їх показати паспорти. Цей жарт їх трохи образив, але журилися вони недовго. Манірно розповідали нам, які тут правила, Анна пробовкалася, що ми не з Праги. Мабуть, вони все одно б зрозуміли. Іще один джин із тоніком і вино. Лукаш, той Аннин блондин, уже спробував залишити руки на її талії трохи надовше, вона йому це дозволила. Радек був стриманішим. Ми непомітно перезиралися з Анною, щоб не образити хлопців знову. Напевне, їх збивало з пантелику, що ми постійно сміємося, як дурні, вони це списували на алкоголь, бо ми пили все, що вони нам замовляли й не змушували себе припрошувати.
— Що ви сьогодні святкуєте? — запитав Радек і чекав на мою відповідь, вочевидь готуючись привітати й використати таку можливість, щоб мене поцілувати.
Ми з Анною ззиралися у ваганнях. Я знала, що Анна щось бовкне.
— От Гана має річницю. Зі своїм нареченим.
Усі погляди були спрямовані на мене. Тож я взяла склянку й довго пила. Хлопці перевели погляди знову на Анну, тож їй довелося договорити чи, точніше, довигадувати.
— Уже десять років, як вони зустрічаються.
Із їхнього розгубленого вигляду було зрозуміло, як мозок швидко вираховує, скільки ж мені може бути років. Нам обом.
— Норберт — дипломат, він поїхав у відрядження до Арабських Еміратів, тож Гана святкує сама. Так, Гано?
Я ствердно кивнула й уявила собі Петра в завужених джинсах і куртці, обшитій емблемами гуртів важкого року. Що б він сказав про цю музику й людей, цих напомаджених молодиків?
— Тож я захопила із собою молодшу подругу, аби не почуватися тут самотньо, — сказала я, і блондин таки залишив руку на талії Анни.
Після опівночі ми танцювали гуртом, Міладі було нуднувато, але вона хотіла лишитися, доки нам усе це подобатиметься. Мені було важко від випитого джину, усе довкола стало вже трохи розмазаним. Блок повільних пісень був задовгим, Радек впився в мене, мов кліщ. Я навіть дозволила його долоням, які ставали все сміливішими, гладити мене під футболкою, над талією, по животі, але потім ухопила його зап’ястя й злегка відвела руку.
Світло над баром пригасло, паркет під ранок був порожнім, і весь зал у паузі поміж мелодіями ставав принишклим. Коли нарешті випала нагода поговорити, я раптом зосталася біля бару сама. Нова склянка джину з тоніком уже не смакувала й не приваблювала, але з якоюсь упертістю я його посьорбувала, кубики льоду вдарялися один об один, як дві мініатюрні льодові глиби. Я шукала очима Міладу, вийшла в довгий коридор, де все ще стояли люди, розмовляли, пили, хтось валявся в кріслі, втомлений від довгої ночі й пиття, пил крутився й осідав. Раптом я спинилася на півкроці, наче кішка, яка тримає в повітрі підняту лапку. У напівтемряві виднілися профілі Анни й Лукаша. Вони обіймалися й цілувалися. Анна торкалася пальцями його світлого волосся, а він пальцем водив по її губах, це було так ніжно й чуттєво. Потім знову цілувалися, а я дещо втратила рівновагу й швидко зникла за закрутом. Це видиво мені довго стояло перед очима, Анна зі стрижкою під хлопчика і ніжним обличчям, Лукаш, ніби молодий бог чи худенький янгол зі світлими кучерями, що злегка світилися в напівтемряві коридору.
— Ніч молода! — вигукнула Анна, коли ми втрьох стояли посеред Вацлавської площі й трималися за плечі.
До цього ми за допомогою вдалого маневру перед дискотекою позбулися обох хлопців, зараз було пів на четверту ранку, а нам раптом захотілося спати.
— То останні п’ятдесят на добраніч, — запропонувала Мілада.
Вона була найтверезішою з нас і відшукала нічний бар. На смутному пластиковому барі тягнулися смуги від ганчірки, якою бармен швидко стер сліди нічного життя. Я сперлася на лікоть над останньою склянкою джину, але голова, навіть підперта руками, постійно падала. Я поклала її на хвильку на
