Українська література » Сучасна проза » Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко

Читаємо онлайн Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко
і духу не було... Нам вона без уніманія"...

— От чортів кацапура! — обурився хтось із публіки.

Софія, збентежена, пояснює, що справа не в самостійності, а в тому, що й радянська влада визнає українську мову на Україні... І товариш Ленін ще до революції писав...

— Еге, визнає чорта лисого, — відгукнувся той самий голос із публіки. — У Самарчику розстрілюють усякого, хто по-українському обізветься...

Робітники не відмовляються від своєї думки і демонстративно виходять, щоб шукати „справжніх товаришів", таких, що не розмовляють „по-хахлацькому".

'Увіходить фабрикант Білянкевич і, апелюючи до українського патріотизму Софії („ваші товариші все вивозять з України") просить залишити промисловість у руках приватних підприємців... Білянкевич говорить каліченою українською мовою.

-Має рацію! — згодився з Білянкевичем активний глядач-слухач.

Та Софія відмовляє, каже, що фабрики будуть передані народові, що він може працювати на своїй фабриці, як фахівець тільки — не власник.

- ,,Правильно!" — подумав Василь Роговенко. — Фабрики — робітникам, земля — селянам".

Білянкевич виходить, а натомість Софіїн секретар (її брат Тихій) упускає групу селян. Серед них один у салдат-скій шинелі, другий у кожусі. Той, що в шинелі, забалакав перший, але заборсався в тенетах „панської" мови і нічого не сказав.

— Ото дурило! — гукнув голос у залі. — „По-панському" захотів...

Думку селянської делегації висловив нарешті селянин у кожусі. Він сказаві, що хоч вони усі „болшовики", але просять „господ товаришів" „прекратить слободу" та всякі інші „безубразія". Бо нема „спасенія" від тієї слободи"! Там зарізали, там спалили, там обібрали... Ну, тай красно-ґвардійонців чи не можна б повиганять к чортовій матері у їхню Расєю?

„Це ж ті, що я з ними в Самарському лісі був, — подумав Василь Роговенко. — Справді, „півтора людського", як каже дядько Іван.

Софія нічого не врадила з селянами і відіслала їх до „товариша Савченка". Але розмови з делегаціями показали їй, у якому клубку суперечностей вона, українська інтелігентка, що пійшла з більшовиками, опинилась. Пішла вона з ідейних мотивів — щоб визволити український народ всебічно — національно, соціяльно й морально, бо такі гасла оголосили були щодо України більшовики. Цей „клубок" для Софії збільшується, як до приймальної входять ,,справжні товариші" — Семянніков і Сорокін. їх теж нервує Софіїна українська мова, хоч це керівні більшовики, інтелігенти. Сорокін з цинізмом признається, що то він закрив залізничну українську школу і спалив українські підручники. Ці „справжні товариші" не довіряють і їй, приховують від неї важливу звістку про наступ на місто гайдамаків.

Знадвору чути дедалі більшу стрілянину. Вбігає група більшовиків, що відступають перед наступом гайдамаків. Не мавши іншого виходу, вистрибують у вікно...

— Ага! — загальна радість у залі. Оплески.

Вбігає Софіїн брат-більшовик (Тихін), стурбований, наглить і Софію, щоб тікала. Та вона відмовляється, борсаючись у тенетах суперечностей: „українці" вважають її зрадницею, більшовики теж недовіряють. Вона „розіп'ята" між цими двома силами...

— „Чи не таке й моє становище?" — подумав Василь Роговенко, відчуваючи, як щось болюче підступило йому до горла. — „Там, у лісі, з своєю любов'ю до України, я був чужий, Луканько зизим оком мене накривав, і тут, мабуть, мені буде не краще... Уже ж і тут я можу висловлювати свою щирість тільки в інтимному щоденнику"...

Не переконавши Софії, Тихін в останню хвилину вистрибує в вікно. А знадвору гупають у двері, нарешті двері тріщать — і до приймальної вдираються „українці": Со-фіїн батько — старий Сліпченко (в українському козацькому вбранні, як Тарас Бульба), його зять Панас, що любить її (хоч одружений з ЇЇ сестрою) і „вільні козаки"...

У залі гучні оплески, вигуки: „Слава!"

Сліпчєнко:

— „Хлопці, дивіться, це моя дочка-зрадниця, більшовичка. Я її породив, я її й уб'ю"... Наставляє рушницю. Панас злякано хапає його за руку, просить не робити цього: вона, мовляв, помилилась. Каже, що Софія прилюдно зречеться більшовизму, скаже, що вона помилялась. Але Софія відмовляється „каятись". Сліпчєнко: „Ну, от, бачите"... Смерть зрадниці!"

Софія стоїть біля стіни, закинувши голову і розставивши, як на розп'ятті, руки.

До приймальної в-бігає Софіїна мати, стара Сліпченчиха, стає між батьком і дочкою. — „Не дам! Не дам! Не дам!,,

Панас пропонує залишити Софію насамоті, щоб вона подумала. Батько під натиском матері й інших піддається, і всі виходять. З вікна висовується Тихонова голова і шепотом кличе Софію тікати. Каже, що її чекає Ґрінберґ (що претендує на її любов, але вона його не любить). Софія відмовляється тікати, тільки просить дати їй револьвер, нібито для самооборони. Той дає й зникає. Софія ховає револьвер у пазуху.

Знов увіходить батько й інші „українці". Сліпчєнко г „Ну, надумалась?"

Софія вихоплює револьвер, приставляє до свого в^іска й стріляє. Мати з криком падає на мертву дочку. Сліпчєнко („тихо, розгублено"): ,,0тит'ак, значить"... Панас безсило спирається на стіл. За вікном криваво, ясно пала пожежа і щораз 'ближче чути спів козаків „Як злетілись орли чайку рятувати" та радісні крики народу: „Слава! Слава!"...

І враз десь із балькону розтинається другий постріл, болючий, як розрив нервів. Над головами публіки свиснула гадючим свистком куля і застряла десь над сценою; звідти

посипався тиньк.

Бурею війнула паніка. Хто? Що? Звідки стріляють? Люди позскакували з місць, але ніхто не знав, куди тікати. Гістерично-голосно крикнув жіночий голос. На бальконі зчинилась боротьба: лясь! лясь!...

Поручник Василик кинувся й, собі туди, з притиском шепнувши Оксані, щоб не рушала з місця. І як він це казав, уже навстоячки, схилений до неї, Оксана знов побачила хижий вишкір його зубів...

Аше публіка досить швидко утихомирилась. Хтось із військових гукнув з балькону, щоб заспокоїлись, бо, мовляв, хулігана приборкано. Поручник Василик повернувся до Оксани. Виявилось, що це знов утяв штуку Мишко Бондаренко. Тепер його заарештовано, і вже не випустять, поки він, поручник Василик, не допитає його, не з'ясує, в чому справа. Як тільки звичайне хуліганство, то він — так приобіцяв Оксані — випустить його.

Відгуки про книгу Січеславщина (квадрологія) - Василь Кирилович Чапленко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: