Дим - Володимир Худенко

– Подобається мені тут! – солодко потягнулась Ірина.

– Верно, дворянская кровь дает о себе знать, – підморгнула Лара Антонові, і той всміхнувся.

– Та ну вас! – одмахнулась од них Ірина і побігла знов зазирати по вікнах то там то сям.

Походили навкруг Спасу того, церковки, та й рушили далі по території. Людей ходило чимало тут о цій порі – чоловік двадцять Антон точно нарахував, туристи. А от по території місцями пожухла трава, Антон подумав – погано косять. Мені б, подумав, косу замашну, то я би тут за півгодини вправився – чого занехаювати? І скотині б якій була трава – тим же кролям. А то люди ходять, дивляться, а воно таке ото. Безладдя.

У приміщенні художньої школи взагалі була екскурсія, і там діти сиділи за партами, а вчителька, мабуть, щось розказувала про княгиню та старі часи – Іра з Ларою всілися за задню парту, як ті школярки, і слухали, а Антон побрів на вулицю. Поки він викурив цигарку там, вони явилися знов і почимчикували з Ларою удвох, держачи одна одну попід руки, до Теремка. Антон неспішно побрів слідом.

Дійшовши, він побачив Лару, що вийшла з Теремка з телефоном у руці – вона помахала йому рукою і всміхнулася, піднесла слухавку до вуха. Антон всміхнувся їй і зайшов до Теремка. Роздивлявся на першому поверсі всілякі приладдя та костюми – онно таке як ткацький верстат стоїть, а ось декілька російських дівчачих сарафанів, піч ось є, чи що воно таке, а осьде столик… Він роззирнувся – ходили внизу двійко людей усього, старший чоловік із фотоапаратом ФЕД та дівчина в брючному костюмі, роздивлялись також. З другого поверху доносились голоси – там, певне, йшла екскурсія, мабуть, і Ірина ж там, певне, слухає.

Антон піднявся на другий поверх – дійсно, так і є. Тут діти, підлітки наче, усі в однаковій синьо-білій шкільній формі, більшість дівчаток, і вчителька чи екскурсовод щось їм розказує, Антон не дуже й прислухався.

– На самом деле это было хорошо известно еще в девятнадцатом веке, а нашим предкам, дети, это было известно даже ранее! И вот именно поэтому институт девственности нашими предками всячески поддерживался, и девушка, которая, скажем, вступила в половую связь, не выйдя замуж… она подвергалась всякого рода воздействиям – мазали дегтем ворота, налепляли перья, и так далее, то есть ее будущее было обречено.

Ірина стояла в кутку і начебто дивилась у вікно, а чи слухала неуважно ту вчительку – то була жіночка в потертому піджачку і такій же спідниці, коротко стрижена, узагалі якась уже така пожила, немолода, сивувата.

– За этим стоит глубокий смысл, потому что для того чтобы было нормальное потомство, надо иметь одного мужчину, одного отца, а не смесь генов.

Антон зиркнув на стіну і угледів те, що його цікавило. О, він пам’ятав оту виставку ще з дитинства! Там під старовинними фотокартками стояли балалайки, і різні. І була там одна розписана басова балалайка, здоровенна! Антону давно хотілося хоча б одним пальцем торкнути її струну – почути, як же воно, те одоробло, звучить. Страх як йому те було цікаво. І як же воно на ньому грати?

– Это половинный набор хромосом у мужчин, который излучает эту волновую, в том числе, и текстовую информацию, там и голографическая информация есть, и другие формы информации… Эта женщина может даже не рожать от первого мужчины, но вот эта информация размазывается по всем ее хромосомам, в том числе попадает в ее яйцеклетки, которые являются началом будущего ребенка. Вот, дети…

І як би її торкнути, ту струну, тихенько, та так, щоби ніхто не почув, а він, Антон, почув? Балалайки-то за склом, але то нічого, дарма. З цього боку скло тільки нависає, і от аби непомітно руку просунути… Антон аж нагнувся, зиркнув за скло, приміряючись.

– Первый сперматозоид – это книжки, которые прочитал организм матери, в том числе ее половые клетки, и все – эта информация навечно записана. Это известно, проводились опыты на животных, это в селекции доподлинно изучено. Думаете, наши предки были глупыми? Как бы не так, дети, как бы не так! Вот известен такой обычай, как право первой брачной ночи, да? Это значит, что барин или там помещик, дворянин, иными словами – человек более высокого сословия…

Чи й не виженуть хоч? Ото був би скандал! Такий здоровий дядько балалайкою грається… І перед дівчатами своїми стидно. Але як же воно, гад, звучить, як бринить хоч? Та дуже ж цікаво – знов ніч не спатиму, думати буду. А змій його матері!.. Антон роззирнувся, немов крадій.

– …Имел право провести первую брачную ночь с женой любого своего крепостного. А ведь это, дети, была элита народа, нации, и даже если, скажем, зачатия ребенка не происходило, женщина все равно оказывалась «запрограммированной» на лучшее потомство. В России, дети, правом первой брачной ночи пользовались все помещики по отношению к своим крепостным, до 1861 года это было не только их правом, но и традиционной обязанностью. А сейчас вам всем рассказывают, что это, дескать, крепостное право, дикость… хах! Как бы не так! Ведь дворяне же были элитой, цветом нации! Они передавали простолюдинам вот эту закодированную информацию, облагораживали потомство, улучшали генофонд. Откуда, по-вашему, дети, появились многие талантливые выходцы из крепостных – писатели, актеры, изобретатели? Вам известны многие их фамилии – Щепкин, Шевченко… даже отец Чехова был крепостным! И откуда же, по-вашему…

– Что вы несете? – пролунав під стелею Теремка громовий Ірин голос зі страшним акцентом.

Антон різко обернувся од своєї клятої балалайки, як ото очунявся. Вчителька запнулась, Ірина стояла просто перед нею, діти навкруг неї розійшлись, боязко на Іру позираючи.

– Девушка! О чем вы? – раптом все ж трошки боязко пирхнула та вчителька. – Что вы себе… У нас экскурсия, согласованная с администрацией.

– Что. Вы. Несете? – роздільно прогриміла Іра.

І раптом випрямилась.

Як отая струна.

І взяла руки за спину.

Антон зробив до неї крок і заціпенів сам, побачив гримасу люті на її обличчі, стиснуті губи дрижали, а страшніше за все…

Страшніше за все був її погляд – вона обдала вчительку отим своїм неможливим поглядом бездонних очей, якого боявся й сам Антон, хоч і прожив уже з Іриною десять літ під одним дахом як муж із жоною.

Антон сам став, як укопаний, боячись підійти до жони, боячись хоч звуком завадити її громовому мовчанню. А та