Дим - Володимир Худенко

* * *

Вибралися з дому ледь не по обіді. Поки причісували Лару, поки одягались… Лара дала Ірі, окрім отих вузьких білих джинсів, ще й якусь сіреньку спортивну кофту з капюшоном поверх Антонової тільняшки – тільняшку Іра так і не скинула, і Антон знав, що то вже й до вечора не оддасть, як вхопила. Вона часто вдома цупила його речі й носила – в основному оту ж таки тільняшку чи якусь із його сорочок. Він насміхався з неї та бурчав, а вона лишень загадково всміхалась, а колись раз він кудись похапцем збирався і чогось не найшов, здається, якоїсь сорочки, психував, а тоді найшов врешті її на Ірі й спитав:

– На чорта ти їх тягаєш?

Вона зніяковіла тоді, похилила голову, мовила собі під ніс:

– Подобається. Вони… тобою пахнуть.

Він тоді зніяковів і сам, якось ураз розтанув, приголубив її, поцілував у волосся.

– Скоро не останеться чого й на вихід одягти, – мовив до неї, всміхнувшись.

Отож Ірина вдяглася врешті, причесалась похапцем сама, не заплітаючи волосся, взулась у свої біленькі кросівки. Лара натомість влаштувала цілий концерт, намагаючись натягти на себе такі ж білі джинси, подібні до отих Ірининих. Вона стрибала по коридору на одній нозі, натягуючи на себе тії джинси, і безбожно лаялася – спочатку на себе, мовляв, закабаніла далі нікуди, тоді на Антона, мовляв, розгодував, сякий-такий, своїми гостинцями, а тоді Ірина сказала учергове, що ніяка ж Лара не товста, і тут Лара накинулася вже на неї, мовляв – легко тобі говорити, такій Дюймовочці, а тут не встигнеш що купити, то вже нічого й не налазить, і взагалі, мовляв, глузуєш ти з мене, Ірко, сяка ти така… Те все було беззлобно, кумедно – Лара, як завжди, уміла всім підняти настрій. Вона врешті, смішно пирхнувши, подалась до себе в кімнату і довго грюкала там шафами, а тоді вигреблась до залу в довгій вузькій спідниці ледь не до щиколоток з невеликим розрізом до коліна, червоній, під колір серпа та молота на її грудях та напису «DOSTOEVSKY» під ними. Футболку ту вона так і не зняла, у ній і пішла, лише одягла ще поверх неї намисто з чималими червоними бусинами. Губи теж нафарбувала в червоне, а взула на ноги якісь замшеві черевички на високій платформі, тілесного кольору.

– Отак от, – сказала вона. – Щоб усі боялись, щоб не насміхались!

Іра, поглянувши на неї, замріяно закотила очі й промугикала:

– Потому что нельзя-а быть на свете красиво-ой такой…

А Лара на те показала їй язика.

– Так, кралечки… – пробурчав Антон, котрому вже набридло без ладу валятись на дивані з якимось іноземним журналом. – Нарядились?

Дівчата зирнули на нього скоса, а тоді чогось обидві разом лукаво всміхнулись.

– Тепер тебе нарядимо, – дражливо мовила Іра, сидячи в кріслі, і склала руки в замок.

– Е, ні… – крутнув головою Антон, разом з тим оцінюючи обстановку.

Він у ту ж хвилю проворно скочив зі своєї лежанки й широкими м’якими кроками шмигнув до дверей, заледве не побіг, але при цьому завзято зображаючи байдужість.

– Лови його! – гукнула Іра, і Лара спробувала зловити.

Але Антон спритно крутнувся і висковзнув з її розпростертих рук, що вже майже зімкнулись у нього на талії, і наче ні в чому попрямував коридором. Дівчата за його спиною дзвінко і лукаво розсміялись.

– Відьмачки… – хихикнув той про себе. – На вулиці чекаю, цокотухи!

Він взув свої білі кросівки, лишившись у тому ж чорному спортивному костюмі з білими смугами, лише вдягнув ще під олімпійку білу футболку. На вулиці було так само хмарно, так само на столі під верандою стояли пляшки і забита попільничка – ніхто так і не поприбирав. Та ну і чорт би з ним…

Закурив, думав, попочекає ще, аж тут гуп! Розчинились двері, і його наряджені дівчата, весело розбалакуючи, під ручку вийшли з веранди. Лара тримала просту таку сумочку. Вони, навіть на Антона не зиркнувши, збігли з ґанку і попрямували провулком. Антон, відштовхнувшись від опори зістрибнув зі сходів і попрямував за ними, за кілька кроків позаду. Ішов услід за ними, курив, неуважно поглядаючи по сторонах. Минули ДРСУ-1, тінисту алейку на виїзді, за тим побрели до «зебри», підождали там, поки трошки роз’їдуться машини, і перейшли через трасу федерального значення Брянськ-Смоленськ. Так добрались і до Талашкіно. Антон неуважно озирався – магазини, звичайні будиночки, наче в селі, тоді декілька панельних брежнєвок, під ними зійшлись юрбою якісь старезні затягані алкоголіки, один штовхав другого, а інші розбороняли, один стояв із пляшкою пива в руці. Курний асфальт, пилюка попід дорогою, висохлі трави. Хмари над російською глибинкою, шиферні крівлі, обвислі електричні дроти. Йшли і йшли крізь той похмурий захмарений світ, а дівчата щось усе собі гомоніли, Лара захоплено щось пояснювала Ірині, навіть жваво розмахуючи руками. Антон прислухався.

– В этом-то и суть! – потрясала руками Лара. – Зрозумій… всегда есть миры с другими вариантами. Вот смотри, мы сегодня пошли в Теремок, да?

– Ну? – зацікавлено кивала Іра.

– И вот… обязательно существует мир, где мы НЕ ПОШЛИ в Теремок, понимаешь?

– Не розумію… – розпачливо хитнула головою Іра.

– Где-то там, в иной Вселенной, – терпляче пояснювала Лара, йдучи, – существуют иные версии НАС, которые решили не идти в Теремок сегодня, а скажем… решили остаться дома. Или пойти на речку. Я тебе говорила о котенке?

– Ну?

– Он или мертв, или жив.

– Ну?

– А ежели он – и МЕРТВ и ЖИВ! Так и мы с тобой – где-то там мы не пошли в Теремок, где-то вы не приехали, где-то я не вышла замуж, а где-то, скажем, вы с Антоном живете здесь, в Смоленске, по соседству с нами, а где-то… где-то мы с Игорем живем по соседству с вами в Карабутове, а где-то мы все даже не родились!.. Возможно все, понимаешь?

– Голова обертом…

– Ну да, правда. В конце концов – это всего лишь теория… весьма недоказуемая. Но! Какое же пространство для интерпретаций!

– Я одного не втямлю, Ларо… – Іра задумалась. – Ну де тут я?

– Скрізь!

– Тобто? Не хтось там, а де я, Іра Кандиба, що народилась у Жовтневому, ходила там до школи, вийшла заміж за твого брата… де я?

Іру, видно, й справді не на жарт зацікавило це питання, вона аж уповільнила крок, обхопивши долонею чоло.

– Ты и есть Ира Кандыба, единое существо.

– Та ти ж кажеш…

– Я говорю лишь о восприятии тобой себя. Ты