Маленькі жінки. II частина - Луїза Мей Олкотт
– Я вірю цьому всією душею, але, Тедді, ми ніколи не зможемо знову бути хлопчиком і дівчинкою. Старі добрі часи не повернуться, і ми не повинні чекати цього. Тепер ми чоловік і жінка, час ігор позаду, в нас є справи серйозніші, й ми маємо залишити пустощі. Я впевнена, що й ти це відчуваєш. Я бачу зміну в тобі, а ти знайдеш її в мені. Мені буде не вистачати мого хлопчика, але я так само сильно любитиму чоловіка і захоплюватимуся ним навіть більше, бо він стає тим, ким, я сподівалася, він буде. Ми не можемо більше бути друзями ігор, але ми будемо братом і сестрою, щоб любити одне одного й допомагати одне одному все життя, так, Лорі?
Він не сказав ні слова, але взяв простягнуту йому руку й притулився до неї обличчям, відчуваючи, що з могили юнацької пристрасті піднялася красива, міцна дружба, щоб ощасливити їх обох. Незабаром Джо сказала весело, бо їй не хотілося, щоб його повернення було сумним:
– Не можу повірити, що ви, діти, справді одружені та збираєтеся вести своє господарство! Здається, ще вчора я застібала фартух Емі та смикала тебе за волосся, коли ти мене дратував. Боже, як летить час!
– Оскільки один з «дітей» старше за тебе, нема чого зображати бабусю. Тішу себе надією, що я «джентльмен дорослий», як сказала Пеготті про Девіда[86], а коли ти побачиш Емі, то знайдеш її надто великим дитям, – сказав Лорі, посміхаючись її материнському вигляду.
– Може, ти й старше мене за віком, Тедді, але я старше почуттями. З жінками завжди так, а цей останній рік був таким важким, що я відчуваю себе сорокарічною жінкою.
– Бідна Джо! Ми залишили тебе нести цей тягар на самоті, а самі розважалися. Так, ти стала дорослішою, ось зморшка, ось друга. Коли ти не усміхаєшся, очі в тебе сумні, а коли я щойно торкнувся подушки, то відчув на ній сльозу. Тобі довелося багато перенести – і перенести одній. Яким я був егоїстичним чудовиськом! – і Лорі смикнув себе за волосся із повним каяття поглядом.
Але Джо лише перегорнула зрадницьку подушку й відповіла, намагаючись говорити бадьоро:
– Ні, я була не одна. Мені допомагали тато й мама, тут були милі малюки, і думка, що в тебе та Емі все добре і що ви щасливі, теж допомагала мені легше зносити горе. Так, іноді мені самотньо, але, смію думати, це корисно для мене і…
– Більше ти ніколи не будеш самотньою, – вставив Лорі, обнявши її, немов хотів захистити від бід. – Ми з Емі не зможемо без тебе, тож ти повинна прийти й навчити «дітей», як вести господарство, і брати участь у всьому, як це було раніше, й дозволити нам пестити та балувати тебе, і всі будуть блаженно щасливі разом.
– Якщо я не заважатиму, що ж, це було б дуже приємно. Я знову починаю відчувати себе зовсім юною, бо мені здається, всі мої турботи відлетіли, коли ви повернулися. Ти завжди добре вмів утішити, Тедді! – і Джо поклала голову йому на плече, так само, як багато років тому, коли Бет була хвора, а Лорі велів їй спертися на нього.
Він глянув на Джо, запитуючи себе, чи пам’ятає вона той час, але Джо подумки усміхалася, ніби й справді з його приїздом зникли всі її турботи.
– Ти все та сама Джо, що плаче, а через хвилину сміється. Вигляд у тебе зараз дуже пустотливий. В чому справа, бабуся?
– Я думала, як вам з Емі живеться.
– Мов янголам.
– Звичайно, так було спершу… Але як стало потім? Хто з вас головний?
– Я не проти сказати тобі, що зараз – вона, принаймні я дозволяю їй так думати – їй це подобається. Поступово ми міняємося ролями, адже шлюб, кажуть, наполовину зменшує права кожного і подвоює обов’язки.
– Ви продовжите, як почали, й Емі управлятиме тобою до кінця ваших днів.
– Так, вона робить це так непомітно, що я, мабуть, не заперечуватиму. Вона з тих жінок, які знають, як управляти. Мабуть, мені це навіть подобається – вона може сукати мотузки з людини так ніжно та мило, як із мотка шовку – нитку, й ти при цьому відчуваєш, що вона весь цей час робить тобі послугу.
– І вічно мені жити, дивлячись на цього чоловіка під черевиком дружини, і насолоджуватися цим! – вигукнула Джо, здійнявши руки.
Було приємно бачити, як Лорі розправляє плечі й усміхається із чоловічим презирством, чуючи такі припущення, та з величним виглядом відповідає:
– Емі надто добре вихована для цього, а я не такий чоловік, щоб це терпіти. Моя дружина і я дуже поважаємо себе й одне одного, щоб тиранити свою половинку й сваритися.
Джо сподобалися його слова, і вона підмітила, що ця нова чеснота йому дуже пасує, але хлопчик так швидко перетворювався на чоловіка, що до її задоволення домішувалася й печаль.
– Я впевнена в цьому. Ти й Емі ніколи не сварилися – не так, як ми з тобою. Вона – сонце, а я – вітер із казки, і сонце там управляло людиною краще, пам’ятаєш?
– Вона теж може здути людину з ніг, а не тільки сяяти для неї, – засміявся Лорі. – Який наганяй я отримав у Ніцці! Даю тобі слово, це було куди гірше, ніж коли ти давала мені на горіхи, – справжній прочухан. Я розповім тобі як-небудь – вона ніколи не розповість, адже, сказавши мені, що зневажає мене й соромиться за мене, потім віддала серце цій мерзенній людині та вийшла за мене, ні на що не здатного, заміж.
– Що за ницість! Якщо вона ображатиме тебе, приходь до мене. Я за тебе вступлюся.
– Схоже, що я цього потребую, правда? – сказав Лорі, встаючи в театральну позу, яка несподівано перетворилася із величної на захоплену, коли почувся голос Емі:
– Де вона? Де моя мила Джо?
Тут до кімнатки натовпом увійшло все сімейство, і всі знову обіймалися й цілувалися, і після кількох невдалих спроб три мандрівника сіли, щоб на них дивилися й ними захоплювалися. Пан Лоуренс, як завжди бадьорий та енергійний, теж змінився після закордонної поїздки, як і його юні супутники, – його буркотливість майже зовсім зникла, а старомодна чемність набула лоску, який зробив її більш природною, ніж будь-коли. Було приємно бачити, як він усміхається «моїм дітям» – так називав він цю юну пару.
Ще приємніше було бачити Емі, котра ставилася до нього з дочірньою шанобливістю й любов’ю, які абсолютно підкорили його старе серце. І найприємніше було спостерігати, як Лорі крутиться навколо цих двох, не втомлюючись милуватися прекрасною картиною, яку вони створювали.
Ледве глянувши на Емі, Мег усвідомила, що
