Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Принцеса була юна і надзвичайно чарівна. У розкішно обставлених покоях вона, тендітна й безпорадна, наче губилася у власних пишних шатах. Разом з тим вона трималася спокійно і привітно, без надмірної сором’язливості, як невинне дитя, що не боїться незнайомих людей. «Хоч імператор Судзаку не мав слави глибокого знавця наук, як личить чоловікові, — згадував Ґендзі, — але ніхто не міг би зрівнятися з ним у вишуканих манерах і тонкому смаку. Тому й дивно, чому він виховав її, свою улюбленицю, такою наївною і простодушною?» Та попри це принцеса мала багато приваб­ливих рис. Вона шанобливо вислуховувала поради Ґендзі й, довго не задумуючись, по-дитячому відповідала. Тож чи міг він ставитися до неї байдуже? «Якби я був таким молодим, як колись, — думав він, — то, розчарувавшись, зневажливо відвернувся б від неї. Але тепер з власного досвіду я знаю, що немає жінок, бездоганних у всьому. У кожної з них є свої слабкості й чесноти. Сторонній людині й принцеса здалася б самою досконалістю». При цій нагоді Ґендзі згадав про не­зрівнянну ні з ким Мурасакі, яка впродовж років жила з ним, і пишався тим, що дав їй добре виховання. Розлучаючись з нею навіть на одну ніч, він з плином років щораз більше знемагав від туги і зловісного передчуття: «Мабуть, усе це не на добре».

А тим часом того-таки місяця імператор Судзаку переселився в гірський монастир на захід від столиці й звідти часто присилав Ґендзі зворушливі листи. Звичайно, він турбувався про дочку, але просив Ґендзі, опікуючись нею, в жодному разі не брати до уваги його власні почуття. Проте дитяча безпорадність принцеси викликала в нього тривогу за її майбутнє. І пані Мурасакі Імператор написав окремого листа: «Будь ласка, поставтеся великодушно до простодушної і недосвідченої дочки, яку я посмів віддати під Вашу опіку, й допоможіть їй по змозі в її потребах. Адже ви не чужі одна одній[318].

Хоча відрікся я від світу,

Але думи про дочку

Мене не покидають

І тепер, коли я зважився

Піти у гори.

Боюся, що мій лист здасться Вам безглуздим, нездатним розвіяти пітьму в батьківському серці». Побачивши цього листа, Ґендзі сказав: «Який зворушливий лист! Вам треба відповісти йому шанобливо!» — і через одну із служниць передав гінцеві чашу з вином.

«Як мені відповісти?» — задумалася Мурасакі, та оскільки в цьому випадку нічого надто витонченого складати не мала потреби, то написала те, що спало їй на думку:

«Якщо у світі,

Якого Ви зреклися,

Лишилася причина для тривоги,

То чи варто з тягарем на серці

Йти у гори?»

Здається, начебто саме так вона відповіла. А гонець отримав повне жіноче вбрання і чудове хосонаґа. Милуючись витонченим почерком Мурасакі, імператор Судзаку мимоволі пожалкував, що його простодушна дочка опинилася в середовищі такої вишуканої особи.

Тим часом жінки з оточення Імператора одна за одною залишали палац Судзаку, і кожен новий день ставав сумнішим. Найсі-но камі[319] оселилася в палаці на Другій лінії, де колись жила покійна імператриця Кокіден. Саме з нею, крім Третьої принцеси, Імператорові було найважче розлучатися. Хоча вона також хотіла постригтися в монахині, Імператор відрадив її від такого задуму, бо така поспішність, на його думку, була недоречна, оскільки означала б, начебто вона показово наслідує його приклад. Тож Найсі-но камі обмежилася тим, що почала поступово готуватися до цього кроку.

Ґендзі, колишній Великий міністр з Шостої лінії, не забував її всі ці роки після того, коли, на жаль, мусив з нею розлучитися. Він подумки шукав нагоди, щоб зустрітися з нею та ще раз згадати минуле. Але, розуміючи, що їхнє високе становище змушує остерігатися людського поголосу, і пам’ятаючи, до яких наслідків привела колись їхня необережність, він утримувався від спроби відновити з нею стосунки. Та останнім часом Обородзукійо зажила тихим самотнім життям, і він, зовсім утративши спокій, ще більше захотів побачити її. Отож, навіть розуміючи, що така поведінка йому не личить, Ґендзі взявся писати до неї ніжні листи за кожної нагоди, щоб виявляти їй своє співчуття. Оскільки їхні стосунки не були такими, як колись, у молодості, то іноді Обородзукійо відповідала йому. Її відповіді показували, що з роками вона стала ще освіченішою, а її почерк ще досконалішим, а тому, згадавши минуле, Ґендзі не стримався і заходився докучати в листах своїми палкими почуттями Цюнагон, її служниці. А покликавши до себе брата цієї особи, колишнього намісника Ідзумі, він, як колись бувало, попросив його допомогти зустрітися з Обородзукійо.

«Я маю повідомити тій особі щось дуже важливе особисто, а не через посередників, — сказав він йому. — Якщо ви зумієте вмовити її вислухати мене, я хотів би прийти до неї так, щоб ніхто про це не дізнався, бо моє офіційне становище вимагає крайньої обережності. Зрештою, я впевнений, що ви нікому про це не обмовитеся жодним словом і ми обидва будемо задоволені...»

Однак, почувши про таку пропозицію, Обородзукійо подумала: «О ні! Що глибше я пізнаю людські стосунки, то ясніше розумію, як жорстоко повелася зі мною ця людина. Тому невже після всіх цих років я можу говорити з ним про минуле, забувши про сумну долю імператора Судзаку? Навіть якби, припустімо, ніхто й не дізнався про нашу таємну зустріч, то хіба я могла б позбутися докорів власного сумління?» — і, зітхаючи, відмовилася від побачення з Ґендзі.

«А хіба колись навіть у найважчі часи ми не знаходили шляхів для наших зустрічей, щоб не переривати любовного зв’язку? І хоча я почуваюся винним перед імператором Судзаку, який відрікся від світу, але не можу заперечити, що нас з Обородзукійо поєднували глибокі почуття. Навіть якби тепер ми спробували очистити наше минуле, колишньої неслави нам усе одно не позбутися», — вирішив Ґендзі й, набравшись відваги, з провідником — намісником Ідзумі попрямував на Другу лінію.

А перед тим, як піти, він сказав Мурасакі: «Дочка принца Хітаці[320], що живе в Східній садибі, давно нездужає, а я, на жаль, через домашні клопоти досі не спромігся її провідати. Оскільки їхати серед білого дня незручно, то я вирішив податися туди ввечері. Бажано, щоб ніхто про це не знав». Його надмірна схвильованість і несподіване бажання провідати особу, яка досі не була розпещена його увагою, здалися Мурасакі підозрілими. І хоча вона здогадалася про його справжні наміри, але нічим не видала себе, бо після появи в садибі на Шостій лінії Третьої принцеси вже не була такою відвертою з чоловіком, як колись.

Того дня Ґендзі не заходив в головні покої, де жила Третя принцеса, а лише обмінявся з нею листами. Удень він ретельно напахчував свій одяг ароматами, а ввечері виїхав з дому у супроводі чотирьох найвідданіших прибічників. Їдучи в кареті з плетеним верхом, він намагався бути непомітним, як колись у давні часи. А з листом до Обородзкійо послав попереду намісника Ідзумі.

Звісно, Обородзукійо розгубилася, коли їй прошепотіли на вухо, що приїхав Ґендзі. «Щось неймовірне! — розгнівалася вона. — То що ж йому такого наговорив намісник Ідзумі?»

«Відмовитися від зустрічі тепер було б великою нечемністю», — сказав намісник Ідзумі і спритно, не чекаючи дозволу,