Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Знаючи, як Мурасакі ревниво сприймала його найменші легковажні витівки, Ґендзі очікував від неї обурення, але ні, вона спокійнісінько сказала: «Яке зворушливе прохання! Тож хіба я можу ображатися? Я не маю нічого проти принцеси, якщо вона погодиться жити зі мною в одному домі. Зрештою, ми близькі родичі, бо її мати, ньоґо імператора Судзаку, належала до одного зі мною роду. Можливо, принцеса не цуратиметься мене». Як видно, Мурасакі применшувала свою роль у домі Ґендзі.

«Мене чомусь навіть тривожить така ваша поступливість, — зауважив він. — А проте я був би радий, якби саме завдяки вашій великодушності ви змогли зрозуміти становище принцеси й жити з нею в повній злагоді. Не вірте безпідставним чуткам, — повчав далі Ґендзі. — Люди мають схильність передавати їх одні одним, не звертаючи уваги на те, хто перший їх поширив, і не задумуючись над їхніми згубними наслідками для чужого подружнього життя. Краще прислухатися до голосу власного серця і підкорятися природному ходу подій. Не треба зайвий раз хвилюватися і даремно ображатися».

Зрештою, і сама Мурасакі думала: «Все це наче з неба впало на нього, тож чи можна тепер дорікати йому за те, що не відмовив імператорові Судзаку? Чому він має почуватися винним переді мною і вислуховувати мої застереження? Адже не йдеться про одруження з любові. Оскільки тепер змінити нічого не можна, то нерозумно виставляти напоказ свої образи. Головна дружина мого батька, принца Сікібукьо, постійно проклинає мене за мою начебто причетність до одруження Садайсьо[309] з Тамакадзурою. Почувши про майбутню подію, вона, напевне, радітиме — мовляв, так їй і треба!» Хоча Мурасакі мала лагідну вдачу, але інколи і в її душі прокидалися похмурі думки. Досі вона займала високе становище в домі Ґендзі й почувалася в повній безпеці, а от тепер, з появою Третьої принцеси, її не полишав острах перед людськими пересудами, хоч зовні вона здавалася спокійною.

А тим часом на зміну старому прийшов новий рік. У палаці Судзаку готувалися до переїзду Третьої принцеси в садибу на Шостій лінії, і велике розчарування спіткало залицяльників, які досі тішили себе надіями домогтися її руки. Навіть нинішній Імператор[310] збирався запросити її в палац, але, дізнавшись, що її доля визначена, змирився.

Оскільки того року Ґендзі виповнювалося сорок, то в Імператорському палаці не могли пропустити повз увагу такої події. Тому в столиці набуло широкого розголосу повідомлення про підготовку до святкування ювілею Ґендзі, але сам він, який ніколи не любив пишних урочистостей, супроводжуваних багатьма клопотами, відмовлявся від усіх почестей.

Двадцять третього дня першого місяця, в день Щура, Тамакадзура, головна дружина Хіґекуро, піднесла Ґендзі першу зелень[311]. Вона готувалася до цього таємно, нікому не відкриваючи свого давнього наміру, тож її несподівана поява застала Ґендзі зненацька й не дозволила йому відмовитися від святкування сорокових роковин свого народження. Хоча дружина Хіґекуро уникала розголосу, але через її високе становище у світі звістка про її відвідини садиби на Шостій лінії відразу розійшлася по столиці.

Для вшанування дня народження Ґендзі приготували покої в західній частині головного будинку. Почепили нові завіси, поставили нові ширми, а старі прибрали. Відмовилися від високих стільців, які надавали б церемонії зайвої урочистості, й обмежилися сорока тростиновими матами, розклавши на них сидіння-подушки і розставивши лавочки-підлокітники. Святкове начиння вибрали з тонким смаком. На двох інкрустованих перламутром шафках поставили чотири скриньки, наповнені літнім та зимовим вбранням, поруч розмістили горщики з пахощами, коробки з цілющим зіллям, тушницю, коробку із засобами для миття голови і для зачіски, які попри свій скромний вигляд вражали дивовижною витонченістю. Столик для прикрас голови, зроблений з аквілярії та сандалу, прикрашало тонке різьблення. Самі ж декоративні шпильки — як зазвичай, золоті або срібні — вражали майстерним виконанням і вишуканими відтінками. В особливій новизні всієї обстановки відчувався вплив тонкого смаку Тамакадзури. Водночас вона зуміла уникнути надмірної пишності.

Поки гості збиралися, Ґендзі передусім зустрівся з Тамакадзурою. Напевне, вони обоє мали про що згадати. Ґендзі мав такий моложавий і гарний вигляд, що у Тамакадзури закрався сумнів: «Мабуть, він помилково святкує сорокаліття». Хіба вона могла повірити, що перед нею поважний голова родини? Зустрівшись з ним після стількох років розлуки, Тамакадзура спочатку зніяковіла, але незабаром подолала сором’язливість й сміливо повела з ним розмову. Її миловидні сини народилися один за одним, і, трохи соромлячись цього, Тамакадзура не хотіла брати їх із собою, але Хіґекуро переконав її, що кращого випадку показати їх Ґендзі не буде. Хлопчики були одягнені в носі. Вільно розпущене волосся з проділом посередині надавало їм по-дитячому простодушного вигляду.

«Хоча роки минають, — сказав Ґендзі, — я цим не переймаюся, бо почуваюся таким же молодим, як і колись. Мені здається, ніби я зовсім не змінився. От лише поява все нових і нових онуків нагадує про те, що прожив уже немало. Вже й Цюнаґон обзавівся дітьми, але чомусь нехтує мною і досі нікого з них не показав. Хоча я радий, що ви перша, порахувавши мої роки, привітала мене, водночас сьогодні, в цей день Щура, мені трохи сумно. Повірте, мені так хочеться хоча б на короткий час забути про свій вік».

За час від їхньої останньої зустрічі Тамакадзура стала такою гарною і навіть величавою, що Ґендзі не міг не замилуватися нею.

«Я привела сюди

Соснові паростки,

Ніжною глицею вкриті,

Щоб побажати довголіття

Скелі, де проросли вони», —

вимовила вона статечно, а Ґендзі, взявши з однієї з чотирьох таць чашу, урочисто скуштував напою з першої зелені. Потім, піднявши чашу, відповів:

«Нехай услід

За сосновими паростками

Перша зелень

Рік за роком

Щедро проростає».

Поки вони з Тамакадзурою обмінювалися ось такими піснями, в південних передніх покоях зібралися численні вельможі.

Хоча принц Сікібукьо не хотів брати участі у вшануванні уродин Ґендзі, але, отримавши від нього запрошення, з огляду на родинні зв’язки не посмів відмовитися і виставити напоказ свої образи. Сонце стояло досить високо, коли він приїхав у садибу на Шостій лінії. Було помітно, що принца Сікібукьо дратувало, як Хіґекуро із самовпевненим виразом обличчя розпоряджався ходом церемонії, підкреслюючи свою близькість до господаря, хоча водночас поруч з ним клопоталися онуки[312] принца, з різних сторін пов’язані з цим домом. Ґендзі піднесли сорок кошичків з плодами і сорок китайських коробок. Усі знатні гості, починаючи з Юґірі, один за одним підходили до нього зі своїми подарунками. Потім гості пригощалися вином і напоєм з першої зелені. Перед господарем на чотирьох столиках з аквілярії лежали чаші й тарілки чудової сучасної роботи.

Стан імператора Судзаку залишався, як і раніше, важким, тому музикантів не запрошували. Флейти та інші інструменти приготував Великий міністр. «Навряд чи може бути щось величніше від сьогоднішнього відзначення роковини», — проголосив міністр, вибираючи наймилозвучніші інструменти. Серед інструментів, які звучали того вечора, передусім виділялося улюблене японське кото Великого міністра. Він грав так вправно і натхненно, що решта гостей зніяковіла.