Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

карі, яка досі безмежно вірила йому? Навіть у найгірший для нього час, коли його позбавили зустрічі з Кумої-но карі, Юґірі не зачаровувався іншими жінками, то невже тепер він міг необачно згадати колишню образу й завдати коханій дружині страждань? Крім того, якщо він заведе стосунки з особою найвищого роду, то неминуче обмежить свою свободу і буде вимушений оглядатися на обох жінок. Отож, зроду розсудливий, Юґірі приглушив свої потаємні бажання і вирішив мовчати, однак думка про те, що принцеса дістанеться іншому, збуджувала в його серці розпач — як же це так? — і змушувала прислухатися до розмов про неї.

Коли про все це почув і принц-спадкоємець, то сказав: «Гадаю, що треба добре все обміркувати, бо мова йде не стільки про сьогодення, як про те, що ваш вчинок може стати поганим прикладом для нащадків. Людина низького походження, навіть маючи багато чеснот, обмежена в своїх прагненнях. Так чи інакше, оскільки зволікати з вирішенням питання не можна, краще віддати принцесу під опіку господаря дому на Шостій лінії, який дбатиме про неї, як про дочку».

Хоча принц-спадкоємець і не посилав з цього приводу офіційного листа Імператорові Судзаку, а свою думку передав через довірену особу, Імператор вирішив: «Справді, нехай так і буде. Слушна порада». Остаточно впевнившись у правильності цієї думки, він через того-таки Сацюбена повідомив про своє бажання передусім господаря дому на Шостій лінії.

А втім, Ґендзі набагато раніше чув про клопоти Імператора щодо майбутнього Третьої принцеси. «Я розумію, як йому тяжко, — сказав Ґендзі. — Хоч як мало залишилося Імператорові жити, я сам зовсім не впевнений, що переживу його набагато і зможу опікуватися Третьою принцесою. Але якщо природний плин життя не порушиться і я ще трохи затримаюся у цьому світі, то не залишу його дітей без належного догляду, особливо дочку, яка його найбільше турбує. Щоправда, в цьому мінливому світі ні в чому не можна бути впевненим... Але хіба її становище не буде ще хиткішим, якщо я, міцно з нею поєднавшись, услід за Імператором залишу цей світ і, покинувши її напризволяще, створю і собі перепону для спасіння власної душі? А чому б Імператорові не подумати про Цюнаґона? Хоча він ще молодий і не займає високого становища, у нього попереду велике майбутнє, а сам він наділений всіма чеснотами, потрібними для того, щоб стати опорою держави. У всякому разі, кращого зятя Імператорові не знайти. Щоправда, Цюнаґон завжди дотримувався суворих правил і вже визначився у виборі дружини... Може, саме це й бентежить Імператора...»

Знаючи, що вибір Імператора не випадковий, Сацюбен засмутився тим, що така висока пропозиція не обрадувала Ґендзі, а тому взявся довго й докладно пояснювати йому, що спонукало Імператора до такого рішення, аж поки той врешті-решт, усміхнувшись, не сказав: «Оскільки ця принцеса особливо дорога Імператорові, то не дивно, що його хвилює її майбутнє. Але чи не краще було б віддати її в палац? Я не бачу жодної перешкоди в тому, що вона буде там поряд з іншими жінками високого роду, які стали на службу раніше за неї. Адже це не обов’язково означає, що вона опиниться в гіршому становищі. За часів покійного імператора Кіріцубо першою з’явилася в палаці майбутня Велика імператриця[304] тоді, коли він був ще принцом-спадкоємцем, і мала великий вплив у світі. Однак і вона не змогла перемогти принцесу-монахиню Фудзіцубо, яку прийняли в палац набагато пізніше. Відомо, що мати Третьої принцеси доводиться Фудзіцубо єдиноутробною сестрою. Кажуть, вона така ж гарна, тож, мабуть, і її дочка неабиякої краси». Не важко здогадатися, що Ґендзі вельми зацікавився і цією особою.

Тим часом і цей рік добігав кінця. Оскільки Імператорові Судзаку так і не ставало краще, то він, збираючись якнай­швидше залагодити житейські справи, квапив своїх підлеглих готуватися до церемонії одягання мо, яка мала відбутися з розмахом, небаченим у минулому й неочікуваним у майбутньому. Західні покої Каедоно[305] в палаці Судзаку, обставлені ширмами й завісами винятково із заморського шовку та парчі, як палата китайської імператриці, мали величний і розкішний вигляд. Зав’язувати пояс Третій принцесі заздалегідь попросили Великого міністра. Може, той волів би відмовитися від такої ролі, посилаючись на велику зайнятість, але здавна звиклий виконувати розпорядження Імператора, не посмів заперечити і цього разу. На церемонію прибули Лівий і Правий міністри, а також високі вельможі, яким довелося заради цього знехтувати деякими своїми невідкладними справами. Того дня в палаці Судзаку, крім вісьмох принців крові й представників середньої знаті, були присутні всі прибічники Імператора й принца-спадкоємця. Величнішого видовища годі собі й уявити. Імператор, принц-спадкоємець та інші гості відчували, що господар палацу Судзаку навряд чи братиме ще коли-небудь участь у такого роду урочистостях. Тож, сумуючи, вони вирішили порадувати його прекрасними дарами, видобувши для цього з палацових сховищ та Імператорської канцелярії багато заморських скарбів. Чудові подарунки надійшли і з дому на Шостій лінії. Про винагороду учасникам церемонії та дари для почесного гостя, Великого міністра, подбав сам Ґендзі.

Увечері прислала дари також імператриця-дружина Акіконому: прекрасне вбрання, скарбничку для гребінців, майстерно виготовлену на замовлення. Знаряддя для укладання зачіски, які зберігалися у неї з того давнього дня, коли вона почала служити в палаці, вміло оновлене, воно не втратило колишньої привабливості. Приніс ці дари Гон-но суке зі служби Імператриці, який одночасно прислуговував у палаці Судзаку. Імператриця веліла передати їх особисто принцесі. Серед них була й така пісня:

«Коштовний гребінець,

Що зачіску прикрашав

І з роками потьмянів,

Мені Вашу прихильність

Сьогодні оживив».

Потрапивши на очі Імператора, ця пісня зворушила його до глибини душі. «Цілком гідний зразок для наслідування», — подумав він і, передаючи дочці пропам’ятну скриньку, написав відповідь з побажанням щастя без жодної згадки про минуле:

«Нехай і за тобою

Піде вона щаслива

Довгим шляхом,

Поки тьмянітиме довіку

Гребінець самшитовий...»

Імператор страждав, але, пересилюючи біль, довів до кінця всі належні обряди і тільки через три дні після церемонії про визнання повноліття Третьої принцеси постригся в монахи. Коли, стаючи монахом, змінює свою зовнішність навіть звичайна людина, важко її не пожаліти, а що вже казати, якщо йдеться про Імператора... Всі його наложниці були в розпачі.

Найсі-но камі[306] невідлучно перебувала при ньому, страшенно переживаючи за його здоров’я, а він, не знаючи, як її заспокоїти, сказав: «Любов до дітей має межі, а от розлука з вами через ваші глибокі страждання просто нестерпна».

Хоча на серці у нього було тяжко, він насилу присів, притулившись до лавочки-підлокітника, і за допомогою настоятеля храму Енрякудзі з гори Хіей і трьох монахів-адзарі, які приймали в нього обітницю, переодягнувся в чернече вбрання. Дуже сумне враження справляв цей обряд відречення від світу! Сьогодні не могли стримати сліз навіть просвітлені монахи, а тим паче дочки Імператора та його наложниці. Всі його слуги й служниці, високого й низького рангів, плакали, голосно ридаючи, а приголомшений Імператор нарікав на те, що тривога за дочку перешкоджає йому здійснити свій намір непомітно — заховатися у спокійному місці і залишок своїх днів присвятити служінню Будді. Ясна річ, звідусіль, передусім від нинішнього Імператора, надходили листи зі співчуттями.

Згодом,