Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу
«Уже давно я прагнув віддатися служінню Будді, але, поки жила Імператриця-мати, з різних причин я досі зволікав. І тільки останнім часом, відчуваючи, що недовго лишилося жити, вирішив податися на його дорогу...» — сказав він і почав готуватися до постригу в монахи.
Він мав п’ятеро дітей: сина, принца-спадкоємця, і чотирьох дочок. Матір’ю однієї з них була ньоґо Фудзіцубо[291], дочка попереднього Імператора, що належала до роду Мінамото. Вона прийшла на службу в палац, коли Імператор Судзаку ще був принцом-спадкоємцем і могла досягти найвищого звання, але, на жаль, не мала надійного покровителя, а її мати, проста кої, була з невисокого роду, тому її життя в палаці складалося невдало. А коли імператриця Кокіден привела в палац свою сестру на посаду Найсі-но камі й та, завоювавши прихильність Імператора, затьмарила всіх інших жінок, ньоґо Фудзіцубо вже не мала на що сподіватися. У душі Імператор співчував їй, та оскільки вельми скоро йому довелося зректися престолу, нещасна померла, нарікаючи на марні сподівання, які покладала на службу в палаці.
Так от, з-поміж усіх дітей Імператор найбільше любив її дочку, Третю принцесу, і повсякчас про неї турбувався. Тоді їй уже сповнилося тринадцять або чотирнадцять років. «У кого вона шукатиме підтримки, коли я відвернуся від світу й поселюся в гірському храмі?» — бідкався він, переймаючись майбутнім своєї улюбленої дочки. Коли скінчилося будівництво храму в Західних горах[292] , то, готуючись до переїзду туди, Імператор квапив з приготуваннями до церемонії одягання мо, тобто визнання повноліття дівчини. Він збирався передати Третій принцесі все найкраще з палацу Судзаку — коштовності, начиння і навіть усякий дріб’язок, — а решту майна роздати іншим дітям.
Як тільки принц-спадкоємець почув про хворобу Імператора та його намір зректися світу, то захотів відвідати палац Судзаку. Разом з ним поїхала його мати, ньоґо Сьокьоден. Хоча вона ніколи не користувалася особливою прихильністю Імператора, та оскільки їй пощастило народити принца-спадкоємця, то Імператор довго розмовляв з нею про минулі літа. А от принцові він дав чимало докладних порад, як правити країною. Для свого віку принц здавався досить дорослим, а, крім того, мав підтримку від впливових людей, тож за його майбутнє Імператор почувався спокійним.
«Ніщо вже не затримує мене в цьому світі, — казав Імператор, утираючи сльози. — Лише турбота про майбутнє дочок не дасть мені спокою до кінця мого життя. Наскільки я знаю з почутого й побаченого досі серед людей, жінці, на превеликий жаль, часто доводиться зазнавати несподіваного й зневажливого ставлення світу до себе. Прошу вас, коли влада належатиме вам, за будь-яких обставин не залишайте сестер без своєї підтримки. Щоправда, дехто з них уже має надійного покровителя, якому, гадаю, можна довіритися. А от Третя принцеса ще зовсім мала і звикла покладатися лише на мене. Мені стає страшно від самої думки про її безпросвітне майбутнє після того, як я покину цей світ, а вона залишиться без жодної підтримки».
Імператор також попросив ньоґо Сьокьоден ставитися до принцеси лагідно. Та оскільки в ті часи, коли мати Третьої принцеси, ньоґо Фудзіцубо, користувалася більшою прихильністю Імператора, ніж будь-хто з жінок, викликаючи заздрість у суперниць, стосунки між двома ньоґо були далеко не найкращими, то не можна було сподіватися, що мати принца-спадкоємця, не позбувшись колишньої неприязні, яка начебто не поширювалася на принцесу, дбайливо нею опікуватиметься. І вдень, і вночі журився Імператор майбутнім своєї дочки. Наприкінці року йому стало настільки гірше, що він уже не виходив з-поза завіс. Хоча він і раніше час від часу страждав від злих духів, але тепер вони переслідували його так довго й безперервно, що він відчував, що цього разу кінець його життя вже зовсім близько. Хоча він і відрікся від престолу, багато людей, яких у свій час він опікав, прислужували йому і тепер, знаходячи відраду в його душевній доброті, й щиро йому співчували.
Часто приходили розпитати про його здоров’я і гінці з дому на Шостій лінії. Дізнавшись, що Ґендзі збирається відвідати його особисто, Імператор надзвичайно зрадів. А коли спочатку в палац Судзаку приїхав Юґірі, він велів провести гостя за завіси для дружньої розмови.
«Багато настанов я почув від покійного Імператора[293] на смертельній постелі, але особливо він просив мене подбати про вашого батька і про нинішнього Імператора. Оскільки, посівши високе становище в світі, я не міг діяти на власний розсуд, то, незмінно зберігаючи до вашого батька глибоку прихильність, я мусив за незначну провину покарати його настільки, що він, гадаю, мав підставу на мене образитися. Однак за всі ці роки він нічим не показав, що все ще сердиться на мене. Адже часто навіть мудрі люди втрачають самовладання, якщо під загрозою опиняється їхній добробут. Засліплені жагою помсти, вони раптом готові навіть учинити злочин. На жаль, історія знає чимало подібних прикладів. І стосовно вашого батька дехто підозрював, що його неприязнь до мене при будь-якій нагоді вирветься назовні, але, на щастя, він повністю вгамував це почуття, бо погодився поєднати свою дочку[294] з принцом-спадкоємцем. Я безмежно радий тому, що тепер їх пов’язують міцні узи, які дозволяють йому опікати принца по-родинному. На жаль, від народження я не можу похвалитися глибоким розумом, а тепер ще тривога за дітей засліплює очі. Тому я зняв із себе всі турботи про принца, щоб випадково не допустити якоїсь помилки. А щодо нинішнього Імператора я завжди дотримувався заповідей покійного батька[295], і щасливий бачити, як сповнилося нарешті моє давнє бажання і його правління осяяло кінець нашого століття так яскраво, що навіть удалося загладити дотеперішні промахи. Після високих відвідин садиби на Шостій лінії цієї осені я затужив за минулим і дуже хотів би зустрітися з вашим батьком, щоб багато що з ним обговорити. Неодмінно передайте йому, що я прошу його приїхати особисто...» — сказав, просльозившись, імператор Судзаку.
Юґірі відповів: «Звичайно, мені важко судити про те, що відбувалося в давні часи. Але відтоді, як я досяг зрілого віку і став служити в палаці, приглядаючись до того, що відбувається навколо, я мав розмови з батьком про великі й дрібні державні справи, але навіть у задушевних бесідах він жодним словом не натякав, що з ним колись учинили несправедливо. Навпаки, батько дорікає собі за те, що знехтував останньою волею покійного Імператора, бо перестав виконувати обов’язки Найвищого опікуна і на догоду власним бажанням пішов на спочинок, повністю відсторонившись від державних справ. «Коли Імператор з палацу Судзаку правив країною, — часто з жалем зізнавався він, — я був надто молодим і недосвідченим. Крім того, при дворі служило чимало мудрих людей, і, на жаль, мені жодного разу не випала нагода показати Імператорові свою готовність йому служити. Тепер, коли і я відійшов від справ, і Імператор живе тихим, спокійним життям, я був би радий відвідати його і поговорити з ним про все, що хвилює серце. Але, на жаль, через своє нове становище[296], як і раніше, я обмежений у своїх діях, тому за всі ці дні й місяці не міг з ним зустрітися»».
Хоча Юґірі мав трохи менше, ніж двадцять, років, але тримався з великою гідністю, а його
