Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

коли Ґендзі почув про те, що імператорові Судзаку стало трохи краще, то вирішив відвідати його. Хоча за становищем Ґендзі прирівняли до імператора, що зрікся престолу, він почестями і впливом у світі не хизувався, тому приїхав до палацу Судзаку скромною каретою, в супроводі лише кількох охоронців. Імператор узяв себе в руки, очікуючи зустрічі з дорогим гостем, і прийняв його без жодних церемоній у своєму покої, приготувавши для нього сидіння-подушку.

Побачивши, як Імператор змінився, гість не міг стримати гірких сліз, і на мить розгубився, наче опинившись між минулим і майбутнім. «Відколи нас залишив покійний імператор Кіріцубо, — почав Ґендзі, — я не міг не відчувати мінливості цього світу, а моє бажання відректися від нього ставало щораз глибшим. Але, на жаль, я слабкий духом і постійно вагаюся. Тепер, побачивши вас у новому стані, я ще більше соромлюся того, що ви мене випередили. Що ж до мене, то я багато разів переконував себе, що мені неважко постригтися в монахи, але, на жаль, щоразу щось мені ставало на заваді». Було видно, що ніщо не зможе його заспокоїти.

Змучений хворобою Імператор, ледве стримуючи сльози, також заговорив слабким голосом з Ґендзі про минуле й теперішнє. «Я постійно мав відчуття, що, як не сьогодні, то завтра, мене не стане, — сказав він, — а прожив досі. І от нарешті я зважився піти від світу, бо не можу більше зволікати і не здійснити свого заповітного бажання. Хоча й тепер у мене надто мало часу, щоб встигнути все зробити. І все-таки сподіваюся хоча б ненадовго віддатися молитвам. Будучи людиною вкрай слабкою, я так довго затримався в світі лише тому, що досі не спромігся виконати свого наміру. Я давно зрозумів це, і думка про моє непростиме недбальство не дає мені спокою». Докладно розповівши Ґендзі про те, що спонукало його постригтися в монахи, Імператор додав: «Мене турбує майбутнє моїх дочок, особливо тієї, що залишається без жодного покровителя». Ґендзі пошкодував, що той прямо не заговорив про одруження з його дочкою.

Оскільки в душі вона його цікавила, то він не зміг пропустити слова Імператора повз вуха. «На жаль, це правда, — відповів він, — що принцеса набагато більше потребує надійного покровителя, ніж дівчина з простої родини. Але ж принцеса має справді чудового брата, принца-спадкоємця, в якому світ вбачає благословенний подарунок нинішнього століття, надійну опору нашої країни. Гадаю, що принц не відмовиться на ваше прохання взяти її під опіку, щоб ви не турбувалися про її майбутнє. Звичайно, все на світі має свої межі, й може трапитися, що, ставши імператором й отримавши владу над світом, він не зможе належно дбати про неї. Одним словом, за долю жінки можна бути спокійним, якщо вона має надійного захисника, готового взяти на себе всі турботи про неї і пов’язаного з нею подружньою обітницею. Якщо вас так тривожить майбутнє дочки, то знайдіть для неї гідного чоловіка і без особливого розголосу віддайте її під його опіку».

«Згоден, я так само думав про це, — відповів імператор Судзаку, — але з цим не все так просто. Адже навіть у давнину часто, ще за життя імператора, вибрати принцесі достойного чоловіка було важко. Тим паче не варто нехтувати такою нагодою для принцеси тепер, коли я, її батько, порвав зв’язок з цим світом. Хоча я й постригся в монахи, але від думок про нього душа не знає спокою, а тим часом мені стає все гірше і гірше. Безповоротно йдуть у минуле дні й місяці, але в серці тривога не зникає. Хоча я не хотів би обтяжувати вас клопотами, але чи не могли б ви взяти цю юну принцесу крові під своє заступництво, щоб потім віддати її заміж за гідного чоловіка? Я мав би подумати про це раніше, коли Цюнагон[307] ще не був одружений. Шкода, що Великий міністр випередив мене».

«Цюнагон — людина надійна, здатна зробити для принцеси все, що зможе, але його становище у світі невисоке, та й життєвого досвіду йому бракує... Пробачте за мою зухвалість, але, якщо ви довірити мені опікуватися нею з повною відповідальністю, то принцеса й не відчує, що в її житті щось змінилося після того, коли вона жила під вашим милостивим заступництвом. От тільки я побоююся, що житиму не дуже довго і не зможу дбати про неї до самого кінця, як їй це буде потрібно», — сказав Ґендзі, давши зрозуміти, що бере принцесу під свою опіку.

Пізніше, коли стемніло, слуги принесли для челяді Імператора і вельможного супроводу гостя частування, пісне й скоромне, але вишукано подане. Перед Імператором на столик із сандалу поставили особливе начиння, зовсім не схоже на те, яким він звично користувався, що люди аж заплакали. Хоча багато зворушливих віршів було продекламовано того вечора, але все це, на жаль переказати дуже важко.

Пізно вночі Ґендзі поїхав додому. Люди з його супроводу отримали чудові подарунки. Його самого проводжав Дайнаґон. Оскільки того дня падав сніг, то Імператор застудився і його настрій погіршився. Та водночас він відчував на душі певне полегшення, бо віддав дочку під надійну опіку Ґендзі.

А тим часом, погодившись узяти принцесу до себе, Ґендзі мучився сумнівами, чи правильно вчинив. Хоча поголос про цю історію дійшов і до Мурасакі, вона йому не повірила. «Адже й раніше казали, начебто він палко закохався у колишню жрицю Камо[308], але насправді свого задуму не здійснив», — думала вона й, ні про що не розпитуючи, здавалася спокійною, а Ґендзі страждав з жалю до неї. «Що вона подумає про цей мій вчинок? — тривожився він. — Моє ставлення до неї ніколи не зміниться. Навіть якщо справді відбудеться щось подібне, моя любов до неї стане лише глибшою. Та поки вона в цьому сама не переконається, які тільки сумніви не краятимуть її душу!» Тепер, коли після багатьох років ніщо у подружньому житті їх не розділяло, сама думка про те, що він щось приховає від неї навіть на короткий час, так його пригнічувала, що того вечора, він, усамітнившись у спочивальні, ліг, але до світанку не міг заснути.

Наступного дня, коли падав сніг, а сіре небо навівало сумні думки, Ґендзі довго розмовляв з дружиною про минуле і прийдешнє. «Учора ввечері я відвідав імператора Судзаку в його палаці й пересвідчився, що, на жаль, стан його здоров’я безнадійний, — розповідав він. — Імператор найбільше стурбований долею Третьої принцеси і наполегливо вмовляв мене взяти на себе турботу про неї. Я пожалів його, і не посмів відмовитися, хоча знав, що це породить у світі пересуди. Оскільки я відчував, що в моєму віці соромно піддаватися такій спокусі, то завжди під різними приводами ухилявся від остаточної відповіді, коли Імператор звертався до мене з цим проханням через посередників, та, опинившись з ним віч-на-віч, не встояв перед його щирими батьківськими доводами. Отож, як тільки він переїде в гірський монастир, мені доведеться перевезти принцесу сюди. Знаю, що це вам не сподобається. Але, хоч би що з нами сталося, пам’ятайте, що моя любов до вас анітрохи