Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

«Здається, ви оселилися в домі Великого міністра? — сказав він. — До мене доходили чутки про його тривале небажання віддати дочку за вас, і я дуже співчував вам. Тепер я радий, що ви одружилися, хоча, з іншого боку, відчуваю і певну досаду...»

«Що він має на увазі?» — здивувався Юґірі, але відразу здогадався, що мова йде про Третю принцесу. Звісно, він чув, що Імператор, збираючись віддалитися від світу, вельми стурбований майбутнім дочки і думає лише про те, як знайти для неї надійного опікуна. Але чи міг би він показати Імператорові, що дуже добре зрозумів його натяк? А тому перед тим, як піти, лише відповів: «Навряд чи така ненадійна людина, як я, може бути кому-небудь опорою в житті».

Служниці Третьої принцеси, розглядаючи його крізь щілини в ширмах, не могли стримати захоплення. «Ой, який він гарний! Яке обличчя, які манери! Ніхто з ним не зрівняється!» — вигукували вони, а одна, вже немолода, жінка зауважила: «І все-таки йому не досягти батька. Той в його віці був гарнішим». «О так, його краса просто засліплювала!..» — підхопили інші, й, усе це почувши, Імператор сказав: «Ви маєте рацію. Батько Цюнаґона[297] справді був незвичайно вродливим. Втім, він і тепер не має собі рівних, з роками його краса не тільки не потьмяніла, а, навпаки, стала ще яскравішою. З першого погляду видно, чому люди прозвали його Блискучим. Яка в нього велична хода, які впевнені рухи! Всякий, хто хоч раз бачив його в палаці, погодиться, що немає на світі прекраснішої людини. Але ще приємніше спостерігати його на дозвіллі вдома, коли він сипле дотепами й жартами. Яка неповторна чарівність проглядає тоді в його зовнішності. Так, я не знаю нікого, хто був би гідний стати з ним поруч. Уявляю собі, наскільки добре коріння було закладене в його попередніх народженнях. Він виростав у палаці, Імператор безмежно його любив, ні в чому йому не відмовляв, дорожив ним більше, ніж власним життям. Тож можна було сподіватися, що юнак загордиться, але цього не сталося — він поводився скромно й тільки в двадцятирічному віці став радником міністра. А ще через рік отримав звання державного радника та чин дайсьо — начальника Імператорської охорони. У тому, що син просувається швидше, ніж колись його батько, я вбачаю запоруку подальшого процвітання їхнього роду. У мене склалося враження, що Цюнаґон не поступається батькові ні обдарованістю, ні душевними якостями. Може, я помиляюся, але мені іноді здається, що з роками його вплив у світі тільки зростатиме».

Ось так імператор Судзаку хвалив Юґірі, а поглянувши на принцесу, зовсім юну, простодушну й чарівну, додав: «О, як би я хотів віддати дочку під опіку надійної людини, здатної ніжно дбати про неї і виховувати, поблажливо ставлячись до її вад!» Потім, покликавши досвідчену годувальницю, щоб обговорити проведення церемонії одягання мо, принагідно Імператор сказав: «Я був би щасливий, якби знайшов для принцеси чоловіка, який виховував би її так само, як міністр з дому на Шостій лінії виховував дочку принца Сікібукьо[298]. На жаль, серед простих придворних такого немає. Однак у нинішнього Імператора вже є дружина, а його наложниці в ранзі ньоґо у палаці належать до високих родів. Тож годі сподіватися, що життя принцеси при дворі складеться вдало без надійного покровителя. Я мав би натякнути Цюнагону про свій намір раніше, коли той ще був одинаком. Бо незважаючи на юний вік, він уже тепер своїми здібностями перевершує багатьох інших, і, безсумнівно, має перед собою блискуче майбутнє».

«Але Цюнаґон зроду був завжди дуже серйозним, — заперечила годувальниця. — Уже давно він закохався в дочку Великого міністра, і досі ніяка жінка не заволоділа його серцем. Тепер же, коли нарешті здійснилося його бажання, заманити його до себе взагалі не зможе ніяка жінка. А от його батько, навпаки, використовує будь-яку нагоду, щоб спокушати жінок, особливо, із благородних родин. Кажуть, як і раніше, він не забуває колишню жрицю Камо і листується з нею».

«О так, мене дуже непокоїть його незмінна легковажність у ставленні до жінок», — сказав Імператор, а сам, напевне, подумав: «Звичайно, в садибі на Шостій лінії принцеса, будучи лише однією з багатьох, може, й зазнає чимало прикрощів, але якщо Ґендзі погодиться замінити їй батька, то чому б не передати її під його опіку?..» — «Гадаю, що будь-хто, збираючись знайти для своєї дочки гідну пару, з охотою віддав би її в руки Ґендзі. А залишок своїх днів на цьому світі я хотів би прожити, як він, спокійно, у злагоді із самим собою. Ми кровно пов’язані батьком, але, якби я був жінкою, то неодмінно прагнув би зблизитися з ним. Я часто думав про це в молодості. Тож чи варто дивуватися, що жінки так легко піддаються його чарам?» — і Імператор зітхнув, мабуть, згадавши Найсі-но камі[299].

Серед покровителів Третьої принцеси був Сацюбен, брат головної годувальниці, який уже давно служив у садибі на Шостій лінії і користувався довірою Ґендзі. Так от цей Сацюбен, який вельми співчував Третій принцесі, прийшовши до палацу Судзаку, в розмові із сестрою дізнався від неї про бажання Імператора.

«Я сподіваюся, що ви зумієте принагідно натякнути про це господареві садиби на Шостій лінії, — сказала вона. — Хоча у становищі незаміжньою принцеси немає нічого незвичного, але її майбутнє здавалося б певнішим, якби поруч з нею була надійна людина, завжди готова прийти їй на допомогу. На жаль, крім Імператора, немає нікого, хто щиро переймався б її потребами. Я, звичайно, залишуся з нею, але чи зможу оточити її турботами, гідними її звання? Адже далеко не все залежить від моєї волі, може трапитися щось непередбачуване і зашкодити її доброму імені. Я була б спокійна, якби становище принцеси визначилося ще за життя Імператора. Навіть якщо жінка походить з високого роду, її доля зрадлива і завжди викликає занепокоєння. А ще виняткова прихильність Імператора до моєї пані, напевне, збуджує заздрість у її сестер. Тому хотілося б зробити так, щоб у світі про неї не казали нічого поганого».

«Справді, тут є над чим подумати, — відповів Сацюбен. — Господар садиби на Шостій лінії навдивовижу надійна й великодушна людина, бо зібрав у себе всіх жінок, якими коли-небудь цікавився: і тих, до кого відчував глибоку прихильність, і тих, яких ледве торкнулося його серце. Та оскільки його почуття не безмежні, то лише одна особа[300] володіє всіма його помислами, а її вплив у садибі настільки великий, що багато інших жінок почуваються самотніми. А втім, якщо принцесі й справді судилося поєднати свою долю з моїм паном, майже неможливо уявити собі, що пані Мурасакі, попри винятковість свого становища, зможе змагатися з нею. І все-таки, хтозна-що може статися, тож причин для хвилювань буде чимало... Я не раз чув, як пан відкрито зізнавався: «У час загального занепаду я живу безтурботно, не відчуваючи ні в чому нестачі, і лише через жінок зазнаю людського осуду та відчуваю невдоволення собою». І це справді так. Нікого з жінок низького походження і з