Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Щоправда, Мурасакі набагато менше хвилювала зустріч з принцесою, ніж з пані Акасі. Вона заздалегідь вимила волосся, причепурилась і стала такою гарною, як ніхто на світі. А тим часом Ґендзі зайшов до принцеси й сказав: «Увечері сюди прийде пані Весняних покоїв[324], щоб зустрітися з ньоґо з покоїв Кіріцубо, й при цій нагоді хоче познайомитися з вами. Вона дуже доброї вдачі й досить молода, щоб бути цікавою співрозмовницею».

«Боюсь, що мені буде незручно. А про що я маю з нею говорити?» — простодушно відповіла принцеса. «Відповідайте залежно від того, що вона скаже. Тримайтеся вільно, не соромтеся», — повчав її Ґендзі. Він завжди хотів, щоб обидві жінки подружилися, і боявся, що принцеса може здатися надто наївною й нецікавою. Та оскільки Мурасакі сама захотіла з нею зустрітися, то противитися їй не годилося.

Тим часом, напередодні майбутньої зустрічі, Мурасакі безупинно мучилася думками: «Хіба в цьому домі є жінка, яка займає вище від мене становище? І тільки в тому мені можна дорікнути, що в дитинстві мене забрали з бідної сім’ї...» Останнім часом, приділяючи багато уваги каліграфії, вона мимоволі виписувала на папері лише стародавні сумні пісні й відчувала, що, напевне, сама в душі страждає.

Невдовзі прийшов Ґендзі. Він щойно бачився з принцесою та ньоґо Акасі, своєю дочкою. Вони були такі чарівні, що в порівнянні з ними Мурасакі, з якою разом прожито стільки довгих років, могла б здаватися непоказною, але, глянувши на неї, він подумав: «Немає нікого кращого за неї в світі!» І це правда, що у світі рідко зустрічається така краса. Її високе благородство, що викликало повагу, поєднане з чарівністю та елегантністю, надавало її зрілості ще більшої привабливості. Нинішнього року вона була прекрасніша, ніж минулого, сьогодні здавалася звабливішою, ніж учора. І Ґендзі не переставав дивуватися, як могла народитися така краса.

Аркуші з вільно написаними на них віршами під час вправ з каліграфії Мурасакі заховала під коробку з тушшю, але Ґендзі помітив їх і витягнув. Її почерк не здавався особливо досконалим, але відчувалася в ньому справжня вправність.

«Невже прийшла

До мене осінь сумовита?

Дивлюсь навколо

І бачу, як зелені гори

Змінюють свій колір»[325].

Звернувши особливу увагу на цей вірш, Ґендзі поруч написав:

«Водяних птахів

Смарагдово-зелені крила

Яскравості не змінюють,

Але поглянь — уже пожовкло

Нижнє листя хаґі...»[326]

Смуток, що останнім часом огортав серце Мурасакі, іноді виривався назовні, і Ґендзі зворушувало і захоплювало її намагання його приховати.

Оскільки того вечора він уже не мав що робити з нею і Третьою принцесою, то, не довго думаючи, вирушив потайки до Обородзукійо. Хоча він відчував, що не мав би так чинити і мучився докорами сумління, але не міг протистояти своєму бажанню.

Ньоґо Акасі покладалася на пані Мурасакі навіть з більшою довірливістю, ніж на свою рідну матір. Та й сама Мурасакі ставилася до неї з любов’ю, як до рідної дочки, спостерігаючи, як на її очах вона перетворювалася у справжню красуню. Після приязної розмови з нею Мурасакі відчинила серединні двері й зустрілася з принцесою. Оскільки та справді виявилася милою дитиною, то Мурасакі говорила з нею по-материнськи лагідно й розважливо, не забувши нагадати про їхні родинні зв’язки. Покликавши до себе Цюнаґон, годувальницю принцеси, Мурасакі сказала: «Хоча мені не хотілося б підкреслювати, що в нас спільні предки, але, на жаль, досі я не мала нагоди з нею познайомитися. Сподіваюся, надалі ми не цуратимемося одна одної. Без зайвої скромності приходьте до мене й не соромтеся зробити мені зауваження, якщо помітите мою недостатню турботу про вашу господиню».

«Принцеса рано залишилася сама, без надійної опори в житті, — відповіла годувальниця, — тож ніщо не буде для неї приємнішим, ніж ваші великодушні слова. Адже й імператор Судзаку, її батько, зрікаючись світу, сподівався тільки на вашу доброту й поблажливість до її недосвідченості. Та й вона сама в розмові зізнається, що всю надію покладає лише на вас».

«Після того як Імператор ощасливив мене таким милостивим листом, — сказала Мурасакі, — я постійно думаю над тим, як стати корисною принцесі. Але хіба при своїй незначущості я можу щось зробити?..» А коли Мурасакі із ласкавою поблажливістю заговорила з принцесою і, щоб їй сподобатися, згадала про улюблені картинки у стародавніх повістях і насолоду від гри з ляльками, то із дитячою простотою принцеса задоволено подумала: «Вона і справді зовсім ще молода і дуже добра».

Відтоді вони часто обмінювалися листами і, зустрічаючись під час святкових урочистостей у садибі на Шостій лінії, щиро розмовляли одна з одною. А люди, що завжди охочі потеревенити про тих, хто займає помітне становище у світі, спочатку запитували: «Цікаво, як ставиться до принцеси пані Весняних покоїв[327]?.. Мабуть, і колишня прихильність чоловіка до неї змінилася, а її вплив у домі ослаб...» — та навіть коли з’ясувалося, що прихильність Ґендзі до Мурасакі за останній час не тільки не зменшилася, а, навпаки, збільшилася, все одно не замовкали, аж поки не дізналися, що жінки дружньо спілкуються.

Десятого місяця з нагоди сорокаліття чоловіка Мурасакі послала дари будді Якусі[328] в один із храмів на рівнині Саґа. Оскільки Ґендзі завжди застерігав від пишних церемоній, то вона обмежилася найскромнішими пожертвами. І все-таки прекрасні зображення будд, скриньки для сутр й обгортки для сувоїв створювали у людей враження, ніби вони опинилися в країні Вічного блаженства. Відбувалося урочисте читання сутр Сайсьоокьо, Конгоханнякьо, Дзюмьокьо[329]. З цієї нагоди зібралося чимало знатних вельмож. Оздоб­лення храму вирізнялося надзвичайною вишуканістю, а навколишній краєвид з багряним осіннім листям радував очі. Мабуть, саме це заохотило стількох людей брати участь у цьому святі. Над прибитими памороззю полями безперервно линув гуркіт возів і цокіт кінських копит. Монахи, читці сутр, отримали щедру винагороду — жодна з жінок садиби на Шостій лінії в цій справі не хотіла поступатися одна одній.

Двадцять третього дня закінчувався піст. А оскільки в садибі на Шостій лінії через велику кількість жінок вже не було вільного місця, то Мурасакі влаштувала святковий бенкет із скороминою в будинку на Другій лінії, який завжди вважала своїм. Вона сама готувала вбрання для Ґендзі та робила власноруч багато чого необхідного, а жінки з інших покоїв залюбки допомагали їй. Кімнати у флігелях, де зазвичай розміщувалася прислуга, вона передала в розпорядження придворних, наближених високих осіб і численної челяді із садиби на Шостій лінії.

У передніх покоях головного будинку, належно оздоб­лених, встановили інкрустоване перламутром крісло. У західних покоях поставили дванадцять столиків, за звичаєм розклавши на них літній та зимовий одяг, спальні речі, приховані, однак, від цікавих поглядів фіолетовими покривалами з візерунчастого шовку. Перед кріслом стояли ще два столики, покриті китайською тканиною з кольором, що густішав з наближенням до низу. Шпильки для волосся були розкладені на столику з аквілярії, а срібну гілку із золотою пташкою на ній тонкої роботи на замовлення пані Акасі надіслала її дочка, ньоґо з покоїв Кіріцубо. Чотиристулкова ширма за кріслом, подарунок принца Сікібукьо, із усім відомими картинами чотирьох пір року — гір, річок та водоспадів — привертала увагу своєю незнаною красою. Під