Буллет-парк - Джон Чівер
В Римі довелося спати на соломі та вмиватися з корита; зате вулиці були справді казкові. Хоч гуляти було ніколи, стільки загадували роботи. Барон пообіцяв платити дванадцять тисяч лір щомісяця, та от минув перший місяць, минув другий, а він хоч би тобі що. Куховарка пояснила, що в нього вже така звичка — вивезти дівчину з села й нічого не платити. Якось увечері, одчиняючи йому, Клементина попрохала свою платню, а він відповів, що дає їй житло, що завдяки йому вона побачила Рим і вимагати од нього ще чогось — просто невдячно. Дівчині ні в чому було вийти — ні пальта, ні черевиків, та й годувалася вона недоїдками з панського столу. Отож зрозуміла, що доведеться шукати собі іншої роботи, адже ні за що було навіть повернутися до Наскости.
За тиждень двоюрідна сестра куховарки знайшла їй місце. Роботи було ще більше, ніж у барона, та коли закінчився місяць — і тут не заплатили. Вона відмовилась кінчати плаття синьйорі, поки остання з нею не розрахується. Синьйора лаялась, але все ж таки заплатила. Тоді двоюрідна сестра куховарки сказала, що знає одну американську родину, де потрібна донна. Клементина запхнула весь брудний посуд у духовку, метнулась до церкви помолитися й побігла за вказаною адресою; бідолашній здавалося, що кожна дівчина, яка йде в тому напрямі, хоче перехопити в неї місце. В родині було двоє хлопчиків. Хазяї, хоч і дуже освічені, ніби трохи несповна розуму. Вони запропонували їй двадцять тисяч і, показуючи простору кімнату, де вона житиме, вибачались, що не можуть дати кращої. На ранок Клементина перебралася до них.
Вона багато чула про американців, про їхню непоміркованість і марнотратство, і тепер пересвідчилась, що це так. Її господарі були аж занадто щедрі й ставились до неї, наче до гості; щойно їм потрібна була її послуга, вони питали, чи знайдеться в неї вільна година, і кожного четверга та неділі вмовляли її погуляли. Синьйор працював у якомусь посольстві. Він був високий і худий, стригся обов'язково під машинку, наче якийсь німець чи арештант, або як людина, що перенесла трепанацію. Хоч волосся було чорне й цупке, якби він його відростив, то обов'язково задивлялися б дівчата. А він щотижня ходив до перукарні та дозволяв себе спотворювати. Зате в іншому виявляв аж надмірну скромність — на пляжі, приміром, зодягав не плавки, а купальний костюм. Проте вулицями святого міста ходив з непокритою головою. Синьйора була дуже гарна, ніби виточена з мармуру, і вборів мала силу-силенну. Клементині велося в них добре, вона не нудьгувала й молилась у церкві Сен-Марчелло, щоб так тривало завжди. Вони не гасили за собою світло, ніби це не коштувало силу грошей, спалювали в каміні гори дров, щоб не хапати ввечері дрижаків, а за обідом пили джин і вермут. Навіть пахли не так, як усі. Ледве-ледве, й Клементині гадалося, що то од північної рідкої крові, а ще, може, й від того, що вони стільки мокли у ванні. Вона навіть дивувалась, як вони не захворіють та не стануть ідіотами. Їли вони італійську їжу й пили італійські вина, і вона сподівалася, що коли вживатимуть оливкову олію та напихатимуться вволю макаронами, то од них тхнутиме так само, як від її співвітчизників. Отож, прислуговуючи за столом, вона весь час тягнула носом, проте обоє ледве пахли, а іноді й зовсім не можна було чогось уловити. Вони маніжили своїх дітей, і ті частенько капризували, за що потрібно було давати різки, проте ці іноземці не б'ють дітей, навіть не гримають на них і зовсім не вміють виховувати повагу до себе, і якось, коли малий до того рюмсав, що інша мати неодмінно одлупцювала б його, синьйора вхопила халамидника й повела до крамниці, де купила йому цяцькову яхту. А коли збиралися в гості й синьйора одягалась, то не кликали Клементину, а сам синьйор застібав їй корсет і намисто, ніби якийсь cafone[12]. Іншого разу, коли не стало води і Клементина пішла до фонтана, господар вийшов допомогти; вона сказала: не можна, я не смію такого допустити, а він: я не можу всидіти біля каміна та споглядати, як молода жінка тягає воду. Він узяв глек, пішов до колонки й на очах у швейцара та інших слуг набрав води. А Клементина сховалася в кухні й дивилась у вікно, її так це дратувало, що мусила випити склянку вина! Сусіди казатимуть, що вона ледащо, а її хазяї — невиховані й неотесані. До того ж вони не вірили в появу мерців. Одного разу, йдучи потемки крізь залу, вона побачила в дверях привид. Їй навіть здалося, що то хазяїн. Обернулась, а він у протилежному кінці зали. Вона звереснула й випустила з рук тацю з вечерею, а коли він запитав, чого вона злякалась, і Клементина пояснила, що бачила привид, він тільки здвигнув плечима. Іншого разу вона побачила дух недавно померлого епіскопа біля чорного ходу й знову звереснула, а хазяїн, дізнавшись, у чім річ, виявив цілковиту байдужість.
Зате діти розуміли її, і вечорами, коли вони лежали в ліжечках, вона оповідала їм легенди Наскости. Найбільше подобалась малятам історія молодого селянина і його красуні дружини Ассунти. Через рік після шлюбу в них народився гарний синочок з чорними кучерями й золотавою шкірою, але
