Буллет-парк - Джон Чівер

— Вона ж була така чарівна, така чарівна!

Одначе скоро забула про все й повернулась до звичної діяльності — треба було провадити підготовку дебютанток до котильйона та одібрати найбільш гідних, а тижнів за три після похорону в будинку з'явилась якась Пентасон із дочкою.

Вона багато побігала, щоб заслужити таку милість: і в госпіталі попрацювала, і організувала відвідання театру, і клубний фестиваль та антикварний ярмарок. Та все ж місіс Перанджер суворо зустріла відвідувачок. Зразу видно, що воно за птиці: манери добувають із книг. Ось і сьогодні, йдучи до неї, визубрили, як слід тримати себе за чашкою чаю. Навіть уві сні сняться їм такі запросини: «Містер і місіс Уїльям Пейлі ласкаво просять...», а насправді отримують повідомлення про торги з молотка або плаксиві листи з тубдиспансеру, де тітонька Мінні конає над плювачкою.

Поки Нера подавала чай, місіс Перанджер пильно вивчала кандидатку в дебютантки. В басейні лунко дзюрчала вода, і вона попросила дівчину прикрити вікно.

— Тепер стільки бажаючих,— говорила місіс Перанджер,— що доводиться збільшувати вимоги. Уже не досить приємного виду та вміння себе тримати. Потрібен всебічний розвиток.

Дзюрчання проникало й крізь вікно, і це дратувало.

— Ви співаєте?

— Ні,— одказала дівчина.

— То, може, граєте на якомусь інструменті?

— Трохи на фортеп'яно.

— Що значить «трохи»?

— Дещо Шопена, а то більше популярну музику.

— Де ви проводите літо?

— У Денніс-Порті.

— Нещасний Денніс-порт! Тепер уже не знаєш, куди їхати. На Адріатиці — тьма-тьмуща. Капрі, Амальфі — загиджені дощенту. В Аргентаріо — проходу нема через оту принцесу голландську. Рів'єра — напхана по саму зав'язку. В Бретані — холодно й дощить. Скай, правда, чудовий острівець, зате їжа там надто погана. А Бор-Харбор, Кейп-Код — перетворилися на казна-що.

І знову в голові аж засвердлило од того дзюрчання в басейні.

— Ну, а як ви ставитесь до театру?

— Дуже люблю.

— Які вистави бачили в тому сезоні?

— Жодних.

— Їздите верхи, граєте в теніс?..

— Так.

— Який ваш улюблений музей у Нью-Йорку?

— Не знаю.

— Що ви читали останнім часом?

— «Ситцеву чуму». Вона була в списку бестселлерів, а ще — «Сім стежок у рай». Вона теж у списку.

— Приберіть усе, Норо,— гидливо мовила місіс Перанджер, ніби чекала, що служниця винесе з недоїдками і цих гостей. Вона провела їх до дверей. Якби була жорстока, то подрочила б іще деякий час, але натомість одвела в бік місіс Пентасон і одверто заявила:

— На превеликий жаль...

— Нічого,— мовила місіс Пентасон, — ми й так вам страшенно зобов'язані.

Й заплакала. Донька обняла її за плечі та вивела з вітальні.

А вуха місіс Перанджер вже аж боліли од дзюркоту в басейні. Як лунко і як жалібно волала вода: «Мамо, я здибала нарешті свого судженого!»

Місіс Перанджер збігла східцями до басейну.

— Неріссо! Неріссо! — загукала вона.

А вода тихо хлюпоче своє: «Мамо, я здибала нарешті свого судженого!»

Адже єдина її донька стала водою в басейні.

IV

Містер Бредіш прагнув чогось. Хоч самого себе поліпшувати не збирався — хотілось на вісімнадцять-двадцять днів потрапити кудись в інше місце, змінити клімат, спосіб життя, тобто на якийсь час забутись і розвіятись. Бредіш багато курив, і після звіту Міністерства охорони здоров'я йому здавалося, що всі перехожі звертають увагу на затислу в нього між пальцями сигарету й скрушно хитають головами. Отож і вирішив трохи провітритись. Він тепер сам собі пан, розлучений, і може їхати куди завгодно.

Якось після ленчу він забрів до туристського агентства, аби допевнитись, що і як. Чергова одіслала його в куток, де сиділа чарівна дівчина. Та запропонувала йому сісти й тернула сірником об коробку з рекламою яхт-клубу в Корінфі. Попихкуючи сигаретою, Бредіш помітив, як дівчина дивиться на нього з сяючою посмішкою і щоразу одкусує її, наче кравчиня нитку. Бредіш подумав про Англію: десять днів у Лондоні та стільки ж у заміському маєтку друзів. Не встиг роззявити рота, як дівчина защебетала, що тільки-но звідти повернулась. Із Ковентрі. Сяйнула посмішкою й відкусила. Навіщо йому Ковентрі? Але рішучість і наполегливість дівчини примусила його вислухати хвалу Ковентрі, де, очевидячки, вона вперше спізнала силу пробудження своїх чар. Видобула з шухляди ілюстрований журнал, аби показати знаменитий собор. Проте увагу його заполонило попередження, що куріння спричиняє рак легенів. Дівчина все вихваляла красу Ковентрі, а він думкою полинув до Франції. Так, він краще відвідає Париж. Французький уряд ще не оголосив куріння поза законом, і ніхто не перешкодить йому насолоджуватись духом «Голуа». «Голуа», «Бле», «Жон»... Він пригадав, як дим їх потрапляв у саме нутро, викликаючи кашель і нудоту, од яких він корчився в три погибелі. Йому привиділось, як гіркий дим французьких сигарет геть заснував місто, перетворивши диво світу на смердючу яму. Ні, він поїде до Тіролю. Та раптом згадав, що в Австрії державна монополія на тютюн і що єдині сигарети там — пісні довжелезні «гвіздки» в крикливій упаковці, яка тхне парфумами. Хай, зате звідти він потрапить до Італії. Перейде Бреннерський перевал та спуститься у Венецію! Проте, пригадавши італійські сигарети, оті «Еспортаціоней джіубеки», як їхня січка дере язик, а дим, мов крижаний вітер, викликає лихоманку, вирішив за краще їхати до Греції... Але ж там єгипетський тютюн!.. Росія, Турція, Індія, Японія,— всі вони суцільний ланцюг тютюнових крамниць...

— Я, мабуть, нікуди не поїду,— признався він дівчині. Та відкусила свою посмішку й провела його сердитим поглядом до дверей.

Самодисципліна — ось що прикрашає людину і всі її починання! Це вона не дає розбурхатись хаосу. Так, у всякому разі, думав Бредіш. Час і йому виказати свою волю. Він погасив останню сигарету й закрокував до Парк-авеню, аж пританцьовуючи на ходу, ніби атлет, що виписує собі взуття та костюми з самої Англії. Надвечір у нього з'явилися перші ознаки кесонної хвороби, як у водолазів, що потрапляють у розріджене повітря: порушився кровообіг, всі жили судомило, губи попухли, а праву ногу ніби різало ножем. Могутні припливи краяли мозок, спричиняючи нудоту. Та він, наче мандрівник, вирішив пильно вивчати кожен симптом, зміни рельєфу й характеру рослинності, як ото у вікні вагона, коли їдеш незнайомою країною.

З настанням ночі країна та здавалась дедалі пустельнішою, ніби він їхав вузькоколійкою міжгір'ям. Навколо лиш будяки та ковила. Там, за перевалом, казав він собі, його ждуть луки,