Буллет-парк - Джон Чівер
Він таки міняється, стає іншим, і, очевидячки, саме цього йому й хотілось. За кілька годин навіть порозумнішав і став ширше дивитись на світ. Тягар прожитих років легкою хмарою ліг йому на плечі. Він ніби спостигав поезію борні, що веде до кращого життя й самовдосконалення людини. От він кидає курити, а там, дивись, і пити перестане. А перегодом, можливо, вдасться й любовні пристрасті загнуздати... Адже саме ця його ненаситність була причиною розлучення й від'їзду коханих дітей. Якби вони глянули зараз на нього, з чистою попільницею під самим носом! Може, зажадали б, щоб він до них повернувся. Тоді взяли б яхту напрокат і помандрували б уздовж берегів штату Мен. Коли того вечора він пішов до коханки, дух тютюну, що тхнув у неї з рота, здався таким нудотним, що він заспішив додому — спати в оточенні своїх порожніх попільниць.
Бредіш досі не відчував самовдоволення, коли не вважати впертості грішника, що потонув у гріхах. Весь запал його був спрямований проти тих, хто п'є тільки соки та пропагує поміркованість у всьому. А нині, йдучи на службу, він раптом збагнув, що його кинули в кодло праведників. Отож несподівано став оборонцем поміркованості та ще й намагався аудити ближніх — прагнення, до того йому невластиве, дивне й несхоже на всі попередні, що він навіть відчув деяке піднесення. З одвертим докором дивився він на перехожого, який зупинився закурити. Просто ганчірка! Навмисне руйнує собі здоров'я, вкорочує віку й зраджує своїх рідних, котрим, як наслідок його злочинної слабості, загрожує голодна смерть. До того ж бідно вдягнений, черевики не чищені — як же він сміє за таких обставин дозволяти собі величезну розкіш — куріння? Може, вихопити у нього з рук сигарету? Або гарненько його вилаяти? Переконати? Ні, рано ще самому братись за проповіді. Отож повернув на П'яту авеню і вже не дивився ні на небо, ні на гарненьких жінок, а тільки й стежив, чи не затискає хто в пальцях сигарети — як офіцер поліції, що ловить правопорушників. А скільки їх! На розі Сорок четвертої вулиці стара з розпатланим волоссям і яскраво-червоною смужкою помади на смертельно-блідому обличчі припалює сигарету од недокурка. Чоловіки в під'їздах, дівчата на східцях Державної бібліотеки, юнаки в парках — всі ніби змовились самі себе гробити!
Проте в голові у нього паморочилось, як і вчора, він не міг зосередитись, а з очима коїлось казна-що: ніби їх затрусило пилом. Того дня йому довелось бути на сніданку з коктейлями. Хтось запропонував сигарету, і довелось відповісти: «Дякую, зараз не хочу». Він навіть почервонів од такої витримки, але з гідністю промовчав, що бореться сам із собою. І, почуваючи себе переможцем, кілька разів підставляв офіціантові фужер. Отож випив більше, ніж звичайно, і, коли повернувся до роботи, відчув, що його хитає. Хміль, в супрязі з порушеним кровообігом, розпухлим ротом, запаленими очима, біллю в правій нозі та смердючим дурманом, що, здавалось, заснував усі борозни мозку, не давав працювати, і Бредіш мучився цілий день. Він ухилявся від запрошень на вечерю, та цього разу пішов, щоб трохи розвіятись. Він почував себе ні в сих ні в тих. До того ж утратив міру рівноваги, й перехід вулиці здався йому доланням жердини через провалля.
Гостей було чимало. Бредіш не відходив од стойки. Джин не потамував його спраги. Кров усе дужче гупала в скронях, а голова й зовсім затьмарилась. Хоч він розмовляв, навіть сміявся, та все це якось механічно, і, коли під кінець у дверях з'явилася гарненька жінка, зодягнена в циліндричну сукню без пояса й з волоссям кольору тютюну, він чимдуж кинувся до неї, перевертаючи все на шляху. Дзенькіт розбитого скла й вереск прибулої, яку Бредіш затис ногами, перетворив вечір на справжню оргію. Двоє гостей підбігли до Бредіша й вхопили його за плечі. Ще мить — і він опинився за дверима.
Рудий костюм мужчини, що спускався з ним у ліфті, так нагадав гаванську сигару, що Бредіш взявся тягнути носом, проте почув лише дух дешевих сигарет; швейцар скидався на чубук і пахнув гарним люльковим тютюном. А на П'ятдесятій вулиці Бредіш побачив жінку, волосся якої точнісінько було, як його улюблений тютюн. Вона йшла, а за нею вився духмяний серпанок. Він ледве стримав себе, щоб не кинутись до неї. Адже якби на вулиці він повторив те, що в гостях, то обов'язково опинився б у буцегарні, де сигаретами ніхто не пригощає. Так, він перемінився, але одночасно збожеволів увесь світ. Замість людей він бачив «Честерфілди», «Сейлеми», кальяни, сигари й сигарильйо, мольки й чубуки, «Кемелси» і «Плейсери». Доконала ж його дівчина, ще майже дитина, яку він прийняв за «Лакі страйк»[9]. Коли спірвав її, вона звереснула, а двоє перехожих кинули його на брук та стали копати ногами. Збіглись цікаві. А потім з болісним зойком примчала поліцейська машина...
Клементина
Вона народилася в Наскості, і все її дитинство спливло під враженням двох див — самоповернення діамантів та навали вовків. Їй було десять років, коли грабіжники вдерлися до церкви Сан-Джованні, зламали раку Пречистої діви, викравши звідти діаманти — дарунок Мадонні од якоїсь княгині, що несподівано позбулася тяжкої недуги печінки. Другого дня дядечко Серафіно, повертаючись з поля, побачив біля входу в печеру, де колись етруски ховали своїх мерців, осяйного юнака. Той поманив його, але дядечко нажахався і втік. Серафіно звалила жорстока лихоманка, він покликав пастора та висповідався, а пастор побіг до печери й підібрав належні Мадонні діаманти саме там, де стояв ангел. Того ж таки року на нижній дорозі кузина Марія бачила чорта з рогами й гострим хвостом, у червоному трико, — точнісінько такого, як ото малюють на картинках. Їй сповнилось чотирнадцять, коли випав небувало глибокий сніг. А одного вечора, повертаючись з водою од колонки, вона побачила біля вежі, де вони мешкали тоді, цілу зграю вовків. Шість або сім їх здиралося слизькими сходами Віа Кавур. Вона облишила глек та втекла до вежі, язик у неї
