Учитель - Шарлотта Бронте
Тон Френсіс, так само, як і її мова, в той момент були дуже виразними, і коли слово «пекло», сказане дещо з притиском, злетіло з її губ, Гансден навіть нагородив співбесідницю захопленим поглядом. Йому подобалися прояви сили — байдуже, в чоловікові чи жінці — та ще його приваблювало все, що виходило за рамки умовностей. Він ніколи раніше не чув, щоб леді так безкомпромісно вимовляла слово «пекло», і ці звуки, що злетіли з уст леді, потішили його; він був би навіть не проти, аби вона ще раз вимовила їх, але це порушувало правила Френсіс. Прояви енергійної рішучості ніколи не давали їй задоволення, і вони лише тоді звучали в її голосі чи проявлялися на обличчі, коли якісь надзвичайні обставини — як правило, дуже болісні — змушували видобувати їх із глибин душі. В розмовах зі мною вона кілька разів збуджено висловлювала сміливі думки, але коли моменти збудження минали, я про ці міркування і не згадував: самі виникали — самі й минали. Гансденове ж захоплення вона відкинула з посмішкою, і, повертаючись до теми розмови, сказала:
— Оскільки Англія — ніщо, то чому народи континентальних країн так її поважають?
— Думаю, що навіть дитина такого б не спитала, — відповів Гансден, який ніколи й за жодних обставин не надавав будь-кому інформацію, не дорікнувши в нерозумності тому, хто запитував. — Якби ви були моєю ученицею, як колись уже мали нещастя вчитися в однієї жалюгідної, присутньої тут особи, то за такий вияв неуцтва я б поставив вас у куток. Невже ви не бачите, mademoiselle, що це наше ЗОЛОТО купує французьку ввічливість, німецьку доброзичливість та швейцарську підлесливість? — І він глумливо засміявся.
— Швейцарську? — перепитала Френсіс, яку зачепило слово «підлесливість». — То ви називаєте моїх земляків підлесливими? — Вона підскочила, я не зміг стримати сміху, бо в її погляді був гнів, а у позі — виклик.
— Чому ви ображаєте Швейцарію в моїй присутності, містере Гансдене? Невже вважаєте, що у мене нема асоціацій? Чи розраховуєте на те, що я говоритиму лише про виродження та пороки в альпійських селищах, і залишу збоку милу моєму серцю велич співвітчизників; завойовану кров’ю свободу і природну красу наших гір? То ви помиляєтеся — в цьому ви помиляєтеся.
— Велич? Називайте це як хочете — ваші краяни розсудливі; те, що ви вважаєте абстрактною ідеєю, в них має ринкову ціну: вони, не довго думаючи, продали свою велич вкупі з кровно здобутою свободою, служачи іноземним коронам.
— Ви були коли-небудь у Швейцарії?
— Так; був двічі.
— І все ж ви нічого про неї не знаєте.
— Знаю.
— Ви повторюєте, мов папуга, що швейцарці продажні; бельгійці ж стверджують, що англійці боягузи; французи звинувачують бельгійців у віроломстві — а тому нема правди у ваших dictums.[263]
— Є.
— Я кажу вам, містере Гансдене, що ви ще непрактичніший, аніж я, як жінка; бо ви не визнаєте того, що є насправді, а намагаєтеся скасувати особистий патріотизм і національну велич так само, як атеїст скасовує Бога і власну душу, заперечуючи їх існування.
— До чого хилите? Ви відійшли від головної теми — я думав, ми говоримо про корисливу натуру швейцарців.
— Про це ми й говорили — але навіть якби ви мені до завтра доводили, що швейцарці користолюбні (а це вам не вдасться), то й тоді б я продовжувала любити Швейцарію.
— Тоді ви були б божевільною — божевільною, мов березневий заєць,[264] бо дозволили б собі любити гори землі, деревини, снігу та льоду, котрих вистачить, аби завантажити ними мільйони суден!
— Не менш божевільною, ніж ви, котрий нічого не любить.
— В моєму безумстві є певний метод; у вашому — жодного.
— Ваш метод — витиснути сік з усього живого і зробити із залишків гній, використавши його, як ви називаєте, з користю.
— Ви зовсім не вмієте сперечатися, — сказав Гансден, — у ваших словах нема логіки.
— Краще бути нелогічним, аніж безчуттєвим, — дотепно відповіла Френсіс, котра тепер снувала від буфета до столу, намагаючись бути гостинною якщо не в думках, то хоча б у вчинках — бо вона накривала стіл скатертиною, ставила на неї тарілки та розкладала ножі й виделки.
— Це випад у мій бік, mademoiselle? Невже ви вважаєте, що в мене зовсім нема почуттів?
— Вважаю, що ви постійно втручаєтесь у власні почуття, а також відчуття інших, заявляючи, що вони ірраціональні, а тоді намагаєтесь їх придушити, бо, на вашу думку, вони не в’яжуться з логікою.
— Я завжди чиню правильно.
На мить Френсіс зникла в якійсь комірці й невдовзі з’явилася знову.
— Чините правильно? Звісно ж, що ні! Ви дуже помиляєтесь, якщо так думаєте. Будьте такі добрі, містере Гансдене — пропустіть мене до вогню: мушу дещо приготувати. (Пауза: певний час зайняло прилаштування каструльки над вогнем, потім, помішуючи її вміст, Френсіс промовила:)
— «Добре» — якщо це добре: розбивати відрадні почуття, які Бог дав людині, а особливо такі, як патріотизм, що піднімає людський егоїзм на вищий щабель (жар при цьому дівчина помішувала, і страву ставила ближче).
— Чи ви народились у Швейцарії? — запитав Гансден.
— Гадаю, що так — інакше чому б я називала її своєю рідною країною?
— А звідкіля у вас англійські риси обличчя та фігура?
— Бо я наполовину англійка — в моїх венах тече англійська кров — тому маю право на подвійний патріотизм, адже мені небайдужі дві благородні, вільні та успішні країни.
— То ваша мати була англійкою?
— Так, так; а ваша, певно, була з Місяця чи Утопії, оскільки жодна нація в Європі не може претендувати на ваш інтерес?
— Навпаки, я вселенський патріот, якщо ви розумієте, про що кажу, бо моя країна — весь світ.
— Симпатії, котрі простираються так широко, як правило, дуже неглибокі. А — тепер, будь ласка, сідайте до столу. Monsieur (а це було вже звертання до мене, я вдавав, що читаю при місячному світлі): monsieur, вечеря готова.
Це було сказане зовсім іншим тоном — не так, як вона перекидалася фразами з містером Гансденом — менш уривчасто, серйозніше і м’якше.
— Френсіс, що ви маєте на увазі під «готовою вечерею»? Адже ми не мали наміру залишатися на вечерю.
— Але ж, monsieur, ви залишилися; вона готова, і вам зостається лише її з’їсти.
Звісно ж, вечеря була «іноземною»: вона складалась із двох невеликих, але смачних страв із м’яса, майстерно приготовлених та вміло поданих; салат і
