Учитель - Шарлотта Бронте
То яким був її план? Цілком логічним: наступним нашим кроком, чи, принаймні, її — якщо вона мріяла досягти висот у своїй професії, мав стати такий. Френсіс запропонувала відкрити школу. В нас уже були певні накопичення, щоб почати справу економно, продовжуючи жити вельми скромно. На той час ми вже зав’язали широкі й вигідні зв’язки, що мало сприяти справі, бо хоча коло наших близьких знайомих і продовжувало бути обмеженим, але нас добре знали як учителів у школах та сім’ях. Змалювавши свій план, Френсіс кількома реченнями висловила надії на майбутнє.
— Якщо би в нас було хороше здоров’я та хоча б скромний успіх, ми могли б — я в цьому впевнена — з часом стати незалежними; можливо, навіть до того, як постаріємо; а тоді й ви, і я зможемо відпочити — й що завадить нам переїхати в Англію?
Англія все ще залишалася для неї землею обітованою.
Я не чинив їй жодних перешкод і не перечив ні в чому; знав, що вона не з тих, хто може залишатися пасивною та бездіяльною чи хоча б порівняно бездіяльною. Їй слід було виконувати певні обов’язки, і вона їх виконувала; в неї також було багато роботи — цікавої, всепоглинаючої та прибуткової; яскраві здібності дрімали в ній і потребували підтримки та дії, і я був не з тих, хто посадить їх на сухий пайок чи змусить харчуватися крихтами — о, ні! Я був лише радий підтримати їх та розчистити місце для дій.
— Ти задумала план, Френсіс, — сказав я, — до того ж план хороший; тож виконуй його; маєш на це мою згоду, і коли б тобі не знадобилася моя підтримка, тільки попроси, — і ти її отримаєш.
У очах Френсіс зблиснули сльози вдячності — лише кілька сльозинок, що швидко зникли — потім вона схопила мою руку, міцно стиснула своїми і промовила:
— Дякую, monsieur!
Ми провели дивовижний день і повернулися додому пізно — при світлі повного літнього місяця.
…Відтоді пролетіло десять років, тріпочучи запиленими невтомними крилами: роки метушні, діяльності, невтомних зусиль; роки, протягом яких я і моя дружина, сповна віддавшись рухові вперед — так само, як рухалися вперед європейські країни — майже не знаючи спочинку та розваг і не роблячи собі поблажки, йдучи життєвою дорогою рука об руку, пліч-о-пліч, не ремствували, не засмучувались і не звертали з обраного шляху. Надія завжди підтримувала нас; здоров’я не підводило, гармонія слів та вчинків згладжувала немало труднощів, і нарешті нам було даровано успіх — як нагороду за наше сумління. Наша школа стала однією з найпопулярніших у Брюсселі, й поступово ми підвищили якість освіти та підняли платню; відбір став досконалішим, і школу поповнили немало учнів з найкращих бельгійських родин. Ми також налагодили чудові зв’язки в Англії, які започаткувала добровільна рекомендація містера Гансдена, котрий, відвідавши нас і в звичній для себе манері понасміхавшись з мого процвітання, повернувся додому та невдовзі скерував до нас трійцю юних… -ширських спадкоємиць, своїх кузин, щоб, як він висловився, «місіс Крімсворт навела на них трохи лоску».
На той час місіс Крімсворт стала у певному сенсі геть іншою жінкою, а в дечому зовсім не змінилася. За різних обставин вона була такою різною, що інколи мені здавалося, що в мене — дві дружини. Її природні якості, які розкрилися мені ще до одруження, залишилися свіжими й незаплямованими; але й інші якості тепер проявилися потужно, розрослися широко та цілком змінили її натуру (зовнішній вигляд моєї культивованої рослини у цілому). Рішучість, енергійність та підприємливість обросли густим листям, прикривши романтичність і запал; але квіти все ще були там — вони збереглися чистими та росяними, затінені пізнішою, хоча й міцнішою порослю. Можливо, в усьому світі лише я знав секрет їх існування, й лише мені вони готові були віддати витончений аромат і сяючу непорочну красу.
Удень моїм будинком та школою управляла Madame директриса — сповнена гідності елегантна дама, зі слідами тривожних дум на високому чолі та почуттям гідності на серйозному обличчі. Відразу ж після сніданку я розставався з цією леді — йшов у свій коледж, вона — в клас; удень, повернувшись лише на годинку, завжди заставав її в класі страшенно зайнятою, і на її обличчі читалися мовчазність, старанність та спостережливість. Якщо вона в той час не вела уроки, то наглядала за тим, як їх проводять, керуючи поглядом та жестами; і тоді була пильна та уважна. Проводячи урок, вона помітно пожвавлювалася; здавалося, отримувала задоволення від своєї діяльності. Мова, якою директриса зверталася до учениць, була простою та невигадливою, але й позбавленою сухих банальних фраз; Френсіс також не вживала казенних зворотів, а складала фрази сама, і вони часто були виразними та вражаючими; нерідко, висвітлюючи улюблені моменти з історії чи географії, вона була по-справжньому красномовною. Її учениці — принаймні, старші та розвиненіші з них — визнавали розумову вищість Френсіс, а деякі навіть вловлювали піднесеність її почуттів. Між вчителькою та її ученицями не було особливої ніжності, однак з часом деякі з них щиро прив’язалися до Френсіс, і всі без винятку поважали її.
Вона ж завжди ставилася до них серйозно, часом бувала доброю — коли учениці тішили її успіхами й старанністю, і завжди була винятково делікатною й тактовною. У випадках, коли слід було насварити або покарати, Френсіс зазвичай залишалася поблажливою; однак якщо хтось користався з її терплячості, що іноді траплялося, тоді гостра, раптова, схожа на блискавку суворість з усією силою звалювалася на винуватицю і показувала тій серйозність провини. Часом проблиск ніжності затуманював її погляд та риси, але таке бувало нечасто — лише коли учениця хворіла чи тужила за домом або ж коли в школу прибувала маленька учениця-сирітка або дівчинка, котра була значно біднішою за інших, жалюгідний гардероб якої та вбоге шкільне приладдя викликали зневагу обвішаних коштовностями графинь та вбраних у шовк міс. Над такими маленькими пташенятами директриса простирала лагідні крила захисту: до їхніх ліжечок
