Німа - Юлія Гук

Піддослідна шоковано завмирає. Його слова дошкуляють своєю правдивістю.

— А ще я гарнюня з довгим волоссям… — бурчить собі під носа, болісно посміхаючись.

Сашко вибухає реготом.

— З цим не посперечаєшся.

Вони сідають пити чай, забувши про Катрину.

Коли Сашко вже стоїть на порозі, вона обіймає його й несподівано стає вразливою та замученою.

— Я не можу інакше. Так що більше не втручайся. Я сама здатна привести себе в порядок.

Їй гіршає. Дедалі все дужче й дужче. Вона навіть не помічає, що Сашко вже прийшов розгніваним. Він уже знав, що щось сталося. Її не турбує, звідки він довідався.

Пухкенька рука залазить під ковдру.

— Я сплю. — Тасіта ліниво перевертається, відштовхуючи руку.

— Хіба ж не любо прокидатися від того, що тебе хтось бажає? — говорить, посміхаючись, Катрина. — Приємно ж відчувати себе жаданою?

Піддослідна відчуває сильне роздратування. Вона ненавидить, коли її будять. Вона взагалі-то не любить і присутність сторонніх людей у квартирі. А ця дівчина тут уже третій день. Сьогодні Тасіта вирішує, що настав час з нею розпрощатися.

— Хочу їсти.

— То приготуй, — пирхає фіолетововолоса.

Очі дівчини на мить стають геть байдужими. Тасіта відчуває самотність і холоднечу.

— Я краще збігаю за пивом.

Похмуро. Небо ворушиться, наче задумалося, чи розвиднятися, чи заси′пати місто снігом з дощем. Поки піддослідна йде в магазин та з нього, вона перебирає варіанти відставки нової коханки: «Я маю працювати… Я не хочу спати з дівчатами… Ні… Батьки дізналися й сильно розгнівалися… Я тебе не люблю… Я тебе використала… У мене є інший… Інша… Не так… А не пішла б ти на х**!»

— Гей, Катрино! Мені потрібно з тобою поговорити!

Дівчина сидить за комп’ютером в одних трусах, підібгавши під себе ноги. Тася підходить з-за спини, готова послати її під три чорти. Але відволікається на картинку. Катрина грається в онлайн-гру. Очі прикипають до екрана.

— Що хотіла? — запитує, не відриваючись.

— А? Я хотіла… А в що це ти граєш?

— Рольова гра «World of Warcraft». Хочеш, навчу? Будемо в одній команді. Правда, у мене рівень уже високий, але я тебе підтягну.

Піддослідна стягує з себе одяг, залишаючись у костюмі Єви, й підсовує стілець.

— Спочатку ми створимо тобі персонажа. Ти гратимеш зі мною в альянсі…

День минає непомітно.

Катрина лягає спати в ліжко Тасіти, її так і не вигнали.

Піддослідна сидить за комп’ютером до ранку. Вона навіть не йде за черговою дозою алкоголю. Мене це вражає. Та я не знаю, чи радіти мені, чи починати панікувати. Те, що вона робить зараз, змушує мене турбуватися більше, ніж раніше. Спочатку вона замінює реальність алкоголем і сексом. Тепер же вона втікає від неї у віртуальний світ. Це не покращення, однозначно. Це регрес.

— Сьогодні не зможу. Так. Зайнята. Люблю вас.

Тася, не відриваючись від комп’ютера, відмовляється навідати батьків.

Занехаяна кімната тепер ще брудніша, ніж колись. Окрім пляшок на підлозі, тепер там ще й пил і попіл. У повітрі висить дим. Піддослідна, захоплена віртуальним світом, курить прямо в кімнаті. Клавіатура, стіл, монітор — усе вкрите шаром попелу.

Коханка десь пішла грати на головну вулицю міста, щоб заробити трохи грошенят. І, до речі, їй зовсім не заважає весь цей хаос, у якому доводиться жити. Вона не допомагає Тасіті. Вона руйнує її.

День знову непомітно минає за грою перед екраном.

Розривається мобільний. Стукіт у двері. Та її це не турбує. Вона не відчиняє двері, ігнорує телефон, знаючи, хто і що від неї хоче.

Сутеніє.

Тасіта знімає навушники, бере пляшку пива з підлоги. Вона гарно запаслася на час гри. Виходить на балкон, зачувши шум дощу.

Дівчина поволі закурює. Її плечі тремтять, але по куртку вона не повертається, ігноруючи недавню хворобу.

Пара крапель потрапляє на цигарку, і Тася відступає вглиб балкона. На душі кепсько. Щойно вона відривається від комп’ютера, її починають давити думки. Докуривши, вона не повертається в кімнату. Стоїть, мерзлякувато здригаючись, і п’є холодне пиво.