Німа - Юлія Гук

Мовчать.

— Та все ж ти й мені примудрилася розбити серце. Хоча я був другом.

Тасіта п’є.

— Ти пішла від нас. Через ту дівчину. Пішла від мене. І що я бачу через стільки років? Ти влилася в соціум. Відмовилася від тих принципів, які сповідували ми.

— Я завжди була відмінною від вас. Тому що хотіла більшого. Тому що не хотіла спиватися й згадувати, як гарно було колись.

— А що ж ти робиш зараз?

Тасіта гірко посміхається.

— А зараз… я більше не бачу цієї різниці… Я теж нічого не можу…

На відході Ігор міцно обіймає її.

— А може, воно й на краще?

Тася запитально дивиться на нього.

— Те, що ти розсталася з Валеном. Ви обоє дуже яскраві, індивідуальні, незалежні. Ви аж світилися. Але з часом світло почало згасати. При чому твоє. Коли зустрічаються дві сильні особистості, рано чи пізно одна починає підминати під себе іншу. Вален змінив тебе. Він поділився своїм мороком, і ти прийняла його. Спершу… коли ми познайомилися… у тобі не було зла, гніву чи ненависті. Ти була чистою.

Телефон розривається. Ми обидві знаємо, хто це…

Її поведінка стає все дивнішою. Чим довше вона не бачить, не чує Жара, тим божевільнішою здається. Тим більше вона замикається. Тим глибше ховається від світу, людей.

Прокинувшись о сьомій ранку від температури, вона поводиться геть нетипово. Тася не йде на кухню в пошуках води чи пляшки чогось алкогольного. Вона йде в душ (через хворобу піддослідна не милася чотири дні поспіль).

Тасіта чомусь посміхається, розчісуючи волосся. Тихенько щось наспівує.

Мені здається, що вона нарешті вкрай збожеволіла. Але її дії цілком адекватні.

Нафарбувавши чорним очі, піддослідна починає порпатися в рюкзаку, з яким ходить на роботу. З нього летять на підлогу люстерко, гребінець, помада, ручки… Але невдовзі вона знаходить те, що шукала. Маленький чорний блокнот.

Ігноруючи повідомлення про пропущені дзвінки, Тася набирає номер з блокнота й страшенно кашляє.

— Так, — після третього гудка в слухавці чується жіночий голос.

— Кх… Привіт. Я з фірми… — Піддослідна заходиться кашлем, прикриваючи слухавку. — Ти приходила до мене щодо роботи…

— Тасіта? Так? — Невпевнено запитують на тому кінці дроту.

— Я. Ти не зайнята? Не хочеш навідати хвору й принести їй чогось алкогольного?

У слухавці тихо.

— А я зможу залишитися на ніч?

— Взагалі-то, я на це й розраховувала… — Це була не посмішка — те, що зробили її губи.

Дівчина мала прийти ввечері.

— Довго чекати… — хрипить Тася й знову залазить під ковдру.

Піддослідна дивиться серіал в очікуванні гості. Дуже скоро одяг на ній стає знову мокрий наскрізь. Її проймає холодний і липкий піт. Температура падає.

За півгодини до приходу дівчини Тася знову приймає душ і знову підводить очі.

Коли стукають у двері, вона ще не одягнута. Швидко замотується в рушник, відчиняє двері.

— Ще раз привіт… — Гостя розтягує пухкі губи в усмішці, від чого трохи дрижить ланцюжок, який тягнеться від щоки до вуха.

— Заходь. Я щойно з душу, вибач.

Тася відступає вглиб кімнати. У ній пробуджується щось архаїчне, первісне. Такою я давно вже її не бачила. І знову ця посмішка…

Дівчина, яка зайшла, невдоволено оглядає фігуру піддослідної. Мені здається, що Тасіта навмисне вийшла до неї в такому вигляді.

— Я зовсім не проти… Ти така сексуальна…

Гостя мружить очі й простягає пакунок, який принесла з собою. Він подзенькує, переходячи до рук піддослідної.

— Шмурдяк, — вдоволено констатує Тася. — Роздягайся й заходь на кухню, а я тим часом вдягнуся.

Навіть її поступ змінився, рухи голови. І очі блищать не стільки від температури, скільки від прихованого бажання. Поки Тасіта перевдягається, знову дзвонить телефон. Поглянувши на номер, вона спокійно вимикає звук.

— Отже… Чому ти згадала про мене саме зараз? — запитує дівчина, коли одягнута піддослідна повертається на кухню.

Тася спокійно нахиляється до неї й обережно бере пасмо фіолетового волосся.

— Я тебе й не забувала…

Катрина задихається від цього тихого шепоту, інтимності рухів, гарячого подиху на щоці. Її охоплює хіть. Власне, збудження передається їй від