Німа - Юлія Гук

— Ти не настільки добре мене знаєш, щоб говорити про ці речі.

Допиває пиво й втуплюється пустими очима в екран. Монстри лізуть через горлянку.

Скипіла. Нарешті хоч якийсь вияв емоцій, окрім суму, болю, байдужості. Монстри таки дісталися її гострого нещадного язика й тепер стрибають на Катрину, заліплюючи мороком та образою її душу.

— Це все? Усе, що ти хотіла сказати. — Фіолетововолоса тремтить від стримуваних сліз та образи. — Я думала в нас почуття…

— Почуття? — Тася зводиться на ноги й виходить з-за робочого столу. — Дитинко, це просто секс! Очевидно, ти не помітила, що мені було дещо самотньо і я хотіла розважитися. Я прагнула втіхи й алкоголю. Ну, і ще трохи спорту.

З-за дверей обережно визирає Світлана Анатоліївна.

— Я думала, ми схожі. Але я не така. Я добра, а ти ні. — Дівчина стискає кулаки.

— Ти ідіотка, — уже спокійніше резюмує піддослідна й запалює цигарку. — Усе було очевидно від початку. Якби ти не переспала зі мною того дня, нічого б не було. Як можна стрибнути в ліжко на другий день знайомства й думати, що партнер ставиться до тебе серйозно? Секс у стосунках — це десерт. Його смакують після основної страви, тобто після того, як пізнають кохану людину. Це винагорода за увагу, турботу, підтримку, довіру. Ніхто не спить з тим, у кого закоханий, на першому ж побаченні.

— Ти!.. Ненавиджу…

Повз Світлану Анатоліївну, штовхаючи її, вилітає Катрина. Вона плаче. Вона ридає.

— Ем… привіт… — обережно заходить колежанка.

Тасіта задумливо киває їй на стілець і видихає хмаринку смердючого диму.

— Що це було?

— Це? Розрив з коханкою.

Жінка ніяково підбирає під себе ноги.

— Ти ж не лесбійка?

— Ні. Я бісексуалка.

— Це неприродно. Навіть… гидко.

— Гидко? — По тілу піддослідної струмом проходить роздратування. — Дурна! Люди не винні в тому, що закохуються в людину своєї статі! Вони не винні, що їм подобається одяг протилежної статі! Вони не винні, що інші…

— Це ненормально…

— А що таке норма? Що таке норма в цьому хворому світі?! Чому всі так уперто намагаються довести, що знають, якими мають бути норми?! Чому не можна вважати нормою одностатеві стосунки?! Адже це теж кохання! Адже я! Я! Я кохала!

Несподівано вона падає на коліна й ковтає монстрів. Заходиться плачем.

Світлана Анатоліївна опускається поряд й обіймає її.

— Мені так не вистачає її…

— Кого?

— Віри…

Про що вона? Про дівчину чи про те, чого й справді не має.

Молода вісімнадцятилітня Тасіта радісно стрибала по калюжах. То був особливий день. Місяць тому вона познайомилася з Вірою. Місяць тому вона почала добрішати й бачити щось прекрасне в людях й у світі навколо себе. Вона хотіла зробити щось особливе для коханої дівчини. Тому в рюкзаку торохтіла маленька запакована коробочка. Подарунок на день знайомства. Дівчина ще ніколи такого не відчувала. Вона знайшла свого найкращого друга. Вона знайшла того, кого хоче бачити поряд із собою. Того, з ким прагне розділити власне щастя.

Оминувши ліфт, Тася швидко почала підійматися сходами, перестрибуючи по дві, а то й три сходинки. Її серце шалено калатало від бігу. Вона так поспішала побачити обличчя коханої, коли та відкриє коробочку, що діставала подарунок ще на бігу.

Рішуче постукала в дерев’яні двері. Вони розчинилися майже миттєво.

І щаслива посмішка Тасіти поволі сповзла від здивування.

Перед нею стояла розпашіла Віра. Вона дивилася в підлогу, ніби боячись зустрітися поглядом з Тасітою. Її довге каштанове блискуче волосся пасмами спадало на голі груди. На груди, що виднілися з-під розстебнутої чоловічої сорочки.

Посмішка зовсім зникла з обличчя Тасіти.

— Дурна я… Пробач! — Упіймавши здивований погляд піддослідної, Віра сахнулася, спробувала зачинити двері.

Тася рвонулася вперед, упустивши подарунок на підлогу. У коробочці щось дзенькнуло, наче розбилося. Цієї миті дівчина обійняла Віру й упилася в її стиснуті вуста.

— Я зрозуміла. — Тася ніжно, трохи збуджено, відірвалася від м’яких губ. Потім прихилилася й поцілувала вже по-справжньому. Віра міцно здушила її в обіймах.

— Я кохаю тебе, — прошепотіла, заплющуючи очі.

— Як? Як можна змушувати людину йти проти себе?! — плаче Тасіта.

Світлана Анатоліївна починає розуміти те, про що ніколи не задумувалася раніше. Вона починає усвідомлювати, що любов людей нетрадиційної орієнтації може бути такою ж пристрасною й чуттєвою, як