Замкнене коло - Світлана Талан

– І як у нас справи?

– Погано. У нових продавчинь нестача дві тисячі гривень.

– Знову?

– А ти мені про їжу…

– Мишко повинен добре харчуватися, – зауважив Андрій.

– То піднімай свою дупу і йди щось приготуй!

– Я цілий день був на ногах…

– Я теж не спала, – нервово почала Мирослава, – і взагалі, я майже цілу ніч не спала, а ти дув, аж пір’я літало! Я не досипаю, і нікому, зовсім нікому нема до цього діла! Я чужа в цій хаті!

– Ти сама винна. Жінка мусить зберігати хатній затишок і спокій у домі.

– Я що не перу? Ти голодний? Сидиш он і уминаєш котлету за обидві щоки!

– Та хай вона згорить! – Андрій не витримав, пожбурив шматок. – У горло нічого не лізе!

– Захочеш їсти – полізе.

Андрій не став сперечатися далі. Він одягнувся та вискочив із приміщення, мов ошпарений. Морозне свіже повітря охолодило його запал. Він поліз до кишені, але там не було рукавиць. Засунувши руки в кишені, він йшов, не задумуючись куди. Хотілося побути на самоті. Мирослава останнім часом дуже змінилася. Де поділося те полохливе дівчатко з великими карими очима? Андрій згадав, як уперше побачив Мирославу. Вона була стрункою, худенькою, красивою чорнявкою з довгим гарним волоссям. Але погляд у неї був якийсь переляканий, та й сама дівчина скидалася на сполохане звірятко, яке хотілося пожаліти, притулити до себе, погладити. Не можна сказати, що він закохався в Мирославу з першого погляду, але вона його приваблювала. Вони почали зустрічатись, але у неї було щось від дикої кішки. Йому, дорослому чоловікові, подобалося спостерігати, як поступово, день за днем у її душі наставала відлига. Мирослава почала горнутися до нього, а йому подобалася роль захисника і рятівника. Він не помітив, як загрався та звик до того, що вона завжди поруч. До того ж дівчина так по-дитячому раділа кожній дрібничці, яку він їй купував. Мирослава подобалася йому тим, що не була розбещена, не пила й не палила, вона завжди вміла пильнувати себе. Поступово вона почала давати лад його парубоцькому одягу, а потім і квартирі. Вона дуже добре готувала, і Андрій поспішав додому, бо там завжди пахло чимось смачненьким. Він любив здогадуватися, чим його буде годувати наречена. Заходячи до квартири, він потягував носом повітря, розмірковуючи, вгадав чи ні. А потім він запропонував побратися, так і не зрозумівши, чи кохав він її, чи то була просто звичка. Зараз Андрій вже не міг згадати, коли Мирослава стала іншою. Чи не того дня, коли заявила, що буде підприємцем? Чи все сталося не одразу, а поступово? Рік у рік вони віддалялись одне від одного. Від родини, якщо вона така була, залишилася тільки оболонка. Так, одна видимість родини, де вони ніби разом, і водночас кожен сам по собі. Коли вони перестали спати разом як чоловік із жінкою? Важко згадати. В одному ліжку, а проте окремо. Мирослава весь час то сама стомлювалася, то виснажувала його своїми проблемами. Зараз Андрій вже пожалкував, що так легко погодився, щоб вони взяли кредити. Дійсно, йому дуже набридло місто, хотілося спокою, мріялося про власний будиночок. Лише зараз він зрозумів, що і в новому будинку вони не будуть разом. Не будуть навіть тоді, коли там з’являться пахощі смаженої курки чи свіжого борщу, смак якого він вже забув. Занадто велика прірва між ними. Навіть якщо вони спробують стрибнути назустріч одне одному, нічого не вийде – обоє опиняться на її дні.

– О! Кого я бачу! – почув він знайомий голос.

– Привіт, Толю, – Андрій потис руку Анатолієві.

– Чому це ти блукаєш вулицями?

– Вийшов подихати свіжим повітрям.

– Розкажи комусь іншому. З Мирославою посварився?

– Майже вгадав, – Андрій сумно посміхнувся.

– Тоді пішли до нас. Я якраз ходив по хліб, бо не вистачило. У нас якраз живе Ірина, моя сестра.

– Це та, що була на заробітках в Італії? – запитав Андрій.

Він Ірину бачив лише раз, коли та приїздила до брата ще підлітком. Андрій почав відмагатися, мовляв, незручно, бо у них гість, малознайома йому людина. Проте Анатолій майже силоміць потяг його до себе. Вони зайшли до крамниці, де Андрій купив торт, апельсини й банани.

– Можливо, взяти щось випити? – Андрій кивнув на полиці, заставлені горілчаними виробами.

– Я не проти хильнути чарчину, а жінки точно не будуть, – відповів Анатолій.

Про всяк випадок Андрій купив пляшку шампанського для жінок і «четвертну» Анатолію.

Вони сиділи на тісній кухні та вечеряли. Поруч із Андрієм сиділа Ірина. Тепер він міг більш пильно роздивитися жінку. Вона була дуже гарна, доглянута, свіжа, засмагла. Здавалось, Ірина повернулася не з заробітків, а з курорту. Андрія так привабив її чистий до прозорості погляд, від якого йшло тепло й доброта, що він ловив себе на тому, що занадто довго дивиться на неї. Ірина ніяковіла та опускала очі. Від цього вираз її обличчя ставав по-дитячому беззахисним. Такий вигляд мають лише діти, яких хтось несправедливо образив. Андрій намагався розповісти щось веселе, щоб обличчя Ірини швидко змінювалося, як весняна погода. Ірина сміялася, й її усмішка була такою щирою й чарівною.

Андрій та Ірина так захопилися розмовами, що не помітили, як один по одному зникли з кухні Юрко, за ним Валентина, а потім і Анатолій. Вони все говорили й говорили. Ірина розповіла про те, як жила з чоловіком до народження дитини, як їй нелегко було зважитися поїхати на чужину, щоб заробити гроші для операцій, як підло її зрадив Роман. Андрій сам незчувся, як розповів Ірині про своє життя. Вони просиділи на кухні до ранку. Час, такий невблаганний і підступний, сплив надміру швидко та непомітно, а розлучатися не хотілося. Було ще так багато не сказано, що вони домовилися зустрітися знову.

– Тільки вже на нейтральній території, – сказала Ірина.

– Добре, – погодився Андрій. – Куди підемо?

– Хочу винайняти квартиру, доки буду залагоджувати свої справи. Не хочу висіти на шиї у брата. Гадала, що все хутко владнається, але тепер бачу, що суди затягнуться надовго.

Лише тепер Андрій помітив, що вони тримаються за руки. Він не стримався, нахилився та поцілував тоненькі пальчики з акуратним манікюром.

41

Мирослава була розгнівана, як ніколи. У крамниці знову була нестача. І це після того, як продавчині прохали їх не звільняти, бо хочуть відробити ту кляту нестачу! Виходить, не те що не відробили, а ще більше грошей вона втратила. Відбулася неприємна розмова