Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Ґендзі, Великий міністр, 39 років

Юґірі, Сайсьо-но цюдзьо, Цюнаґон, 18 років, син Ґендзі й Аої

Юна панночка, 11 років, дочка Ґендзі й пані Акасі

То-но цюдзьо, міністр Двору, пізніше Великий міністр, брат Аої, першої дружини Ґендзі

Кумої-но карі, молодша дочка міністра Двору, 20 років, кохана Юґірі

Касіваґі, То-но цюдзьо, 23—24 роки, син міністра Двору

Кобай, Бен-но сьосьо, син міністра Двору

Ньоґо Кокіден, дочка міністра Двору, наложниця імператора Рейдзея

Мурасакі, пані Весняних покоїв, 31 рік, дружина Ґендзі

То-найсі-но суке, дочка Кореміцу, кохана Юґірі

Пані Акасі, 30 років, кохана Ґендзі

Імператор, Рейдзей, син Фудзіцубо і Ґендзі (офіційно — син імператора Кіріцубо)

Принц Весняних покоїв, майбутній імператор Кіндзьо, син імператора Судзаку і наложниці Сьокьоден

Навіть під час метушні в садибі на Шостій лінії, пов’язаній з приготуванням дочки Ґендзі до служби в Імператорському палаці, Юґірі постійно перебував у сумній задумі, наче сам не свій. І водночас дивувався, що залишився настільки вірним Кумої-но карі. «Кажуть, начебто міністр поступиться, як «сторόжа» з відомої пісні[264], якщо я виявлю наполегливість, — думав він. — Але чи не краще дочекатися пори, коли ніхто не посміє осудити мене?» І хоча йому на серці було важко, він терпляче зносив душевні муки.

Страждала також Кумої-но карі, стривожена батьковими натяками про можливе одруження Юґірі з дочкою принца Накацукаси. «Якщо це правда, — думала вона, зітхаючи, — то він про мене забуде». Ось так, розділені між собою, вони, кожен по-своєму, думали про своє кохання.

Хоча міністр Двору вперто опирався їхньому одруженню, але відчував, що його зусилля виявилися марними. «Якщо принц Накацукаса справді зможе видати свою дочку за сина Великого міністра, — думав він, — то мені доведеться шукати іншого зятя, а це не так-то легко, бо честь родини, звісно, постраждає через мою легковажність. Адже попри намагання зберегти таємницю про сімейну невдачу, пліток уникнути не вдасться. Нічого не залишається, як змиритися з поразкою, вдаючи, ніби я й не опирався ніколи», — вирішив міністр.

Несподівано заводити з Великим міністром розмову про одруження дочки з його сином міністр уникав, бо, попри зовнішню приязнь, вони обидва почувалися навзаєм ображеними. А ще міністр Двору побоювався, що, зробивши перший крок, впаде в очах світу, тому чекав слушної нагоди, аж поки не настав двадцятий день третього місяця, день поминання пані Оомія, і він вирішив відвідати буддійський храм Ґокуракудзі. Міністр приїхав туди у величному супроводі своїх синів. Серед численних столичних вельмож, які зібралися у храмі, особливо вирізнявся Юґірі, дорослий вже чоловік, наділений красою та багатьма іншими привабливими рисами. У свій час затаївши в душі образу на міністра Двору, Юґірі уникав з ним зустрічей, і тепер поводився вимушено, вдаючи, ніби нітрохи не схвильований. А от міністр раз у раз поглядав у його бік. Подарунки для монахів, які читали сутри, прислав Ґендзі із садиби на Шостій лінії. Звичайно, багато про що подбав і Юґірі, виявивши щире зацікавлення у відзначенні роковин смерті бабусі.

Коли стало вечоріти й усі рушили у зворотну дорогу, квіти, облітаючи з гілок, кружляли в повітрі, а над землею висіла легка імла. І тоді, поринаючи думками в минуле, міністр розчулено зашепотів якусь стародавню пісню. Юґірі, зачарований красою вечірнього краєвиду, їхав глибоко задуманий навіть тоді, коли люди навколо загомоніли: «Здається, піде дощ!» Міністр Двору, мабуть, зворушений таким виглядом Юґірі, доторкнувся до його рукава.

«Чого ви так довго гніваєтеся на мене? — запитав він. — Згадайте про ту, що зібрала нас сьогодні в цьому храмі, і пробачте мою провину. Це я мав би ображатися, якби ви й надалі холодно ставилися до мене упродовж того короткого часу, який мені лишилося жити на цьому світі».

«Покійна також заповідала мені у всьому покладатися на вас, — зніяковіло відповів Юґірі, — але, на жаль, ви знехтували мною...»

Раптом знявся буйний вітер з дощем, і всі кинулися наввипередки хто куди. Юґірі дивувався: «Чому це міністр Двору говорив зі мною, як ніколи, приязно?» І, звичайно, він відразу подумав про його дочку, Кумої-но карі, хоча міністр не сказав нічого певного . Її ім’я дзвеніло в його вухах, і Юґірі, думаючи про те, про се, всю ніч не заплющував очей.

Мабуть, завдяки тому, що любов Юґірі витримала довготривале випробування, міністр був готовий поступитися і чекав хоч найменшої слушної нагоди, щоб з ним порозумітися. І от на початку четвертого місяця, коли в саду міністра Двору, як ніколи пишно, розцвіли гліцинії, міністр зібрав у своєму домі гостей, щоб вони могли милуватися квітами й насолоджуватися музикою. Уже в сутінках, коли квіти здавалися особливо яскравими, міністр послав з листом до Юґірі одного зі своїх синів, Касіваґі.

«Дуже шкода, що та наша зустріч під цвітом дерев була такою короткою. Тож якщо матимете вільний час, навідайтесь, будь ласка, до мене....» — передав він на словах, а в листі написав:

«У нашому саду

Гліцинії сьогодні такі яскраві.

То, може, прийдете й ви

В годину вечірню

Попрощатися із весною?»

Лист був прив’язаний до гілки гліцинії, що й справді вражала красою. Отримавши довгоочікуваного листа, Юґірі відчув, як у нього серце шалено забилося, і він шанобливо відповів:

«Я розгублений,

Бо не знаю,чи зможу

Гліцинії квітку зірвати

У сутінках вечора

Невиразних...

Втім, боюся, що відповів недоладно... — додав він, звертаючись до Касіваґі. — Та, може, ви мене поправите?»

«Я готовий бути вашим провідником», — сказав Касіваґі. «О ні, ескорту мені не треба», — заперечив Юґірі і відпустив його назад, сам пройшов до покоїв батька і показав йому листа.

«Мабуть, міністр Двору щось задумав, — сказав Ґендзі. — Але якщо він насмілився зробити перший крок, то я готовий пробачити йому навіть неповагу, яку він виявив колись до своєї старої матері». В його гордовитому тоні було щось неприємне.

«Гадаю, що про це не йдеться. Просто цього року перед його будинком розцвіли гліцинії пишніше, ніж зазвичай, і він хоче влаштувати концерт, поки почувається вільним від особистих і державних справ», — відповів Юґірі.

«Збирайся в гості, адже він недарма прислав гінця», — настійно радив батько. Не знаючи, що можна очікувати від міністра Двору, Юґірі не мав у душі спокою. «Гадаю, що вам не варто одягати темно-червоного вбрання. Синій колір личить молодим людям, які не посідають значного становища в світі. А вам з вашим званням сайсьо-но цюдзьо можна взяти собі щось привабливіше», — порадив Ґендзі й, вибравши з власного одягу особливо вишукане носі й кілька нижніх убрань, передав через охоронця синові. У власному покої Юґірі старанно причепурився і з’явився в домі міністра Двору тоді, коли вже стемніло і господар почав нетерпеливитися. Сім чи вісім синів міністра на чолі з Касіваґі вийшли назустріч гостеві й провели його в покої батька. Всі вони були гарні собою, але жоден з них не міг зрівнятися з Юґірі красою, лагідною вдачею та витонченістю манер. Міністр постарався влаштувати Юґірі люб’язний прийом. Сам убрався в парадний одяг і перед виходом до гостя сказав головній дружині