Повість про Ґендзі. Книга 2 - Мурасакі Сікібу

Весь день брати провели за розмовою про мистецтво письма. Коли Ґендзі добував зі своєї шафки збірки старовинних і новітніх книжок, з’єднаних докупи клеєм, принц, скориставшись приводом, велів синові Дзідзю принести рукописи зі свого дому. І той приніс чотири сувої уривків зі стародавньої «Збірки міріади листків»[259] імператора Саґа і «Збірки старовинних і нових японських пісень»[260] імператора Дайґо в епоху Енґі[261], який з’єднав між собою аркуші ясно-синього китайського паперу й оправив їх темно-синім китайським шовком з дрібним візерунком. Потім, вставивши валики з синього ж каменю, прикрасив їх чудовими плоскими китайськими шнурами, виплетеними з ниток п’яти кольорів. Кожну частину збірки було переписано в особливому стилі.

Присунувши до себе світильник, Ґендзі розглядав сувої. «Їхня краса неперевершена. Сучасні люди здатні лише частково наслідувати великих майстрів минулого», — похвалив він, і принц подарував йому ці сувої. «Навіть якби я мав дочку, я не передав би їй ці прекрасні зразки, не будучи певним, що вона зуміє їх оцінити. А оскільки я дочки не маю, то навіщо їм марно пропадати», — сказав принц, вручаючи сувої Ґендзі, який, у свою чергу, подарував Дзідзю чудовий зразок китайської каліграфії у сандаловому футлярі разом з прекрасною корейською флейтою.

А ще в той час Ґендзі поринув у вивчення зразків японського скоропису. Розшукуючи відомих знавців письмового мистецтва будь-якого стану, він пропонував їм написати свої зразки письма для нього, стежачи за тим, щоб посередні з них не потрапляли у збірник, призначений для його дочки. Після того, перевіривши звання і ранг найкращих майстрів письма, доручив їм заповнити зошити й сувої зразками своєї каліграфії. Зрештою, в садибі Ґендзі назбиралася сила-силенна рідкісних скарбів, якими не могли б похвалитися навіть заморські правителі. Серед них налічувалися сувої, які чимало столичних юнаків гаряче прагли побачити. Було зібрано також багато прекрасних творів живопису, серед яких щоденники з Сума Ґендзі вважав гідними стати надбанням нащадків, але вирішив почекати, поки юна дочка ще трохи підросте.

Почувши про всі ці приготування дочки Ґендзі до служби в Імператорському палаці, міністр Двору надзвичайно засмутився. Його молодша дочка Кумої-но карі була в розквіті юності, але її незмінно сумовитий і задумливий вигляд викликав у нього велику тривогу. Адже Юґірі все ще залишався до неї байдужим, а робити перший крок самому міністрові було б ганебною легкодухістю, тож він лише нишком зітхав, каючись, що не дав згоди на одруження закоханих молодят раніше, і, зрозуміло, не винуватив у всьому тільки протилежну сторону. Юґірі чув, що міністр готовий трохи поступитися, але, згадуючи його образу, зберігав удавану байдужість й не цурався інших жінок. Хоча іноді його охоплювала страшенна туга за Кумої-но карі, але, видно, сильнішим було прагнення показатися у званні цюнаґона[262] перед годувальницею, яка колись зневажливо поставилася до його світло-зеленого вбрання придворного шостого рангу.

Невизначене становище сина непокоїло й Ґендзі. «Якщо дочка міністра Двору вже перестала тебе цікавити, — казав він, — то, може, варто подумати про когось іншого, на кого, скажімо, натякали Правий міністр і принц Нацукаса». Але Юґірі мовчав, шанобливо похнюпивши голову.

«Може, я й не маю права говорити про це, бо в свій час також не хотів слухати мудрих батькових повчань, — вів далі Ґендзі. — Однак тепер я бачу, що ці настанови справді варті того, щоб до них прислухалися не тільки ми, а й наші далекі нащадки. Якщо ви довго залишатиметеся одинаком, то люди припускатимуть, що ви маєте якусь таємну мету. Але якщо врешті-решт ви одружитеся з якоюсь посередньою особою, то станете посміховиськом для людей. І тоді доведеться лише жалкувати, що не справдилися колишні надії. Хоч би якими високими були ваші помисли, але не все в житті підкоряється людським бажанням, у всьому є межі, і не варто піддаватися марним спокусам. Я виріс у палаці і ніколи не міг поводитися вільно, як мені хотілося. У своєму житті я натикався на безліч заборон, а тому намагався уникати найменших помилок, щоб легковажністю не заплямувати свого імені. Але, незважаючи на мою обережність, я був звинувачений в розпусній поведінці й потрапив у немилість. Вашим невисоким рангом не можна виправдати розбещеності й потурання власним примхам. Звичайно, навіть наймудріша людина втрачає голову через жінок, якщо спокуса надто велика, а поруч немає дружини й дітей, які допомогли б угамувати пристрасть. Історія знає чимало подібних прикладів. Якщо ви зупините свій вибір на негідній жінці, то не лише зганьбите її ім’я, але й накличете на себе її гнів, який ляже тягарем на вашу душу навіть у прийдешніх народженнях. А втім, не треба впадати у відчай, навіть якщо чомусь ваш вибір був помилковим і ви виявилися пов’язаним із жінкою, яка вам не до душі. Тоді вам доведеться змінити своє ставлення до подружнього життя і змиритися з дружиною заради її батьків, а якщо вона їх не має, то заради співчуття до її тяжкого становища. Головне — намагатися думати не тільки про своє, але і про її благо. В цьому і полягає справжня життєва мудрість». Останнім часом Ґендзі часто на дозвіллі ділився з сином своїми порадами.

Юґірі зрозумів батькові застереження і відчував, що вчинив би злочин проти Кумої-но карі, якби навіть жартома захопився іншою жінкою. Дівчина також журилася, поглядаючи на, як ніколи, засмучене батькове обличчя, і, почуваючись винуватою, нарікала на гірку долю. Зовні вона була спокійною і безтурботною, але її серце переповнював смуток.

Іноді, неспроможний стримувати своїх почуттів, Юґірі посилав їй зворушливі листи, сповнені ніжності.. «Кому ж тоді, скажи, на цьому світі можна довіряти?..»[263] — згадувала дівчина слова вірша. Досвідчена жінка сумнівалася б у щирості його почуттів, а вона читала його листи із сердечним трепетом.

«Принц Накацукаса начебто готується видати свою дочку за сина Великого міністра», — казали служниці. Почувши про це, міністр Двору страшенно занепокоївся. «От що кажуть у світі, — тихенько повідомив він дочці. — Яка нечувана безсердечність! Мабуть, Великий міністр такий сердитий на мене за те, що колись я не вволив його прохання. Та хіба я можу відкрито визнати свою поразку? З мене люди сміятимуться».

Побачивши сльози на очах у батька, дівчина також заплакала, сором’язливо відвернувши від нього своє чарівне обличчя.

«Що ж мені робити? — мучився міністр. — Може, самому спробувати з’ясувати його наміри?»

Він пішов, а дівчина, занурена в роздуми, так і залишилася сидіти біля порога. «Чого ж це так течуть сльози? — журилася вона. — Що подумав би батько?» І саме тоді принесли листа, якого вона відразу прочитала...

«Безсердечність твоя —

Звична річ

У нашому світі.

Тільки я, на інших не схожий,

Тебе не забув...»

«Сам — безсердечний, навіть не згадує про інший намір...» — образилася дівчина, але все-таки відповіла:

«Ти обіцяв,

Що пам’ятатимеш,

Та все обіцяне забув.

Невже твій приклад —

Правило у цьому світі?»

Здивований її словами, Юґірі ще і ще раз перечитував листа, в задумі схиливши голову.

Листя гліциній

Головні