Замкнене коло - Світлана Талан

смажену курку. Вперше за кілька років вони нікуди не поспішали, жартували та мріяли про те, яким буде їхній будинок. Потім разом уявляли, як буде краще Мишкові зробити ремонт у квартирі, що потрібно замінити з меблів. Цього тихого вечора в оселі панували тепло та затишок. Здавалося, що негаразди відступили, і тепер у них попереду тільки кращі часи…

До повернення сина залишався один день. Мирослава з Андрієм встигли купити сріблястий «опель» і одразу ж здали його водієві в оренду для роботи в службі таксі. Майже новенький мікроавтобус «форд-транзит» чекав на Мишка під вікнами будинку. Мирослава, як мала дитина, час від часу бігала, щоб заглянути у вікно.

– Що ти все туди дивишся? – Андрій відірвався від газети, поглянув на збуджену дружину.

– Красень, а не мікрік! – сказала вона.

– Все милуєшся?

– Боюся, щоб не вкрали, не пошкодили автівку.

– Кому вона потрібна?

– Чув, скільки автівок крадуть?

– Крадуть дорогі іномарки. А цей мікроавтобус кому потрібен? – осміхнувся Андрій.

– Скажеш таке! Скільки наркоманів розвелося! Ті за копійку ладні рідну матір продати.

– То будеш стерегти її ночами?

– Так, буду. Тим паче, що сьогодні йду вночі робити переоблік, – відповіла Мирослава, запинаючи вікно фіранками.

…Переоблік у крамниці привів Мирославу в стан шоку. Недоїмка коштів становила десять тисяч гривень!

– Не може бути! – знову в один голос озвалися продавчині.

– Я констатую факт, – роздратовано сказала Мирослава. – Я не можу в це повірити! Десять тисяч гривень! Я за три місяці стільки не заробляю! Мені треба подовжити строк дії ліцензій, сплатити внески до пенсійного фонду, заплатити за кредит… Господи, та що я вам розповідаю?! Чи вас обходять мої проблеми? Я хочу знати, хто з вас злодійка?

– Я не брала, – сказала Марічка.

– А я тим паче, – мовила перелякано Світлана.

– Що ви накажете мені робити?

– Я пропоную знову перерахувати всі накладні та зробити ще раз детальний переоблік, – запропонувала розсудлива Марічка. – Я впевнена, що нестача знайдеться. Самі подумайте, як могла зникнути така велика сума?

– Знову переоблік? – з іронією, на грані нервового зриву, перепитала Мирослава. – Добре. Йдіть відпочиньте до вечора. Я попрацюю сама, перерахую всі накладні. Чекаю на вас о дев’ятій вечора.

Мирослава звикла довіряти людям. Охоловши, вона вирішила, що справді десь припустилася помилки. Вона дістала теку з накладними і почала рахувати все з початку.

33

Юрко довго чекав такої нагоди. Батьки поїхали подивитися, чи все гаразд на дачі, а схвильована Світлана зателефонувала йому та розповіла про нестачу.

– Заспокойся і приїжджай до мене, – запропонував Юрко. – Я сам удома, тож обговоримо все на місці. Мама приготувала їсти, тому ти зможеш відпочити.

– Добре, – погодилася дівчина.

До зустрічі зі Світланою Юрко увімкнув комп’ютер, виставив записи, зроблені у ванній кімнаті дівчини. При слушній нагоді можна буде хутко нишком продивитися записи. Юрко не знаходив собі місця від хвилювання. Їхня сьогоднішня зустріч мала вирішити все: або у нього все вийде і він залишиться з дівчиною, або… Ні, йому не хотілося думати про погане саме зараз. Треба ще раз перевірити, чи не запідозрить що-небудь Світлана. Юрко посмикав дверцята шафи, де була схована відеокамера. Вони були замкнені, ключ схований у надійному місці, на кухні під мийкою. А бінокль?! Треба і його сховати, щоб не виникали зайві питання. Коли все було підготовлено, Юрко увімкнув телевізор, знайшов канал «Дискавері». Його завжди заспокоювали передачі про тварин. Зараз ішлося про собак. Юрко захопився переглядом, бо завжди мріяв мати собаку. Ще зі шкільних років він канючив у батьків купити йому пса, а ті не погоджувалися. «Тримати тварину – велика відповідальність, – казала мати. – Хто буде вставати ще й на світ не зазоріло, щоб його вигуляти? Ти ж спиш до останнього, а потім летиш галасвіта до школи». В чомусь батьки мали рацію, бо рано прокидатися Юрко ой як не любив. Коли він навчався в дев’ятому класі, батьки майже погодились, але за умови, що то буде собака маленької породи. Юрко не погодився. «Якщо заводити шавку, то краще вже кота», – сказав він, бо мріяв про великого собаку для охорони. А потім зрозумів, що піде на службу в армію, а пес не кішка. Собаки прив’язані до свого господаря, який буде відсутній не один день. Навіщо ж травмувати психіку тварини? Це коти визнають помешкання, а не господаря, проте заводити кота він не мав бажання. Дитяча мрія відійшла на «потім», коли буде своя родина, своє житло…

Юрко радо зустрів Світлану. Вона принесла з собою запах свіжого морозного повітря і ще щось таке п’янке і привабливе. Хлопець запросив її повечеряти. Вони разом залюбки їли смажену на салі картоплю й салат зі свіжої капусти, скроплений соняшниковою олією, Світлана трохи повеселішала.

– Смачно, як у дитинстві, – сказала вона.

– То що там у вас трапилося на роботі? – запитав Юрко, наливаючи чай з липовим листям і гілочками чорної смородини.

– Нестача десять тисяч гривень, – сумно сказала Світлана.

– Скільки?!

– Тобі не почулося. Сьогодні вночі знову будемо все перераховувати.

– Звідки така сума?

– Я не знаю. Знаю одне: я працювала сумлінно й чесно. Марічка доводить, що припустилися десь помилки, але я мало в це вірю. Нутром відчуваю, що тут щось не так. Що саме – не можу сказати, бо в торгівлі не так давно, маю недостатній досвід. А ця Марічка… Якась вона недобра.

– Можливо, дійсно десь помилка? – запитав Юрко.

Він став позаду Світлани, обняв її. Хлопець відчув запах її волосся. Воно пахло шоколадною цукеркою. Запах приємно лоскотав ніздрі, змушував шуміти в голові.

– Сподіваюся, що так, – мовила Світлана.

– Що так?

– Ти мене зовсім не слухав!

Світлана підхопилася, жартома плеснула долонею Юрка по спині.

– Я тут розпинаюся, розповідаю йому про свої проблеми, а він мене не чує! – сказала вона, сміючись.

Юрко затулив її вуста палким поцілунком. Дівчина прикрила очі чорними віями, відповіла ніжним цілунком. Юрко відчув, як її тіло, спочатку таке напружене, стало м’якішим та піддатливим.

– Хочеш, я наберу тобі ванну гарячої води? Ти зможеш заспокоїтися, розслабитися. Там є хвойний концентрат, морська сіль.

– Хочу, але… Я сама все зроблю.

– Там на полиці білий махровий рушник, – крикнув він навздогін Світлані, – Він чистий.

Юрко почув монотонний шум води за зачиненими дверима. Не знати чому пішов до кухні. Там, угорі, було невеличке скляне віконце. Колись давно він підглядав у нього за Іринкою. Вікно батьки так і не замурували. Нестерпно тягло стати на стілець та зазирнути у нього. Але не можна, бо Світлана може помітити. Краще вже підглянути в комп’ютері. Юрко почав