Учитель - Шарлотта Бронте

Після кількахвилинного мовчання він знову почав:

— Можливо, ви розраховуєте жити в Крімсворт Холі та їздити зі мною на роботу в екіпажі. Але хочу довести до вашого відома, що це було б украй незручно для мене. Адже інколи мені потрібне вільне місце в екіпажі для гостя, якого я з ділових міркувань захочу розмістити на день-два у своєму маєтку. Тому вам слід пошукати квартиру в N.

Відійшовши від вікна, я знову наблизився до каміна.

— Звісно ж, я шукатиму житло в N., — відповів я. — Мене також не влаштовує проживання в Крімсворт Холі.

Сказав це спокійно. Я завжди говорю спокійно. Однак очі містера Крімсворта зблиснули гнівом. І він узяв реванш дивним способом. Повернувшись до мене, сказав грубо:

— Думаю, що ви бідні; як маєте намір жити, допоки не отримаєте квартальну платню?

— Якось впораюся, — пробурмотів я.

— То як ви збираєтеся жити? — повторив він уже голосніше.

— Як зможу, містере Крімсворте.

— Залізете в борги з ризиком для себе — ось як, — продовжив він. — Звідкіля мені знати — можливо, у вас аристократичні замашки; але якими б не були ваші звички, облиште їх; нічого такого я тут не потерплю і ніколи не дам вам зайвого шилінга, яких би боргів ви не наробили — пам’ятайте про це!

— Так, містере Крімсворте; ви переконаєтеся, що в мене чудова пам’ять.

Я більше нічого не додав. Не думаю, що то був сприятливий час для довгих розмов. Інстинктивно відчував, що безумством було б часто давати вихід своїм почуттям перед такою людиною, як Едвард. І сказав собі: «Я підставлю чашу терпіння під це невпинне капання, і вона постійно стоятиме там доти, поки не переповниться; тим часом повинен набратися витримки. Поки що беззаперечними є дві реальності. Я здатний виконувати роботу, яку доручив мені містер Крімсворт; я можу сумлінно заробляти собі на хліб, і цієї платні достатньо, щоб прожити. І якщо мій брат вирішив грати переді мною роль пихатого й суворого хазяїна, то це його провина, а не моя, і чи повинні його несправедливість та недоброзичливість одразу відвернути мене від дороги, яку я собі обрав? Адже я щойно ступив на цей шлях і стою лише на його початку — досягнення кінцевого пункту має забезпечити мені успіх».

Поки я отак розмірковував, містер Крімсворт подзвонив. Його перший клерк тепер знов увійшов.

— Містере Стейтоне, — сказав мій брат, — покажіть містерові Вільяму листи від «братів Фосс» і дайте йому копії відповідей англійською; він їх перекладе.

Містер Стейтон, чолов’яга років тридцяти п’яти, з обличчям водночас лукавим і отупілим, поспішив виконати його наказ: розклав листи на столі, за який я відразу ж усівсь і зайнявся перекладом відповідей з англійської німецькою. Робив це з великим задоволенням — бо ж заробляв собі на життя; і це задоволення не отруїла присутність роботодавця, котрий певний час стояв, спостерігаючи за тим, як я працюю. Думаю, він намагався розкусити мій характер, але я почувався так упевнено під його пильним оком, ніби на мені був шолом зі спущеним забралом; чи, радше, я демонстрував самовладання з тією ж упевненістю, з якою показував би неосвіченій людині листа, написаного грецькою мовою; той бачитиме рядки та домислюватиме характери, але нічого з того не второпає; моя сутність — не його сутність, і прояви її для нього — як слова іноземної мови. Спантеличений, він різко повернувсь і полишив контору; того дня він повертався лише двічі; кожного разу змішував собі бренді з водою і випивав напій; його складові він діставав з буфету, що стояв збоку від каміна. Поглянувши на мої переклади — він міг читати і французькою, і англійською — знову мовчки вийшов.

Глава IIІ

Я був вірним, пунктуальним і старанним другим клерком у Едварда. Усе, що він мені доручав, намагався виконувати добре. Містер Крімсворт ревно шукав недоліки, але не знаходив жодного; він змусив Тімоті Стейтона, свого головного й улюбленого клерка, наглядати за мною. Тіма спіткала невдача, бо я був не менш акуратним, аніж він, але кмітливішим. Містер Крімсворт розпитувавсь, як я живу і чи не вліз у борги — але ні, я розраховувався з хазяйкою вчасно. Винайняв невеличке помешкання, за яке примудрявся платити зі своїх крихітних заощаджень — накопичених ще в Ітоні кишенькових грошей; оскільки просити грошову допомогу мені завжди було неприємно, то рано навчивсь економити, відмовляючи собі в усьому й старанно розподіляючи місячне утримання, аби уникнути небезпеки просити додаткових грошей. Пам’ятаю, багато хто тоді вважав мене скнарою, але я втішав себе тим, що краще нехай мене не зрозуміють тепер, аніж знехтують мною згодом. Цього разу мене було сповна винагороджено; я вже і раніше отримував подібне «задоволення»: при розставанні з розгніваними дядечками один з них кинув мені на стіл п’ятифунтову банкноту, яку я там і залишив — заявивши, що всі мої дорожні витрати вже оплачені. Містер Крімсворт уповноважив Тіма дізнатися, чи не має моя хазяйка якихось скарг стосовно моєї поведінки. Та відповіла, що в неї склалося враження, ніби я дуже релігійна людина, і запитала Тіма, чи, на його думку, не маю наміру колись присвятити себе служінню церкві; бо, як висловилася вона, в неї вже мешкали пожильці — вікарії, але їм було далеко до моїх урівноваженості та спокою. Тім сам був «релігійною людиною»; він належав до церкви «Об’єднаних методистів», що не заважало йому бути водночас і закоренілим негідником; тому, наслухавшись про моє благочестя, він пішов від хазяйки геть спантеличений. Розповівши про все почуте містерові Крімсворту — джентльмену, котрий сам не вчащав до церкви і поклонявся зовсім не богові, а радше мамоні — той використав здобуту інформацію як зброю, щоб вивести мене з рівноваги. Він розпочав із завуальованих кепкувань, котрі я спочатку не розумів, аж поки моя квартирна хазяйка не передала мені розмову з містером Стейтоном; це розплющило мені очі й тепер я приходив у контору вже підготовленим; мені вдавалося відбивати саркастично-богохульні випади, прикриваючись щитом непробивної байдужості. Невдовзі братові набридло цілитись у статую; проте стріл своїх він не викинув, а заховав їх у сагайдак.

За весь час моєї служби я лише раз отримав запрошення в Крімсворт Хол. Це була велика вечірка з нагоди дня народження хазяїна; він звик запрошувати своїх клерків на подібні святкування і тому ніяк не міг оминути мене; однак мною старанно нехтували. Місіс Крімсворт, елегантно одягнена в атлас і мереживо, сяючи молодістю та здоров’ям, удостоїла