Учитель - Шарлотта Бронте
Прихід місіс Крімсворт на мить відволік мене від цих думок. Вона чудово виглядала у білій сукні; обличчя й убрання сяяли ранковою свіжістю нареченої. Я звернувся до неї з тим відтінком невимушеності, на який, здається, мав право після її вчорашньої легковажної веселості, але вона відповіла холодно та стримано; чоловік уже дав їй настанови — вона не повинна бути надто фамільярною з його клерком.
Щойно закінчився сніданок, як містер Крімсворт дав мені зрозуміти, що незабаром до дверей буде подано двоколку; за п’ять хвилин я маю бути готовий поїхати з ним в N. Я не змусив його чекати, і невдовзі ми вже мчали дорогою. Він правив тим самим брикливим конем, щодо якого напередодні місіс Крімсворт висловлювала неабиякі сумніви. Кілька разів Джек намагався показати свій норов, але енергійне й рішуче застосування батога безжалісною рукою хазяїна спонукало тварину до покірності, й Едвардові розширені ніздрі свідчили про його перемогу в цьому протистоянні; протягом нашої недовгої поїздки він мало говорив і лише час від часу розтуляв рота, щоб вилаяти коня.
Коли ми в’їхали в N., там панували галас і метушня; ми проминули чистенькі вулиці, де розташовувалися житлові будинки й крамниці, церкви та громадські заклади — потім полишили все це й звернули в район фабрик і складів; звідти крізь масивні ворота в’їхали на велике, вимощене бруківкою подвір’я, і от ми вже у Біґбен Клоус, і фабрика лежить перед нами, вивергаючи сажу з довгої труби та здригаючись крізь товсті цегляні стіни всіма своїми залізними нутрощами. Робітники снували туди й сюди; вантажили візки. Містер Крімсворт поглянув довкола; він, здається, вже з першого погляду збагнув усе, що відбувається, вийшов з екіпажу і, полишивши двоколку та коня чоловікові, котрий поспішив узяти віжки з його рук, кивнув мені, аби я йшов за ним у контору. Ми увійшли: як відрізнялося це місце від світлиць Крімсворт Холу! Це було місце для роботи, з голою дощаною підлогою, залізною шафою, двома високими конторками і табуретами та кількома стільцями. За одним із столів сидів клерк, який, побачивши хазяїна, поспіхом зняв шапку і за мить уже знову був поглинутий роботою — не знаю, якою саме — писаниною чи підрахунками.
Знявши плаща, містер Крімсворт сів коло вогню. Я залишився стояти край каміна; потім він сказав:
— Стейтоне, залиште нас; я маю обговорити справи з цим джентльменом. Повернетеся, коли почуєте дзвінок.
Чоловік за конторкою підвівсь і вийшов, зачинивши за собою двері. Містер Крімсворт поворушив вугілля в каміні, склав руки і так сидів, замислившись — вуста стиснуті, брови нахмурені. Мені не залишалося нічого іншого, крім спостерігати за ним — як гарно вирізьблені його риси! який він красень! І як не в’язалося з цією гармонією вузьке й важке чоло!
Повернувшись до мене, він різко сказав:
— Ви приїхали сюди, у -ширське графство, навчатися торгівлі?
— Так.
— Ви вже визначились остаточно? Відповідайте мені негайно!
— Так!
— Я не зобов’язаний вам допомагати, але, якщо ви мені підійдете, то в мене є вільне місце. Візьму вас із випробувальним терміном. Що ви можете робити? Чи знаєте щось, окрім нікому не потрібних дурниць, якими вас напхали в коледжі — грецької, латини тощо?
— Я вивчав математику.
— Нісенітниці! Сумніваюся, що вас справді чогось навчили!
— Можу читати й писати французькою та німецькою.
— Гм! — хвилину він розмірковував, тоді відчинив ящик стола коло себе, витягнув звідти листа і подав мені.
— Ви можете це прочитати? — запитав.
Це був діловий лист німецькою; я його переклав; не можу сказати, чи містер Крімсворт залишився задоволений — вираз його обличчя не змінився.
— Добре, — проказав він після паузи, — що ви ознайомлені хоч з чимось корисним; з чимось, що дасть вам змогу заробляти на життя. Оскільки ви знаєте французьку та німецьку, візьму вас другим клерком, щоб вести нашу ділову кореспонденцію із закордоном. Призначу вам хорошу платню — 90 фунтів на рік — і ось що, — продовжував він, підвищуючи голос, — послухайте раз і назавжди те, що хочу сказати про наші родинні зв’язки та всю цю дурню! Я не бажаю нічого про це чути; мені нема до цього діла! Я нічого вам не подарую лише на тій підставі, що ви мій брат; якщо ж побачу, що ви нетямущий, недбалий, розпусний, бездіяльний чи маєте недоліки, що йдуть урозріз з інтересами мого дому, то звільню вас так само, як звільнив би будь-якого іншого службовця. Дев’яносто фунтів на рік — прекрасна зарплата, тому очікую, що ви цінуватимете ці гроші й пам’ятатимете про те, що будь-яка діяльність у моїй справі оцінюється лише з погляду практичної доцільності — всі звички, почуття та думки мають бути підпорядковані їй. Ви мене зрозуміли?
— Частково, — відповів я. — Думаю, ви хотіли сказати, що я отримуватиму гроші лише за роботу; мені не слід очікувати милості від вас, і я не повинен розраховувати на вашу допомогу, крім того, що зароблю сам; це мені чудово підходить, і на цих умовах я погоджуюся бути вашим службовцем.
Повернувшись, я попростував до вікна; цього разу не глянув ув його обличчя, аби побачити реакцію. Цього так