Учитель - Шарлотта Бронте

привітну кімнату, обшиту дубом; вечеря була на столі поруч з каміном; коло нього стояла, ніби очікуючи на наш прихід, леді: молода, висока, гарної статури; її сукня була красивою та модною — наскільки можна судити з першого погляду. Вона весело привіталася з містером Крімсвортом і дорікнула йому — чи то грайливо, чи то ображено — за запізнення; її голос (я завжди зважаю на голоси при оцінюванні характерів) був приємний, що, на мою думку, свідчило про життєрадісність. Містер Крімсворт невдовзі обірвав її енергійні докори поцілунком — поцілунком нареченого (вони ще й року не були одружені); леді в чудовому настрої зайняла своє місце за столом. Нарешті усвідомивши мою присутність, вона попросила пробачення за те, що не помітила мене раніше, і потиснула руку, як чинять усі леді, коли перебувають у хорошому настрої, який змушує їх бути привітними з усіма, навіть з найбільш байдужими для них знайомими. Тепер я міг розгледіти, що в неї свіжий колір обличчя, риси дрібні, але приємні; волосся руде — цілковито руде. Вони з Едвардом багато розмовляли, і тон їхньої бесіди нагадував грайливу суперечку. Леді була стурбована або вдавала стурбованість від того, що він цього дня запрягав норовливого коня у двоколку; а чоловік висміював її страхи. Часом вона зверталася до мене.

— Містере Вільяме, хіба ж це не безглуздо з боку Едварда казати таке? Він стверджує, що об’їжджатиме Джека і — жодного іншого коня; тим часом ця тварина сьогодні вже двічі скинула його з себе.

Вона ледь шепелявила, і це було мило, хоча й трохи по-дитячому. Невдовзі я помітив також, що у виразі її обличчя та дрібних рисах є щось навіть не дівоче, а радше дитяче, і воно в поєднанні з легкою шепелявістю було, без сумніву, особливо привабливим для Едварда, й можливо, також для багатьох інших чоловіків; але не для мене. Я ловив її позирк, сподіваючись побачити там розум, який не міг помітити в обличчі чи почути у розмові; цей погляд був веселий, але неглибокий; інколи я бачив живість, марнославство, кокетство, що проглядали крізь райдужну оболонку очей, але даремно я шукав в її погляді душу.

Я не шанувальник східної краси: білі шийки, кармінні вуста й щічки, хвилі яскравих кучерів недостатні для мене без іскри Прометея, яка житиме й тоді, коли троянди та лілії зів’януть, а волосся торкнеться сивина. Під променями сонця, в достатку, квіти цвітуть добре; але скільки дощових днів буває в житті — суцільні листопади нещасть, коли і вогнище людини, і її домівка закрижаніють, якщо не зігріває їх ясне, підбадьорливе світло інтелекту.

Після ретельного вивчення чистого аркуша обличчя місіс Крімсворт моє мимовільне глибоке зітхання провістило розчарування; вона ж розцінила його як захоплення своєю красою, а Едвард, котрий вочевидь пишався багатою та вродливою молодою дружиною, метнув на мене погляд — чи то глузливий, чи то лютий.

Я відвернувся від обох і, змученим оком обвівши кімнату, помітив дві картини в дубових рамах, що висіли по обидва боки від каміна. Не беручи більше участі в жартівливій розмові, що вели містер та місіс Крімсворт, я зосередився на вивченні картин. Це були портрети леді й джентльмена; обоє вони були вдягнені в костюми за модою двадцятилітньої давності. Портрет джентльмена висів в тіні, тож я не міг як слід його роздивитись, образ леді повністю освітлювала притінена лампа. Я впізнав це обличчя — бачив його в дитинстві. Це була моя мати; обидві картини становили єдині вцілілі родові цінності з майна мого батька.

Пригадував, що це обличчя радувало мене в дитинстві, але тоді я ще не розумів цього. Тепер знав, як нечасто зустрічаються подібні лиця й сповна оцінив вдумливий і водночас лагідний його вираз. Серйозні сірі очі зачаровували мене, а риси обличчя дихали правдивістю та ніжністю. Я пошкодував, що це лише картина.

Невдовзі полишив містера й місіс Крімсворт на самих себе. Слуга провів у відведену для мене кімнату; зачиняючи її двері, я відмежувався від усіх — і від тебе, Чарльзе, також.

Тому до побачення — поки що.

ВІЛЬЯМ КРІМСВОРТ».

На цього листа я так і не отримав відповіді. Ще до його одержання мого друга призначили в одну з колоній, і він був уже на шляху до місця служби. Що стало з ним потім, я так ніколи і не дізнався.

Нині маю вільний час, котрий планував витратити на свого друга, але тепер присвячу його широкій публіці. Моя розповідь не надто захоплююча; більше того, в ній нема чудес; але вона може зацікавити людей, які важкою працею здобувають собі хліб насущний у тій же царині, що і я; мій досвід багато в чому нагадуватиме їм власний. Оскільки наведений лист був лише вступом, то я продовжую.

Глава II

Чудовий жовтневий день перейшов у туманний вечір, що був свідком мого знайомства з Крімсворт Холом. Я встав рано і пішов на прогулянку на луг, що оточував будинок, — більше схожий на парк. Осіннє сонце, піднімаючись над пагорбами -ширського графства, освітлювало прегарну місцевість: брунатні ліси та родючі землі, з яких щойно зібрали врожай, урізноманітнені пагорбами; річечку, що струменіла поміж лісами, в якій відсвічувалося холодне жовтневе сонце й небеса; вздовж берегів виднілись із однаковими проміжками високі, циліндричної форми димарі, подібні на стрункі округлі вежі, що вказували на розташування фабрик, захованих за кронами дерев; тут і там стояли великі будинки, схожі на Крімсворт Хол, котрі займали найкращі місця на пагорбах; місцевість у цілому виглядала веселою та плодючою, зі слідами активної людської діяльності. Парові двигуни, торгівля та механізми давно позбавили її романтики й усамітнення. За п’ять миль звідси, в чашоподібній долині серед низьких пагорбів лежало велике місто N. Густа пара постійно висіла над місцевістю — тут був розташований Едвардів «концерн».

Я змусив себе уважно оглянути панораму, спонукав розум оцінити побачене та дійшов висновку, що все це не радує моє серце і не вселяє жодних сподівань, які мала б відчувати людина, котра має перед собою сценарій свого життєвого шляху, — і я сказав собі: «Вільяме, ти повстаєш проти обставин; ти телепень і сам не знаєш, чого хочеш; ти вибрав торгівлю — тож станеш торгівцем. Поглянь-но!». І подумки продовжував: «Поглянь на кіптяву в цій низині й усвідом, що це — твоє робоче місце. Тут ти не зможеш мріяти; не зможеш розмірковувати та теоретизувати — тут ти лише працюватимеш!».

Налаштувавши себе подібним чином, я повернувся в будинок. Брат був