Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Таке! Вже п’ять років ти хвора! — відповів Еррера. — Припусти, що в тебе сухоти, і вмирай, не набридаючи нам своїми елегіями. Але ти побачиш, що можеш іще жити й навіть прекрасно жити. Облиш нас, Люсьєн, піди, позбирай сонети[66], — сказав вів, показуючи йому поле поблизу.

Люсьєн кинув на Естер благальний погляд, один із поглядів, властивих слабким і жадібним людям, сповнений ніжності в серці й підлоти в характері. Естер відповіла йому рухом голови, який немов казав: “Я вислухаю цього ката, щоб знати, як мені покласти голову на плаху, і в мене вистачить мужності, щоб гідно померти”. Це було так чарівно й воднораз сповнено такого жаху, що поет заплакав; Естер побігла до нього, схопила його руками, випила його сльози і сказала: “Заспокойся” — одне з тих слів, що їх вимовляють жестами і очима, маячним голосом.

Карлос почав пояснювати точно, недвозначно, часто жахливими в своїй прямоті словами, критичне становище Люсьєна, ставлення до нього в домі де Гранльє, його щасливе життя, коли він переможе, і нарешті потребу того, щоб Естер пожертвувала собою заради цього розкішного майбутнього.

— Що треба робити? — скрикнула вона у фанатичному захопленні.

— Коритись мені сліпо, — сказав Карлос. — І на що могли б ви скаржитись? Тільки від вас залежатиме — зробити свою долю прекрасною. Ви станете тим, чим є Туллія, Флоріна, Маріетта і Валь-Нобль, ваші колишні подруги, — коханкою нелюбого багача. Наша справа щасливо розв’яжеться, а наш закоханець досить багатий, щоб зробити вас щасливою.

— Щасливою!.. — сказала вона підводячи очі до неба.

— Ви мали чотири роки райського життя, — провадив він, — хіба не можна жити з такими спогадами?..

— Я слухатимусь вас, — відповіла вона, витираючи сльозинки в куточках очей. — Не турбуйтесь про інше. Ви правду сказали. Моє кохання — смертельна хвороба.

— Це ще не все, — провадив Карлос. — Ви повинні зберегти красу. У двадцять два з половиною роки ви на вищому щаблі своєї краси, завдяки вашому щастю. Одне слово, перш за все — станьте знов Торпіль. Будьте пустотливою, марнотратною, хитрою, безжальною до мільйонера, якого я вам доручаю. Слухайте!.. Ця людина, що пограбувала великі багатства, була нещадна до багатьох, вона розжиріла на достатках вдів і сиріт; ви будете їх месницею!.. Азія приїде по вас у фіакрі, і сьогодні ввечері ви будете в Парижі. Якщо ви тільки дасте привід підозрювати ваш чотирирічний зв’язок з Люсьєном — вважайте, що ви вистрелите з пістоля йому в голову. Вас спитають, що з вами було. Ви скажете, що вас завіз у подорож надзвичайно ревнивий англієць. Ви колись мали досить розуму, щоб плести всякі небилиці, отож набудьте знову цього розуму...

Чи бачили ви коли-небудь, як кружляє в небесах сяючий, весь у золоті, паперовий змій, цей велетенський метелик дитинства?.. Діти на хвилину забувають про мотузочку, прохожий перерізує її, метеор, як кажуть школярі, “клює носом” і падає з жахливою швидкістю. Так було і з Естер, що слухала Карлоса.

ЧАСТИНА ДРУГА

ЩО КОШТУЄ КОХАННЯ СТАРИМ

Вже тиждень, як Нюсінжен майже щодня ходив у крамничку на вулиці Нев-Сен-Марк торгуватись, щоб викупити його кохану. Азія, то під ім’ям Сент-Естев, то під ім’ям своєї креатури пані Нуррісон, царювала там серед найрозкішніших убрань, що дійшли до того жахливого стану, коли плаття — вже не плаття, але ще й не лахміття. Оправа відповідала тому образові, якого надала собі ця жінка, бо подібні крамнички — одна а найпохмуріших особливостей Парижа. Тут можна побачити дрантя, кинуте кощавою рукою смерті, і почути хрипіння сухот під шаллю, і вгадати агонію злиднів під гаптованим убранням. У тонкому мереживі немов написана історія жорстокої боротьби між розкошами і голодом. Можна уявити собі образ королеви під тюрбаном з пір’ям, поза якої нагадує й майже відтворює відсутнє обличчя. Огидне в гарному! Бич Ювенала, яким потрясає офіційна рука поціновувача, роздирає обшарпані муфти, зношені хутра дівчат, що дійшли до крайньої скрути. Це гній з квітів, в якому де-не-де блищать троянди, зрізані тільки вчора, ношені один день; тут завжди сидить напочіпки двоюрідна сестра Лихварства — стара, лиса, беззуба Випадковість, готова продати те, що всередині, настільки вона звикла купувати те, що зовні, однаково — вбрання без жінки або жінку без убрання! Азія була там, наче наглядач на каторзі, наче гриф з почервонілим від трупів дзьобом, у рідній своїй стихії; вона була жахливіша, ніж той дикий жах, від якого здригається інколи прохожий, здивовано побачивши раптом, що один з найсвіжіших юних спогадів його висить у брудній вітрині, за якою кривляється справжня Сент-Естев у відставці.

Від збудження до збудження, від десяти тисяч франків до ще десяти, барон дійшов до того, що пропонував шістдесят тисяч франків пані де Сент-Естев, яка відповіла йому відмовою з такими гримасами, яким позаздрила б макака. Одного ранку, після неспокійної ночі, зрозумівши, якого безладу наробила Естер у його думках, а до того ж реалізувавши несподівані прибутки на біржі, він нарешті прийшов з наміром дати сто тисяч франків, які вимагала Азія, але він хотів витягти з неї якнайбільше відомостей.

— Ти, значить, зважився, гладкий пустуне? — сказала Азія, ляснувши його по плечу.

Найобразливіша фамільярність — це перший податок, який стягають такого сорту жінки з розгнузданих пристрастей або зі скрути, що довірилась їм. Вони ніколи не підносяться до свого клієнта, а навпаки, садовлять його біля себе на купу багна. Азія, як можна бачити, прекрасно виконувала наказ свого господаря.

— Трепа свашитись, — сказав Нюсінжен.

— І тебе не обкрадають, — відповіла Азія. — Продавали жінок і дорожче, ніж ти сплатиш за цю, якщо порівняти. Є жінки різні! Де Марсе дав за покійну Коралі шістдесят тисяч франків. Твоя жадана коштувала сто тисяч франків з перших рук. Але для тебе, бачиш, старий розпуснику, це питання пристойності.

— Але те ш фона?

— Ах, ти її побачиш. Я така ж як ти — даю, коли дадуть... Ах, любий мій, твоя пасія накоїла дурниць! Ці дівчатка — нерозсудливі. Принцеса зараз є чимось