Розкоші і злидні куртизанок - Оноре де Бальзак

— Ішені, — сказав нарешті барон, покликавши Європу, — скашіть ше фашій пані, щоб фона лягала...

— Ні! — скрикнула Естер, скочивши, як переляканий кінь, — тут — нізащо!..

— От бачите, пане, я знаю пані, вона лагідна й ласкава, як ягнятко, — сказала Європа банкірові, — тільки не треба її займати, треба брати її обережно. Вона ж була тут така нещасна! Гляньте! Меблі досить-таки зношені!.. Дайте їй волю чинити, як вона хоче. Умеблюйте десь гарнесенько хороший будиночок. Може, вона, побачивши все новеньке, почує себе інакше, може, ви їй здаватиметесь красивішим, ніж ви є, і вона стане лагідна, як ангел... О, немає жінки, подібної до пані! Ви можете похвалитись, що придбали щось надзвичайне: добре серце, прекрасні манери, тоненькі щиколотки, шкіра, наче троянда. Ах! І така дотепна, що розсмішить і смертника... Пані чутлива до приязні... І як вона вміє одягатись!.. Одне слово, якщо це й дорого коштує, то чоловік матиме вже, як то кажуть, на свої гроші. Тут усі її плаття запечатані, отже, її туалет відстав від моди на три місяці. Але пані така добра, бачите, що навіть я її люблю, хоч це моя господиня! Та будьте ж справедливі: такій жінці, як вона — бачити себе серед опечатаних меблів!.. І через кого? Через якогось хлоп’ягу, що обдурив її... Бідолашна крихітка! Вона себе не тямить!

— Есдер... Есдер... — казав барон, — лягайте спати, ангел мій. Ах! Коли це фі мене боїтесь, я салишайсь туд, на цьому тифані, — скрикнув барон у розпалі найчистішого кохання, бачачи, що Естер весь час плаче.

— Добре, — відповіла Естер, взявши руку барона й поцілувавши її з виразом такої вдячності, що на очі цього хижака навернулося щось дуже схоже на сльозу, — я буду вам вдячна за це.

І вона побігла в спальню, замкнувши за собою двері.

— Дут шось незбагненне, — казав собі Нюсінжен, збуджений своїми пілюлями. — Що скашуть тома?

Він підвівся, подивився у вікно:

— Моя карета фсе ше тут... Ось уше скоро тень!..

Він пройшовся по кімнаті:

— Як бані те Нішінген сміялася б з мене, якпи фона дофідалась, як я перебуф цю ніч!..

Він підійшов до дверей спальні і приклав до них вухо, бо йому здавалось, що лежати надто вже безглуздо.

— Есдер!..

Ніякої відповіді.

— Поше мій! Фона все ще плаше! — сказав він собі, повертаючись і лягаючи на диван.

Хвилин через десять після того, як зійшло сонце, барон де Нюсінжен, що заснув поганим, вимушеним сном у незручній позі на дивані, раптом був розбуджений Європою серед тих сновидінь, які бувають у таких випадках; їх швидка й заплутана зміна є одним з нерозгаданих для медичної фізіології явищ.

— Ах, боже мій! Пані! — кричала вона. — Пані! Солдати!.. Жандарми! Поліція! Вас хочуть арештувати.

У ту хвилину, як Естер відчинила двері й вийшла, накинувши пеньюар, у туфлях на босу ногу, з неприбраним волоссям, така прекрасна, що спокусила б самого ангела Рафаїла, двері вітальні виригнули потік людського багна, яке на десяти лапах кинулось до цієї небесної діви, що стояла, немов ангел на фламандській релігійній картині. Один з них вийшов наперед. Контансон, огидний Контансон, поклав руку на ніжне плече Естер.

— Ви мадемуазель Естер ван..? — сказав він.

Європа з розмаху вдарила Контансона по щоці, і примусила його в ту ж мить зміряти на весь зріст килим, ударивши його по ногах так різко, як уміють бити ті, що вправляються в мистецтві французького боксу.

— Назад! — загорлала вона, — геть руки від моєї пані!

— Вона мені переламала ногу! — голосив Контансон, підводячись, — мені за це заплатять...

З групи п’яти шпигів, що були одягнені, як шпиги, і не скинули своїх жахливих капелюхів з іще жахливіших своїх голів, шпигів з обличчями, наче червоне дерево з жилками, з косими очима, подекуди без носів, з перекривленими ротами, — висунувся Лушар; одягнений він був охайніше, ніж його люди, але теж не скинув капелюха; обличчя його було водночас лицемірним і глузливим.

— Мадемуазель, я вас арештую, — сказав він Естер. — Щодо вас, доню, — сказав він Європі, — весь бунт буде покарано і будь-який опір — марний.

Звук рушниць, що грюкали прикладами об підлогу їдальні й передпокою, сповістивши, що до пристава пристав цілий загін вартових, підтвердив ці слова.

— А за що ж мене арештовувати? — невинно сказала Естер.

— А наші позичаннячка?.. — відповів Лушар.

— Ах, правда! — скрикнула Естер. — Дайте ж мені одягтися.

— На жаль, мадемуазель, мені треба впевнитись, що ви не маєте ніякої змоги втекти з вашої кімнати, — сказав Лушар.

Все це сталось так швидко, що барон не мав часу втрутитись.

— А! топре, я дебер торгую лютським тілом, парон те Нішінген, — вигукнула жахлива Азія, прослизаючи поміж шпигами до дивана і удаючи, ніби вона вперше помітила банкіра.

— Пітла шельма! — скрикнув Нюсінжен, підводячись в усій своїй фінансовій величності.

І він кинувся між Естер і Лушаром, який зняв капелюх, почувши вигук Контансона:

— Пан барон де Нюсінжен!..

На знак Лушара шпики звільнили кімнату, познімавши з повагою капелюхи. Тільки Контансон залишився.

— Чи буде пан барон платити?.. — спитав пристав, тримаючи капелюх у руках.

— Я платшу, — відповів він, — але дреба знати, бро яку суму йтеться.

— Триста дванадцять тисяч франків і кілька сантимів, разом з витратами, але арешт сюди не входить.

— Триста тисяш франків! — скрикнув барон. — Це надто тороге пробудшення тля лютини, яка проспала ніш на тифані, — додав він на вухо Європі.

— Чи правда, що це барон де Нюсінжен? — спитала Європа в Лушара, супроводжуючи свій сумнів таким жестом, якому позаздрила б мадемуазель Дюпон, субретка у французькому театрі.

— Так,